Dakh Daughters: «Якщо людина творча і має що сказати, то меж жанру немає»

Dakh Daughters – один із найцікавіших музичних проектів сучасної української сцени. Режисером є засновник та художній керівник театру «Дах» Влад Троїцький, а жанрово вони відносять себе до фрік-кабаре. Сім мультиінструменталісток, співачок та акторок – Ніна Гаренецька, Руслана Хазіпова, Таня Гаврилюк, Соломія Мельник, Анна Нікітіна, Наталка Галаневич та Zo – у 2016 році випустили свій дебютний альбом If, а тепер готові до презентації другої платівки, яка отримала назву Air.

Ми зустрілися з частиною гурту Dakh Daughters (Русланою, Наталкою, Танею та Анною) аби обговорити новий альбом, зв’язок музики й літератури та те, як перестати скиглити.


Новий альбом Air вийде вже незабаром, а поки чекаєте – приходьте на концерт, який відбудеться у Києві вже 6 квітня. Квитки можна придбати за посиланням


Розкажіть про процес написання пісень – одна людина придумує концепцію, яку потім ви разом допрацьовуєте, чи це результат імпровізації на репетиціях?

Наталка: Із кожною композицією по-різному. Якщо це блоки пісень до якихось проектів, то ми починаємо робити пісні разом із Владом, відштовхуючись від проекту. Наприклад, так було з виставою «Антігона» із французькою режисеркою Люсі Берелович. Або з кіно «Гуцулка Ксеня» (режисерка – Олена Дем‘яненко).

> Нашу рецензію на фільм «Гуцулка Ксеня» можна знайти у телеграм-каналі «Нове українське»

Є такі композиції, де проявляється чиясь ініціатива: я хочу оцей текст і бачу, що він звучить так. Тоді інші доєднуються і разом із Владом аранжують.

А є пісні, де ми всі разом починаємо працювати, як це трапилося на новому альбомі Air. В основі була ідея Влада – повітря. І це не лише альбом, це цілорічний проект. Гогольфест – був Air, торішнє відкриття Французької весни за участі Нової Опери та президентського оркестру України – теж було Air. Тобто це була ціла філософія року, яка викристалізувалася у нас у диск.

У нас дуже різні шляхи у написанні, тому і композиції виходять такі різні.

Якщо порівнювати процес написання першого альбому з другим, наскільки змінюється роль Влада? Чи більше він залучається, чи навпаки дає більше свободи?

Наталка: Та це теж плинне, це ж родина!

Руслана: Під час першого альбому у Влада було трошки менше проектів, ніж під час другого. Він стільки з нами, скільки може приділити нам часу. І справа не в тому, що він не може нам довіритися чи ми не можемо без нього функціонувати. Справа в тому, що ми як один організм.

Наталка: Його присутність природна, це не є директивно – «тільки так і тільки так».

Руслана: Наприклад, ми записували цей альбом технологічно по-іншому. Ми робили «рибу» разом, а після цього Влад затверджував чи вона хороша і тільки тоді ми начисто писали інструменти.

Чи часто він категорично не погоджується зі звучанням пісень, яке пропонуєте ви, і як часто він має своє бачення, що не близьке вам?

Анна: Бувають просто пісні, які ми з тих чи інших причин перестаємо виконувати. Пісні, які відбули, і на їхню зміну приходить щось нове. Це нормально.

Руслана: Для нас його думка важлива, бо ми вже 16 років разом. Він запросив до себе у свій простір, щоб творити і поважати, любити один одного.

Наталка: Звісно, нам важлива його думка, адже ми довіряємо його смаку, навіть якщо ми можемо в якийсь момент не розуміти, чому це так. Він – людина, яка ідеально володіє смаком.

Руслана: Його проекти говорять про те, що «Дах» – це певна філософія.

Якщо говорити про самоідентифікацію, ви себе бачите більше як театр чи музичний проект?

Наталка: Як все.

Руслана: Ілюзіоністи (сміються).

Таня: Музика та театр – це наші важливі дві стихії, які ми синтезуємо.

