На тиждень переїхати в утопію. Яким був Sziget 2019

Ми з LiRoom їздимо на Sziget уже вп’яте. Сім днів ми проводимо на Острові Свободи, живемо у наметах на території фестивалю, ходимо на улюблені гурти, відкриваємо нове, пробиваємося до сцен крізь натовп, беремо інтерв’ю, спілкуємося із організаторами, викладаємо сотні фотографій та сторіз і розповідаємо, чому кожного року, попри втому та можливість спокійно відпочити, ми обираємо Sziget.

Тому що це можливість на сім днів поринути в утопію. І чомусь навчитися.

Як усе влаштовано

Цього року Sziget проходив уже 27-й рік поспіль. Це один із наймасштабніших фестивалів світу – як за складом хедлайнерів, так і за тривалістю. Фест щорічно триває сім днів – на повний тиждень випадаєш із звичного життя.

Усі процеси інфраструктури, відпрацьовані до автоматизму. У будь-якій точці Острову неважко знайти шлях до туалетів та душів. Цього року мені жодного разу не довелося стояти в черзі до душової кабінки, знайомим дівчатам – також. Багато фудкортів, різноманітне меню та навіть невеличкий супермаркет на території фесту. Однакове пиво на всіх точках, яке коштує 65 грн (за курсом цього серпня) та різноманітні нехитрі коктейлі. Усе це зручно розташовано вздовж усіх локацій, тож завжди можна знайти точку десь неподалік і придбати пива без черги.

Головні концерти відбуваються на Main Stage та сцені A38. Обидві локації розташовані таким чином, щоб пересуватися між ними було зручно. Перейти з однієї сцени на іншу займає не більше 10 хвилин. Окрім того, діє ще більше десяти сцен із різноманітною музикою: від табору з World Music до невеличкої сцени з італійськими діджеями.

На Острів можна проносити все, окрім алкоголю та пального. Правило справедливе: густота заселення дуже висока, і якщо хтось розпалюватиме ватру чи то газову горілку, це може призвести до катастрофи. У 15 хвилинах від входу на фест розташований величезний «Ашан», який стає притулком для сіґєтівців уранці (коли вони снідають салатиками та дешевим угорським вином) та надією на бюджетне майбутнє (коли вони закуповуються печивом, хлібом та консервами, щоб зекономити на фудкортах).

Сім днів можна прожити як бюджетно, так і не дуже. Залежить від того, який тип відпочинку вам ближчий та скільки грошей ви плануєте витратити. У середньому прийом їжі на фудкорті фесту стане приблизно в 200-250 грн. Також є різні варіанти житла: можна жити в місті або в платному кемпінгу.

Sziget – фестиваль атмосфери, а не фестиваль лайнапу (на цьому кожного року наголошують організатори). Sziget – музичний фестиваль, а вже потім – атмосферний (про це пишуть музичні блогери).

Насправді однозначної відповіді немає. За п’ять років на Острові я зрозумів, що обидва твердження є правдивими. Тут як у комп’ютерній грі – потрібно обрати яку кампанію ти плануєш проходити. І, залежно від цього вибору, ти отримаєш або виразний музичний досвід, або ж запам’ятаєш різноманітні активності та перформанси. Цього роки ми пішли другим шляхом.

Не тільки розважає, але й розвиває

На Sziget завжди є чим зайнятися. Коли потрапляєш на Острів, тобі видають «Паспорт Сіґетівця». Це важливий документ, у якому можна знайти інформацію про всю програму фестивалю, а також виконати квест.

Квест – це 25 точок, що розкидані всім фестивалем, на які треба потрапити в певний час та отримати печатку. Збираєш всі – отримуєш символічний подарунок: келих із символікою фесту. Квест існує для того, щоб фестивальники подивилися все те, на що можна не звернути увагу через насичену музичну програму. За п’ять років на фестивалі я жодного разу не проходив квест. Мені здавалося, що це забавка для тих, кому нічим зайнятися. Я помилявся.

Цього року проходження квесту стало одним із найцікавіших досвідів на фестивалі. Разом із друзями ми вирішили не просто ставити печатки, а реально дізнаватися про локації, на які приходили. За пару днів ми: дізналися про екологізацію Сіґета, пройшли тест на меланому, дізналися про будапештський музей історії, потрапили в критий цирк, вуличний цирк, зробили картину на воді фарбами, пограли в дартс та відчули, як себе почувають люди з інвалідністю.

Розмаїті активності так чи інакше підштовхують тебе до розуміння глобальних проблем людства. Sziget не тільки розважає, але й розвиває.

Еклектичний лайнап

Лайнап Головної сцени фестивалю будується таким чином, щоб задовольнити смаки максимально широкої аудиторії. Кожного року є головні поп-хедлайнери, рок-хедлайнери, інді-хедлайнери та дуже популярні діджеї. Опишу кілька артистів, на яких удалося побувати самому та які залишили яскраві враження.

