Jonathan Livingston: «У музиці не може бути конкуренції»

Торік на фейсбук-сторінці Masterskaya пройшов цікавий день — у постах резиденти лейблу розповідали про колискові, які їм співали батьки. Виявилось, що це було присвячено релізу першого синглу гурту Jonathan Livingston. Колискова одразу потрапила до нашого переліку улюблених пісень року, а сам гурт заінтригував, як потенційно один з найперспективніших проектів року.

Пройшло півроку. Весною Jonathan Livingston презентували дебютний міні-альбом. Всього три пісні, що за настроєм та темою пов’язані з Колисковою. EP увійшов до наших найкращих релізів місяця, а Karabas Live додав її до найкращих альбомів 2018 року, що вийшли на цей момент.

Після того як музиканти виступили на двох фестивалях — “Білі Ночі” та Atlas Weekend — ми вирішили поспілкуватись з фронтменом Андрієм Пантюхом та віолончелістом Глібом Івановим про те, коли вони познайомились з Іваном Дорном, чому їх лайви звучать як ранній Океан Ельзи та що в їх планах надалі.

– Розкажіть про вас. Хто ви і чим займались до Jonathan Livingston?

Гліб: Меня зовут Глеб и я играю на виолончели. До Jonathan Livingston я тоже, естественно, играл на виолончели (сміються). Окончил музыкальное училище Глиера. Вообще у меня разный опыт игры в коллективах, оркестрах и ансамблях, до того как мы встретились с Андреем. Но Jonathan Livingston, наверное, самое интересное, чем я когда-либо занимался.

Андрій: А я навчався на факультеті банківської справи в КНЕУ, закінчив магістратуру. На другому курсі у мене був кавер-бенд, з яким ми грали у різних закладах та пабах. Потім, десь на третьому курсі купив гітару і почав намагатись писати пісні. На п’ятому — взяв участь в проекті “Голос Країни”. Якраз коли я закінчував університет, мені треба було зробити вибір — і я обрав музику. По суті, це перший і основний мій колектив.

– А як ви познайомились?

А: Через нашу спільну знайому з “Голосу країни” Яну Ковальову з команди Олександра Пономарьова.

Г: Мы с Яной играли в одном коллективе The Vagabond.

А: Я шукав віолончеліста у першу чергу. У мене були пісні, які були написані під гітару, і я був впевнений, що вона має звучати з віолончеллю. У нас тоді був колектив зі скрипалем та клавішником. Ми разом виступали на декількох концертах. На ЖИВЯКОМ є відео з нами, яке хочеться забути.

– Чого?

А: Тому що ця пісня абсолютно по-іншому звучала і я не відчував її так, як зараз і співав не так, як хотілося б. Зараз начебто я до неї дозрів.

Г: Мы на ЖИВЯКОМ попали за два года до Мастерской.

– Тоді давайте з іншого боку. Як пояснити людям, чому їм варто послухати те, що ви випустили вже? Що це за музика?

Г: Хороший вопрос.

А: Той випадок, коли питання буде краще за відповідь. Цікаво те, що на цьому етапі, конкретно я, про це і не задумувався.

Г: Возможно, мы это чувствуем, но не осознаем.

А: Важливо, щоб інші люди її охарактеризовували. Для нас не так важливо, як ми її бачимо, бо ми її пишемо.

Г: Зачем послушать? В этой музыке то, что мы чувствовали. Мы писали, ни на что не ориентируясь, и это вышло очень по-честному. Эта честность и найдет отклик в том, кто будет это слушать.

– Без питань про Masterskaya тепер нікуди. Як почалась ваша співпраця: ви їх знайшли чи вони вас?

А: Ми їх знайшли. Це довга історія, але я її спробую розповісти цікаво (сміється). Ми записали першу версію Колискової в дуже сирому вигляді, на демо-версії програми для запису музики. І почали думати, де її реалізувати так, щоб її почули. І потім у цей період я натрапив на статтю про те, що Іван Дорн відкрив лейбл. Я надіслав демо на “Мастєрскую”. Так наша співпраця і почалась.Зрозуміло, що до цього ми намагались щось випускати, не тільки Колискову, були і інші пісні. Якось не було розголосу. Ми зрозуміли, що нам треба підтримка.

Г: Мы бросали их в океан медиапространства и оно там тонуло. И тут появился корабль в виде “Мастерской”, к которому мы решили зайти на борт.

А: Колискова була першою композицією, яку я написав буквально для першої репетиції.

Г: И прошло целых два года пока она вышла на Masterskaya.