А вам би хотілося, аби вас більше називали театром чи гуртом?

Руслана: Ми маємо багато різних пропозицій, як національні театральні сцени, так і музичні фестивалі від Франції до Бразилії.

Нам всього вистачає, тому ні на чому не наголошуємо.

Таня: І глядачеві теж цікаво, бо він собі може постійно бачити у цьому нові фарби і якось фантазувати, на що йому це більше схоже.

Руслана: Дуже добре, що ми так само можемо входити у копродукцію з театром, цирком, фото, відео, кіно, тому що це продукт синергії.

У вас була колаборація з Хамерман Знищує Віруси. Чи хотілося б вам ще попрацювати з музикантами і, якщо так, то пофантазуйте з ким?

Руслана: Є одні мальчики з Харкова – Курган і Агрегат.

Я б на це подивилася.

Наталка: Ми б теж!

Таня: Насправді ми постійно перебуваємо у колабораціях. Вони бувають різного формату. Не лише музично-концертні, а й театральні так само. І у нас дуже багато ще запрошень та пропозицій.

Наталка: У мене після відвідин виставки про Крим в Арсеналі виникла ідея колаборації з Куліковською (Маша Куліковська, сучасна українська художниця – прим. ред). Я не знаю ще якої, але це було б дуже цікаво. Але це у мене щойно вербалізувалася ця ідея.

Таня: Ну і взагалі, якщо глобально фантазувати, то у світі багато артистів… Ми часто говоримо про колаборацію з Квентіном Тарантіно. Було би класно ще зібрати разом Тома Йорка та Тома Вейтса і зробити з ними щось разом.

Наталка: Наприклад, чудово було би у колаборації з Ілоном Маском зіграти на Марсі. Варіантів повно, мрій теж.

Ви взагалі слухаєте українську музику? Назвіть кілька проектів, які вам подобаються.

Таня: Це дуже цікаве запитання. З однієї сторони відбувається бум української музики і кожного місяця виникає багато проектів, багато з них – цікаві. Але, звичайно, коли є великий потік, ти все одно знаходиш за внутрішнім фільтром якості колективи, які тобі найбільше до вподоби.

Особисто я не можу сказати, що активно слухаю тільки українську музику – я слухаю музику світову, планетарну, міжнародну, різноманітну. Але мені, наприклад, сподобався гурт Indytronics (зараз випускають музику як INDT – прим. ред). Дуже сучасний та класний саунд, світовий контекст.

Наталка: Я регулярно слухаю ДахаБраха (сміються). Це прекрасна сучасна українська музика. І це не жарт! А крім того, мені подобається Onuka, але навіть більше не як музичний проект, а скоріше як близький до мого серця та розуміння сучасної української прогресивної свідомості у світовому контексті актуальних тем і проблем. Дуже поважаю їхню творчість та смисли.

Ви слідкуєте за українським кіно?

Руслана: Якщо ти є у фейсбуці, то ти слідкуєш за всім. За цей час кіно стало більше. Я впевнена, що скоро тут будуть ходити Квентіни та Альмодовари.

Таня: Квентін Тимошенко та Педро Кравчук (сміється).

Наталка: Серед нових у мене вже є улюблений – «Вулкан» (у прокаті з 4 квітня – прим. ред). Це так само як з Onuka – швидше ідеологічно та ментально важливе для мене кіно. Я дуже рада, що воно з’явилося. І це навіть не стільки про жанр кіно, як про явище смислів.

> Слухайте пісню, яку записав гурт ДахаБраха до трейлеру фільму «Вулкан»

А що крім «Вулкану» вам ще сподобалося?

Анна: Останнє що я подивилася, це був документальний фільм «Людина з табуретом». документальне кіно, не тільки у нас, а й у світі, має більше майбутнє, ніж художнє. Чомусь художні фільми останнім часом не вражають, складається враження, що дедалі складніше зняти щось захоплююче, і знайти вдалий художній образ. Світ змінюється і долучитися до історії життя справжньої людини стає набагато цікавішим, а ніж дивитися на гру акторів. Є такі персонажі, яких жодний актор не зіграє, а навіть як зіграє – це все одно не те.