Цього року роль поп-зірки виконав Ед Ширан. Його виступ залишив суперечне враження. З одного боку вражає те, як одна людина здатна своєю харизмою та доволі простою музикою тримати величезний натовп, балансувати з настроями та темпом концерту. Британцем важко не перейнятися, і це в жодному разі не нудно.

Із іншого боку, як для зірки, яка заробила найбільше грошей в історії за власний тур, візуальна складова концерту викликає щонайменше подив. На екрани виводяться ефекти в стилі презентацій Power Point, та й загалом шоу сконцентрироване виключно на крупному плані самого Ширана. У стадіонного артиста це виглядає трохи дивно.

Головними рок-зірками цьогорічного Сіґету стали Foo Fighters, які своїм виступом закривали фестиваль. Гурт Дейва Грола вражає тим, що вони не лінуються багато працювати та не бояться ламати гру. Якщо в усіх артистів фестивальні слоти були зафіксовані в межах півтори години, то Foo Fighters грали майже три. Таким чином легендарні рокери мали можливість зіграти та сказати майже все, що вони хотіли: від пісень із різних етапів своєї творчості до співу барабанщиком треків Queen. Потужно, аскетично в ефектах та дуже енергійно. Хоча Foo Fighters вже можна потроху записувати в стару рок-гвардію, Дейв Грол зараз, напевне, найбільша рок-зірка сучасності. І кожним концертом він підтверджує цей статус. Фінальним акордом їхнього виступу та фестивалю став жест від Дейва – він попросив підняти на сцену дівчину, яка пускала мильні бульбашки, та хлопця в інвалідному візку, якого часто піднімали на руках під час концерту. Коли хлопець заїхав на сцену, Грол дав йому свою гітару і запропонував розбити, що тому майже вдалося. Надзвичайно щирий та зворушливий момент, який ще й підтримав ідею Сіґета про те, що відчувати щастя та любов має кожен, незалежно від його орієнтації, кольору шкіри, фізичних характеристик, соціального статусу тощо.

Twenty One Pilots грали в останній день перед Foo Fighters, і подавалися організаторами як другі хедлайнери одного дня. Це був перший виступ гурту в Будапешті, на що звернув увагу соліст Тайлер та попросив публіку кликати їх знову тільки якщо вони зараз це зароблять. І напрацювали вони дійсно вдало, щоправда, у порівнянні з київським концертом, їм не вистачило часу. Значну частину своїх виступів TOP віддають на різноманітний фан-сервіс: від каверу на Jump Around до того як Тайлер лізе на вершину будки звукорежисера. Хоча це й вражає кожного разу, але займає час, необхідний на те, щоб гурт розповів історію, яку вони розповідають кожного концерту Bandito Tour. Через це у фестивальний формат не потрапили, наприклад, Neon Gravestones та Bandito – ключові пісні останньої платівки. Окрім цього, TOP вражають комбінацією свого розмаху та хітовості. Вони змішують багато стилів у піснях через що жодного разу не виникає відчуття одноманітності.

Catfish and the Bottleman. Мій персональний фаворит цього року, який не підвів. «Вони вийшли на сцену, і ще не почавши грати, же всіх зробили», – прокоментував мій друг, коли я затягнув його на виступ британців. Catfish and the Bottleman привезли нову платівку, яка може здатися вельми одноманітною, якщо ви не шалений фанат брит-попу (як я). У лайві вони виявилися ще енергійнішими, ніж у записі. Вони по-британськи пафосні: виглядають настільки впевнено, що поневолі стаєш жертвою їхньої харизми. А до того ж це ще й стильно.

Parcels. Австралійці виглядають так, ніби намагаються копіювати стиль Джорджа Харрісона із 60-х, несуть легкий і літній вайб, а грають щось середнє між Jungle та Daft Punk періоду альбому Random Access Memories. Я познайомився із гуртом незадовго до Сіґету, проте їхній лайв став одним із найприємніших вражень фесту.

YUNGBLUD. Із тих артистів, що зараз злітають найбільш стрімко, за сумісництвом коханий співачки Halsey. YUNGBLUD грає каліфорнійський поп-панк, а веде себе на сцені, як репер нової хвилі. Вискочив у сукні та з поламаною рукою, але жодного разу не зупинився за годину виступу. YUNGBLUD повністю виправдовує свою назву – хоча в його музиці відчуваються й Blink-182, і Green Day, він подає свою творчість свіжо, це справді молода кров.

Polo & Pan – французький електронний дует діґґерів-меломанів. Вони надихаються канонічною французькою естрадою та популярною музикою зі всього світу. На виході: інтелігентна електроніка, яка наживо розкривається ще краще, ніж у записі.