А: Ця пісня напевно народилась найлегше. Дуже природно.

Г: Как дождь, который внезапно начался.

А: Як весною при теплі листя на деревах з’являється.

– Яка команда вами займається і яка роль Дорна у цьому?

А: Ми познайомились з Дорном на “Білих Ночах” у червні, якщо чесно.

Ми надсилаємо композицію їм, але хто “вони” нам сказати важко. Ми знаємо певних людей, але там така команда велика.

Г: Кто знает, знаем ли мы всю команду.

А: Якщо їм пісня подобається, то вони кажуть, що будуть робити реліз. Починається наше допрацювання, після якого вони вже роблять мастеринг. А потім починається пекло з описом пісні та усім оформленням.

– Тобто запис робить не Masterskaya?

А: У мене в кімнаті робимо. На квартирі, де я живу ще з двома хлопцями. Мало того, я не знаю купу нюансів у програмі для запису.

Г: Тем не менее музыка появляется.

А: І мені подобається, що вона так звучить.

– А з іншими артистами “Мастерской” встигли познайомитись?

А: На “Білих ночах” та Atlas Weekend познайомились. А з Олею Чернишовою колись разом співав з Urban Gipsy на вечорі музики Вуді Аллена.

– Ваша музика зовсім не схожа на інших артистів “Мастерской”, відповідно ви з ними не в одному полі. Чи маєте ви конкуренцію хоч з кимось з українських музикантів?

Г: Я скажу свое мнение. По поводу конкуренции не думал. Мне интересно найти единомышленников, а не конкурентов. Есть определенное направление, в котором наверняка работают и другие коллективы, но это нужно понимать как связь, а не вражду.

А: Та ми і не прийшли ще до конкуренції. І сподіваюсь, що не дійдемо. Мені здається, що у музиці не може бути конкуренції.

Г: Хотелось бы, чтобы конкуренция не отвлекала от творчества.

– А ви спілкувались з іншими музикантами про вашу музику? Чули якийсь фідбек?

Г: Та мы вообще хоть с кем-то общаемся (сміється)?

А: Мені кілька людей точно писали, зокрема Христина Соловій та LAYAH. Здебільшого не…

Г: Не пишуть (сміється).

А: Та ні, не музиканти, я хотів сказати!

– Ви випустили міні-альбом, зараз етап фестивалів. Що далі?

А: У планах у нас сингл і ще один міні-альбом.

Г: И до сингла видео на песню, которую мы играли на фестивале На слова Лины Костенко.

А: Саме так. Я вже почав думати над аранжуванням, записувати вокал та гітару.

Г: Это все работа на полгода минимум.

А: У нас є концепція в піснях, в темах, яку ми хочемо реалізувати конкретно зараз, бо це те, що мені близько тут і сьогодні. Хочеться це проговорити саме у цьому стані, це буде максимально чесно.

Г: Потом будет поздно.

– Тема сну, яка є наскрізною між Колисковою та міні-альбомом, свідомо обрана?

А: Ні, абсолютно. Я надіслав десь вісім демок “Мастерськой”, з яких вони і обрали три.

Г: Они это продумали явно больше, чем мы.

– Ця тема буде продовжена?

А: Є пісні на цю тематику, але хочеться вже сказати про те, що ми переживаємо зараз.

Г: В какой-то степени этот мини-альбом был итогом. И то, когда он вышел, начали созревать новые песни.

А: Мені зараз важко співати деякі старі пісні, бо відчуття минули. А значить потрібно вмикати акторську майстерність, якої немає, будувати штучні образи. А мені хочеться чесності.

– З мовами експериментів не буде?

Г: У нас есть одна песня на английском, но сырая.

А: Є ідея з англомовним матеріалом, але мені поки що здається, що рано. Дуже багато пісень є українською і ми хочемо реалізувати їх у першу чергу.

Г: Быстро оно не делается, нужно чтобы созрело.

А: Я не відчуваю так само англійською чи російською, як українською, тому це складніше.

Г: Оно будет другим, если поменять язык.

– Розкажіть ваші враження від перших лайв-виступів.

А: Перше, що скажу — у нас дуже мало досвіду гри у теперішньому складі. Тому часом бували відчуття невпевненості.

Г: В принципе, я ждал “Атласа”. Мне нравится живое общение с публикой. Для меня этот контакт — самое большое удовольствие, как для музыканта. Хочется еще выступать для людей.

А: Найбільше задоволення я отримую від написання пісень, коли вони народжуються. Коли ти дописуєш пісню, відчуваєш, що вона цільна і ти передав те, що хотів — от це вершина задоволення.