Таня: Мені здається, що кіно у майбутньому стане синтетичним жанром. Там буде і доповнена, і віртуальна реальність, і ще багато всього нового.

Руслана: Мені теж резонує документальне кіно. Багато українського документального кіно з’явилося. Фестиваль Docudays тому доказ.

Наталка: Наприклад, Семен Мозговий, з яким ми грали у театрі разом, тепер випустив чудову документалку «Історія зимового саду».

Руслана: А я ще подивилася «Тато – мамин брат». Перетин життєвих обставин, у яких ніхто не винен, і як люди справляються зі своїми страхами та беруть відповідальність за інших людей.

У вашій музиці дуже багато літератури. На новому альбомі є і Тичина, і Холодний, і Майк Йогансен, і цитати Керрола. Розкажіть, як ви відчуваєте, який літературний твір вам хочеться цитувати? Як ви це шукаєте?

Наталка: Просто читаємо і те, що резонує, використовуємо.

Тобто ви просто дуже багато читаєте, наприклад української поезії…

Наталка: Я свого часу дуже багато прочитала і зараз дуже багато перечитую. Мені це важливо зі смислових парадигм. Це цікаво для мене як відродження і навіть ознайомлення людей із власною культурою, яку вони не знають глибоко. Як з фольклором – ми можемо розуміти якісь штампи, а можемо, пропускаючи через своє серце, показати і відчути це значно глибшим. Як world music, тільки world literature.

Таня: У нас взагалі багато літератури завжди. Це напевно багаж досвіду, який ми протягом життя пережили та пізнали. Твори, що будуть на платівці, – найкраще пасують до концепції-назви альбому Air. Тексти, так само як думки, підказують, коли вони хочуть бути озвучені.

Наталка: На цьому альбомі є багато текстів написаних нашою Zo (Наталія Zo Зозуль, учасниця Dakh Daughters – прим. ред). Зокрема, Японське кіно та Інше місто – це тексти, які вона приносила та показувала. Але взяти їх була більше наша ідея. Для неї вже час цього тексту минув, а саме нами їх було актуалізовано.

Таня: На альбомі ще є пісня Що ти собі думаєш?, текст якої написаний мною та Zo. Чи пісня М’яч – це мій вірш і плюс вірш Йогансена. Дуже дивні комбінації, в яких ми поєднуємо непоєднуване.

Що було похідним у вашій тязі до української літератури? Вам було цікаво читати літературу і зараз вона втілюється у музиці чи музика потребує книг, які ви тепер більше копаєте?

Наталка: Ні, це скоріше література була цікавою, принаймні в моєму випадку. Хочеться, щоб це почули. Але спеціально дошуковувати… мабуть що ні.

Таня: Це абсолютно природній процес. Я завжди любила читати книжки, брати образи чи думки. І продовжую любити.

Наталка: От з Керролом у нас був проект із Владом, де ми використовували цитати з «Аліси».

Таня: У пісні Панночка поєднана народна пісня, вірші поетів, а також авторські тексти – Zo і мої, за мотивами «Аліси». Тобто, прямого цитування немає, але є впізнавані образні мотиви. Це теж цікавий вид роботи з творчістю інших авторів.

Наталка: Отака відсутність меж у нас від Влада, бо цій людині завжди цікаво реалізовувати багато ідей. Він сам їх продукує мільйон за годину і нас надихає. «Гогольфест» – мультидисциплінарний фестиваль, у його театрі поєднується непоєднуване, у нас – у творчості. Якщо людина творча і має що сказати, то меж жанру немає.


«Гогольфест» вже вдруге пройде у Маріуполі з 26 квітня до 1 травня. Незабаром ми опублікуємо гід фестивалем, а поки можете дізнатись більше на сайті події.


Я чого запитала про похідне: якщо Тичину знають всі, то Йогансен та Холодний – це не найочевидніші українські поети.

