6 найкращих українських альбомів вересня

Після традиційного літнього затишшя українські музиканти наче за командою почали випускати альбоми, один крутіший за інший. У вересні ми таких нарахували одразу шість крутих релізів (насправді вісім: на лонгплей Stoned Jesus у нас вже виходила окрема рецензія, а ще один цікавий альбом викликав такі суперечки в редакції, що ми вимушені готувати про нього окремий матеріал). 

Лінія МаннергеймаБої без правил (EP)
Олексій Бондаренко

Щодалі, то більше розумієш, яку функцію виконують різні проекти, у яких бере участь Жадан. Сергій Вікторович чітко розділяє свою аудиторію і те, що він хоче їй сказати. Якщо Жадан і Собаки починають займати нішу чогось середнього між українськими Ленінградом та раннім Ляпісом Трубецьким із піснями Кобзон та свіжою Тьолка барабанщика, то Лінія Маннергейма – це зовсім інша, інтелектуальна та філософська історія.

На першому EP проект Жадана, Каданова та Турчинова скоріше пояснював власну назву: питався, де твоя лінія, згадував пісні Жадана про залізницю, демонстрував фірмову лірику Каданова. На другому – це серйозна рефлексія на тему бога і його ролі у ситуації, яка склалася. Два тексти були написані спеціально для міні-альбому: Ісус із Назарета та Міста. Це та творчість, у якій варто вслуховуватися у тексти, та не варто чекати на легке прослуховування. Загалом, оцінка цієї платівки радше справ літературознавців, ніж музичних критиків. Із музикою тут все традиційно, по-кадановські добре.

8/10


Lucas Bird – I’m Seventeen (EP)
Олексій Бондаренко

Раніше Lucas Bird грав у київському гурті Hiels і намагався косплеїти бріт-поп. Два роки назад, у рецензії на їхню платівку, я звертав увагу на невризаність саунду та слабке саунд-продюсування. Вийшовши на шлях сольної творчості, Лукасу вдалося трансформувати всі недоліки у переваги. А за кілька тижнів до виходу дебютного EP ще й потрапити на лейбл Masterskaya.

На відміну від гучних та експресивних Hiels, Lucas Bird – це лоуфайний, домашній інді-фолк. Саме такий, яким він зараз є в США та Європі. Музикант не обмежується лише гітарою та вокалом, кожна пісня має цікаве і унікальне аранжування, включаючи і навдивовижу гучну гітару (Elene), і неочікувані струнні (Never Got to Talk to You), і зворотній ділей в дусі Фрущанте (I Remember The Path). Усе це урізноманітнює стиль, який за своїм означенням важко назвати різноманітним.

I’m Seventeen – це прекрасна, стильна, витримана і дуже перспективна робота. Lucas Bird – одне з головних відкриттів цього року. Той випадок, коли музикант не зупинився в пошуках і знайшов звучання, близьке йому і цікаве слухачу.

8.5/10


adm:t – в першому степені
Олексій Бондаренко

Якщо ти граєш україномовну музику під акустичну гітару з нальотом реггі – неможливо уникнути порівнянь із 5’nizza. Успіх харків’ян лежав не у майстерному володінні інструментами чи продакшені. Вони взяли тим, що зараз називають “вірусністю” – писали чіпкі тексти під прості мелодії, які хотілося наспівувати та показувати друзям.

Цього ефекту adm:t досягти поки не вдалося. Натомість, гурт намагається взяти іншим. В концепті акустичного звучання вони додають цікаві інструменти, як то сопілку або дудук. І насправді, наприклад, у пісні лісостеп сопілка відбирає на себе більше уваги ніж, власне, вокал. У той же час кочовий пес за рахунок ділея на гітарі нагадує чи то Foals, чи то Yoav. А от голі дроти і між стінами – 5’nizza.

в першому степені – хороша дебютна платівка, яка не хапає зірок з неба. Відчувається, що у музикантів прекрасний смак та цікавий бекграунд. Але поки що він не трансформувався у пісні, які хотілося б переслуховувати багато разів. Саунд вже вимальовується, але вокал не запам’ятовується.