IDLES виявилися абсолютно шаленим гуртом, який виглядає як реінкарнація панку, але насправді транслює антипанк. Maribou State наживо ще більш ґрувісті, ніж у записі. На JUNGLE набилася така кількість людей, що підібратися до сцени було майже нереально. The Blaze стали ледь не найяскравішим враженням із електронної програми. Khruangbin виступали ледь не останніми за сім днів, і сил на них вже не лишилося.

Українська експансія

Уже чотири роки поспіль українське представництво Sziget проводить конкурс в Україні і відбирає один гурт, який виступатиме на Europe Stage. Окрім того, регулярно, організатори запрошують українських артистів на свій вибір виступати на різних сценах. Цього року виступало аж чотири українських гурти.

Hudaki Village Band, про яких ми робили великий матеріал, були одними із перших, хто відкривав нову сцену Global Village.

alyona alyona розкачувала VOLT Stage і виглядала напрочуд упевнено. Альона зараз, напевне, одна з найвідоміших українських артисток у світі. Її лайв підтверджує, що на неї варто ходити не тільки «тому шо наше», а через те, що це виступ цілком світового рівня. Не потрібно розуміти українську, щоб відчути, що Альона разом із бек-МС Еліною Панікою та DJ Ekspert (Микола Макєєв) качає в дусі нової школи. alyona alyona виступала одразу після хедлайнерів головної сцени і зібрала непоганий натовп, не тільки з українців.

Іван Дорн зібрав набиту Europe Stage і грав здебільшого програму з останнього альбому OTD, який був задуманий якраз під міжнародну експансію. На Дорна зібралися ледь не всі українці та росіяни фестивалю. Іван помітно старався та виглядав набагато більш зібраним, ніж під час останнього виступу в Києві на фестивалі UPark.

Ми особливо чекали на виступ The Unsleeping, про яких ще минулого року писали як про один із найперспективніших українських гуртів. Попри те, що уманці виступали о 14 годині на страшенному пеклі, вони зібрали публіку десь у 40-50 найбільш затятих фанатів під сценою, та ще пару сотень людей, які зацікавлено розсілися в тіні. The Unsleeping – це гурт, який змішує найкращий досвід альтернативи нульових та подає його через призму дивакуватого шаленства фронтмена.

Утопія, яка перетворюється на антиутопію

На цьогорічній традиційній прес-конференції СЕО фестивалю Тамаш Кадар розповів, що наступного року Sziget, уперше за довгий час, планує перебудову. Змінять місцями сцени, змінять конфігурацію Острову. Нагадаю, що це буде третій Сіґет після продажу акцій американській компанії-управлінцю. До того ж організатори спостерігають значний спад цікавості до семиденних квитків і ріст продажів дво- і триденних абонементів. Тобто люди вже не шукають повноцінного досвіду, на якому так наголошує фест, а приїжджають подивитися улюблених артистів, та й поїхати собі.

П’ять років на фестивалі наштовхнули на таку думку: Сіґет як семиденний фест – це утопія, яка згодом перетворюється на антиутопію. Це ідеальні умови, дитячий табір для дорослих. Тут можна розважатися як завгодно, слухати музику, а основні цінності – любов, толерантність та зелена планета. Проте через утому, пересиченість враженнями та можливостями, сім днів здаються крайньою кількістю днів, у яких можливо співіснувати на одному Острові 80 тисячам людей.

Кожного разу наприкінці фестивалю ти відчуваєш необхідність у правилах, порядку та певній структурованості життя. Навіть на фестивалі кожного року ми намагалися структурувати свій побут: вранці сходити поїсти в Ашані, вдень збігати в душ поки немає черг, ввечері пройти концерти за визначеною програмою і випити певну, здебільшого, лімітовану кількість алкоголю. Інакше ти втрачаєш зв’язок із реальністю, а враження змішуються у різнокольорову кашу.

Коли сил на структуризацію не вистачає, виникає роздратованість та втома. І на цьому етапі потрібно завершувати. Сіґет ідеально знає, де проходить цей кордон. Через це кожного року після відвідин фестивалю  залишається приємний післясмак пригод на фантастичному Острові, де все ідеально.

Цього року так само. Нехай стає дедалі менше гуртів, перед виступами яких вкриваєшся гусячою шкірою та нервуєш. Нехай ти знаєш кожний закуток Острова напам’ять. Все одно ти знаходиш, чим займатися протягом тижня та маєш оце відчуття «як на американських гірках», коли ставиш намет і вперше озираєшся після довгої дороги. Головне – оцінити власні сили й правильно їх розпланувати. Знайти баланс між тим, що ти хочеш побачити і відчути, та як між тим відпочити.

Сіґет вчить нас шукати цей баланс, і за це йому величезна подяка. Сіґет показує, якою може бути утопія і легко натякає, що вона ніколи не триватиме вічно.

Фото: Женя Люлько

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.