Наталка: Мені дуже подобаються поети Розстріляного Відродження. Я хочу ознайомити людей з ними, бо це взагалі не настільки відома, як здавалася мені філологу, когорта людей. Я хочу показати нашу цікаву літературу. У мене є дуже добра знайома Ярина Цимбал, літературознавець, яка їх досліджує та показує на загал у Фейсбуці. Від неї часто черпаються ці кристали нашого літературного контексту.

Пригадайте останню прочитану книгу, яка вас надихнула.

Наталка: З такого найтрепетнішого хочу назвати дві. Перша – це «Щиголь» Донни Тарт. Я ледве не померла, поки дочитала. А друга – «Еволюція або смерть» Івана Семесюка. Я думаю, що це одне з найсильніших літературних вражень за все моє життя.

Таня: У мене це трошки специфічна література, вона більше наукова, ніж художня – роботи Олександра Шульгіна, американського вченого, філософа, хіміка та психолога, слов’янського походження. Ми недавно були у нього на батьківщині. Під час американського туру приїхали у містечко Берклі, штат Каліфорнія, де власне знаходиться університет, в якому він працював. Я якраз тоді дочитувала цю книжку.

І я періодично звертаюся до поезії Юрія Іздрика. Я дуже люблю його поезію. Він має оптику художника-поета, яка мене дуже зворушує.

Руслана: Мене надихає скоріше життєвий досвід, аніж література, кіно або музики. А з останнього, що я прочитала і воно зі мною зрезонувало – це «Інтернат» Сергія Жадана.

І певно рік тому познайомилася з Курковим. Теж прекрасний, він мене абсолютно зачарував своїми тріпами.

Якщо переходити до нового альбому, то поки я його слухала, мені здалося за настроєм, що він подібний до пісні Візьми. Ніби він теж вийшов темним та напруженим. Скажіть, чи це моє враження, чи ви справді намагалися досягти такого ефекту? Яким ви хотіли бачити цей альбом?

Руслана: Нам навпаки здається, що це прозорий, чистий альбом, що це кодування майбутнього, спокійне, медитативне.

Анна: А ви перший слухали?

Так, тому і порівнюю з Візьми.

Таня: Це дуже цікава асоціація і дискурс, тому що ви перший слухач за межами нашої команди, який почув цей альбом.

Напевно, з усіх асоціацій, які ми мали, ми ніколи свідомо не проговорювали, що цей альбом мав би бути продовженням чогось. Мабуть це вийшло природнім шляхом.

Ми навпаки намагалися, коли записували нову платівку, абстрагуватися від усього попереднього досвіду, щоб у ній народилось щось нове. Тому була обрана нова концепція та назва. Концепція Air – це була ідея Влада. Ми хотіли зробити щось повітряне та медитативне, але водночас таке мінливе – як саме життя.

Руслана: Як жінка!

Наталка: Ну що сказати, яке повітря – такий і Air.

Таня: Мабуть, якщо там є нуарний відтінок, то це, можливо, відтінок стилю Dakh Daughters.

Раз моє враження було неправильним…

Таня: Взагалі не може бути правильного чи неправильного враження від альбому.

Руслана: То ви просто дуже в контексті Dakh Daughters.

Таня: Тим більше таке зворушливе враження. Неправильних вражень немає, вони просто можуть бути всі різні. Те, що ми хотіли сказати, то дуже просто – гіпермінімалістичний концепт альбому Air в образах, які ми в нього заклали.

Давайте тоді спробуємо порівняти його з If. Наскільки відрізнялася робота над ним у порівнянні з першим альбомом? Ви його відмежовували від дебютника, чи продовжували звучання? Чи бачили фінальний варіант?

Наталка: Відповідь – так (сміються).

Руслана: У нас була ціль записати новий альбом, а вже як, то інше. Це як «срез времени». Ми над цим не трусимося. У нас є матеріал – ми його випустили. Не треба перебувати постійно вагітним, рік, два, три. Бо це ж можна дійти до такого!

Таня: І в процесі показалося багато речей – організація роботи на студії, остаточний трекліст.

Наталка: Тоді у мене з’явилася ще одна мрія – мати власну студію. Тому що ти розумієш, що робити в акустиці – це одне, а писати альбом – інше.