Були прекрасні моменти і на виступі на Атласі, але я не можу ігнорувати якісь технічні недоліки. Досі про них думаю. Нам писали багато приємних повідомлень, які я постійно перечитую. Не думав, що ми можемо так повпливати на людей.

Г: А я думал (сміються).

– Я чула вже від кількох людей, що ви вживу в аранжуваннях схожі на ранніх ОЕ. Що про це думаєте?

А: Музично, ми досі в пошуці, тому цілком можливо. Я думаю що нічого поганого в цьому немає на початковому етапі творчості.

Г: Основную эмоциональную идею мы передали, но средство выразительности, которые мы сейчас используем, можно было бы доработать. На то, чтобы мы с Андреем сыгрались ушло очень много времени. Этого не хватало.

А: У нас є конкретний образ того, як мають звучати наші пісні, але потрібен час для того щоб цей образ реалізувати.

– Вам би когось джазового шукати, напевно.

А: Нам би ще гітариста (сміється). Бо мені дуже складно на сцені грати. Не можу сказати, що у нашій музиці складні партії, але мені треба дивитись на лади, які натискаю. Так, я відволікаюсь від енергетичного потоку, який формується за куплет. В приспіві я переводжу погляд і перериваю цей потік. І люди це відчувають. Постійно про це говорю, але ми так і не шукаємо гітариста.

Г: Меня устраивает, как он играет (смеются).

А: Якби ще не потрібно було співати.

– Під кінець давайте по класиці. Назвіть три українських музиканти, яких ви слухаєте.

А: Dakh Daughters, ДахаБраха і Vivienne Mort.

Г: Если честно, то я не слушаю украинскую музыку. Но могу сказать, что меня задело из последнего. Я успел попасть на последнюю песню Один в Каное в лайве. Мне очень понравилось. Столько чувств и идеи при минимуме музыки. Но я не слушаю их в плеере.

А: Я їх до речі не назвав, бо ще не чув новий альбом. Але одна з пісень мені сильно подобається – це Ікони. Коли вона тільки вийшла, то я її три дні підряд слухав по двадцять разів на день.

Г: Можно не слушать украинских музыкантов, но у каждого можно выделить по несколько очень хороших вещей, близкое к твоим чувствам. Есть Джамала, которая иногда выпускает очень классные песни. Ее кавер на Цоя — это прямо круто.

– Тоді назвіть закордонних музикантів, який відкрили для себе нещодавно і зараз багато слухаєте. Необов’язково, щоб це було щось нове.

А: Я зараз слухаю постійно новий альбом Florence and the Machine. Це нереальна музика. А ці кліпи до альбому! Особливо Hunger і Big God.

Зараз готуюсь до концерту Фінка у Києві, тому слухаю новий альбом.

Є ще лайви на ютубі від NPR Music, які я часто  дивлюсь. Хоча не вся музика у них достойно звучить. Наприклад, Клементайн там виглядав дивно. Нещодавно відкрив для себе через них Дейва Метьюса.

Г: Я несколько месяцев назад начал активно слушать Тома Оделла и зациклился на начале его творчества. Ничего сверхестественного, но его харизма и талант поражают.

А: Його концерт у Stereoplaza був одним з найкрутіших виступів, на яких я бував.

Г: Недавно начал слушать еще Woodkid. Но их еще нужно для себя открывать.

Был момент когда меня интересовал русский репер Хаски. Мне его кстати Андрей открыл. Он меня впечатляет, притом что я не слушаю рэп и хип-хоп. Я же виолончелист (посміхається). Он так срезонировал с моим состоянием, дает ощущение свободы даже в моих вкусовых рамках. Он копает и неизвестно, куда еще докопает.

А: Начебто вже нікуди. Так глибоко він пішов у мул та чорноту.

Г: Так как он копнул в себя, хочется копнуть и самому. Мы это тоже пытаемся делать и в том, что будет дальше, вы это почувствуете.

А: Мені здається, він мав якийсь підсвідомий вплив на нашу подальшу музику.

Г: По энергии точно. Из той же истории и Кровосток.

А: Це не просто музика. Це щось більше.

Г: У меня кстати есть исполнитель, которого я слушал и в 14 лет, и сейчас. Это Radiohead. До сих пор помню, как во времена летних лагерей я включал их музыку и мне было и хорошо, и плохо одновременно. Не знал, что такое можно переживать.

А: Мені до речі одна дівчинка написала, що наша музика теж має такий вплив.

Фото: Лєна Кудрей

Локація: SHO