6/10


Small DepoДебильный
Артем Рісухін

Дуже вдала спроба Small Depo відійти від шаблонного пост-панку до альтрокового та стилістично більш цікавого звучання. Протягом своєї музичної кар’єри, вони безсоромно експлуатували кліше не найбільш вигадливого жанру, позичаючи звідусіль від 70-80-х до пост-панк ревайвлу 00-х. Втім, на новому альбомі Дебильный гурт нарешті робить кроки якщо не вперед, то вбік, до концептуально нового підходу до аранжувань і до продакшну загалом; залучає до створення треків несподіваних гостей (Курган, Антон Слєпаков).

Дебильный – це доросла платівка гурту, якому все ще важко вибратись із пост-панкової парадигми, але який нарешті намагається створити щось оригінальне. Від екзистенційності до постійного руху. Від омажу буремному Олегу Мітасову до пронизливого, макабричного гітарного соло на Спать. На новій роботі Small Depo все ще звучить відгомін російськомовного року 90-х та 00-х, йому все ще бракує стилістичної широти. Але Дебильный – максимальне наближення до того, як має звучати російськомовний пост-панк у 2018.

7/10


Cape CodEchoes
Артем Рісухін

Один із найважливіших українських альбомів цієї осені. Не тільки тому, що Cape Cod повноцінно вийшов на глобальну музичну арену залучивши до запису когорту визначних міжнародних імен (тут і США, і Великобританія, і Ірландія). Не тільки тому, що Максим Сікаленко – один з небагатьох музикантів, хто вміє не копіювати, а дійсно звучати, як актуальний західний музикант без флеру містячковості. Echoes – це неймовірно комплексна робота в плані звуку та пісенної творчості взагалі. Якщо дебютний альбом нагадував музичний шоукейс Сікаленко та Constantine, Echoes – концептуально завершене полотно.

Танцювальна музика, що пливе між жанрами, стилями та настроями від треку до треку. Сікаленко вміло жонглює р’н’б нової школи, соулом та хіп-хопом, доводить до звукового оргазму свою любов до диско-хаусу. Омажі Enigma на Let Me Know, жанрова мозаїка на альбомній версії I Don’t Wanna Know, сонячні вайби на Sunsay. Від Cape Cod все звучить однаково впевнено і на фітах, і на цілком інструментальних композиціях (пронумеровані інтерлюдіі Echo звучать не просто як спейс-холдери, але допомагають будувати концепт платівки).

Echoes звучить цілісно, вміло вплітаючи в легкість електронного звучання іноді дисонуючі за настроєм тексти (як на Wondrous Spirit) та звукові текстури, які розкриваються в об’ємі не одразу. Echoes не та платівка, що “зайде” з першого разу. Її потрібно переслуховувати, та відкривати нові грані знову і знову.

8.5/10


Aero BeninAero Benin
Лєра Пірус

Однойменну платівку Aero Benin випустив мультиінструменталіст Саша Філоненко (екс-засновник Tape Flakes) разом з Петром Чернявським (Peter and the Wolves). Також до альбому ввійшло два дуети: зі співачкою Катьою Роговою (INAIA) та з Софі Віллі. Більшість пісень альбому Саша записав власноруч.

Напевно, це буде найнудніший огляд альбому, оскільки він записаний настільки добротно і цікаво, що навіть немає до чого причепитися.

Загалом, вийшов якісний психоделік-поп, розмірений, непоспішаючий та атмосферний. Ідеальний для літніх вечірок біля моря. Атмосферу альбому створює психоделічний ділей і фузз гітари та приємний вокал, який гармонійно поєднується із аранжуванням. Мої фаворити цього релізу – колаборації з обома співачками, вони відразу зайняли місце в моєму плейлісті.

8/10


Читайте також наш огляд найкращих синглів та кліпів, що вийшли у вересні, у нашій рубриці «Зорепад релізів».

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.