Руслана: Це як кіно знімати.

Наталка: Нові альбоми треба створювати одразу у студії.

Руслана: Щоб це одразу було аудіально. Дай Бог натхнення, щоб нам вистачало оцього повітря – перетворювати живий матеріал на аудіальне звучання. Це величезний шмат роботи.

Наталка: Все одно не перенесеться точно. Це інше звуковидобування, голос.

Таня: І оскільки ми музично-театральний або театрально-музичний проект, то це можна порівняти з досвідом театру та кінематографу. Оскільки у нас багато побудовано на живому виступі – це наш концептуальний кит, тому нам важливо цю магію живого мистецтва зберегти і передати у записі.

Ви не виступаєте у РФ, говорите на концертах про Крим та політв’язнів, виходите з прапором на сцену. У вас є позиція, яку ви не приховуєте.

Таня: Тобто таки не приховали (сміються)?

Як вам здається, чи можливий митець поза політикою?

Анна: У сучасному світі – неможливий.

Наталка: Це не політика, а громадянська позиція.

Анна: Неважливо, як це артикулюється зараз. Світ такий заполітизований. Це питання не тільки до України. Якщо ти громадянин, то неможливо не реагувати на найгостріше.

Таня: Це питання особистого вибору, особистої свободи і відповідальності водночас. Усі речі, які ви перерахували, це наш вибір. Ми митці, у яких творчість всотує усі ці важливі речі, які відбуваються у реаліях світу. Найкращий спосіб пізнати душу Dakh Daughters – це прийти на концерт, де ми говоримо через творчість.

> Читайте також: «Музика поза політикою»: як довго наші музиканти будуть приховувати свої погляди

Руслана: Ми про це говорили з першого дня зустрічі з Владом. Про особисту відповідальність за життя. Навіть до того як сталася Революція Гідності. Це просто складова творення проекту, країни чи нації.

Таня: Тому це вибір – куди їздити чи не їздити, про що говорити. Але моя особиста позиція – це не політика, а дискурс соціального зрізу, особистого, громадського, глобального контексту між тобою і країною, світом. Ми всі це переживаємо. Навіть люди, які говорять, що мистецтво поза політикою.

Ми просто любимо Україну – тому у фіналі нашого концерту з’являється на сцені наш український прапор. Це не демонстративний жест, а природній, сердечний. Нам цікаво поділитися культурним контекстом, бо Україна має стільки цікавих речей. І культура, зокрема, є одним з тих продуктів, які Україна може успішно експортувати у світ, чимось ділитися та розкриватися.

Ви в інтерв’ю неодноразово казали, що ставите собі ціль доносити більш світлий образ України за кордоном.

Руслана: Не те, щоб світлий. Реальний! Не те, що ми просто жертви війни, а те, що у нас тут відбувається творення, якийсь процес, що ми тут живемо, ми тут є. Що ми конкурентоспроможні. Це відповідальність за країну.

Складається враження, що нам зі школи розповідають про Україну та її скорботи.

Таня: Ми про це і говоримо! Досить жалітися. Давайте натомість подумаємо, що потрібно чого нам не вистачає, для того, щоб зробити наше життя у світі кращим.

Наталка: Хоча ця позиція важча, ніж просто жалітися і плакати. Це більше зусиль та роботи.

Таня: Ти уявляєш, якими є нещасними ті люди, що жаліються та перебувають у постійній скорботі?

Анна: Це звичка.

Таня: Взяти відповідальність та привести себе у належний тонус, форму фізичну, духовну та психологічну – для цього треба мати силу та волю. Ми ж прямуємо у майбутнє! І це тільки початок позитивних змін для України.


Новий альбом Air вийде вже незабаром, а поки чекаєте – приходьте на концерт, який відбудеться у Києві вже 6 квітня. Квитки можна придбати за посиланням


Читайте також:

> «Сучукршось»: гурт ЦеШо про сучасний український театр, кіно та літературу

Фото: Oli Zitch (Оля Закревська)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.