Tember Blanche: «Ми не прагнемо до Олімпійського, це дуже ілюзорно»

Історія гурту Tember Blanche в дечому романтична: музиканти познайомилися під час вуличного музикування, почали писати власний матеріал і аж ось їхній трек Вечорниці почав «рвати» TikTok. На момент публікації на платформі знято 8010 відео на звук пісні та 8481 відео з реміксом треку від oisho btz. Найпопулярніші відео збирають від 700 тис. переглядів до 2 мільйонів.

Фото: Таша Дудка

26 листопада гурт презентував дебютний альбом Тут немає нікого, окрім нас та представив його наживо на двох солдаутних сольних концертах у Greycat.studio. 17 грудня Kalush випустили спільний з Tember Blanche кліп на Калуські вечорниці — адаптацію треку, куди дует потрапив на фіт. Окрім того, Олександра Ганапольська брала участь у 11-му сезоні Голосу країни в команді Монатіка.

Ми вирішили дізнатись, чи насправді все так райдужно в цих молодих адептів інді-фольку та поспілкувались із ними напередодні одного з київських концертів-презентацій дебютного альбому.

Підемо спочатку: як ви познайомились, як вирішили займатися музикою?

Влад: Я шість років був вуличним музикантом і в певний момент це стало моєю основною роботою. Я грав п’ять днів на тиждень, виходив на локації, як на роботу. Якось я грав на Контрактовій площі біля Пузатої Хати. Саша пішла з подругами їсти пончики по 8 гривень.

Саша: Я тоді була юною студенткою, яка могла просто піти за пончиками, бо вони коштували 8 грн. От тоді я почула, що хлопець поруч класно грає, подумала, що треба до нього підійти заспівати. Я попросила його зіграти Let it be The Beatles.

Влад: Зазвичай, коли підходять, просять Вахтерам, Тримай від Соловій, Батарейку і всяке подібне. Саша попросила Бітлів, ще і співала не так, як усі після музичних шкіл (там усі співають однаково). А в неї був цікавий тембр і я запропонував їй поспівати ще. Отак ми співали разом кавери до кінця сезону й почали зустрічатися. Через рік такої вуличної гри з каверами, ми створили Tember Blanche.

Фото: Таша Дудка

Ви розділяєте стосунки та музику?

Саша: Одне перетікає в інше. Коли ми працюємо над якимось матеріалом, то сваряться не люди, сваряться ідеї. Я можу сказати, якщо мені щось не подобається, і так само Влад може запропонувати робити по-іншому, не так, як я планувала спочатку. Зрештою ми приходимо до якогось консенсусу і слухаючи готовий матеріал, розуміємо — це те, що нам подобається. Може там не мегаякісний продакшн, але класно. Тому так, у нас це переплітається, але ми не переносимо непорозуміння з творчого процесу на стосунки.

Я доволі скептично ставлюсь до вуличних музикантів, тому що мені постійно трапляються персонажі, які грають невигадливий набір частіше російськомовних пісень на трьох лінивих акордах. Загалом це виглядає як «ну дайте грошей, я ж узяв гітару в руки». Але це моє суб’єктивне сприйняття. Цікаво, що думаєте про вуличну музику ви — безпосередні учасники процесу. Яка вона в Києві та чи є серед музикантів ком’юніті?

Влад: За останні роки вулична музика в Києві дуже сильно організувалась. З’явився міст Кличка і його треба було якось ділити, бо це ласий шматочок, усі хотіли там грати. Спочатку я й ще п’ять музикантів створили чат в інстаграмі, де ми просто писали, хто коли гратиме. Потім приєднувалися нові люди, чат перенесли в телеграм та створили гугл-таблицю, де музиканти займають локації та час. Нині в чаті 300 людей. Більшість грає чисто ті пісні, які будуть «хавати» люди, заради заробітку. Грають Меладзе, Батарейку, ще всякі російськомовні пісні. Ми ж грали те, що нам подобається, навіть якщо це пісня ізраїльської групи Lola Marsh, яку ніхто не знає в Україні. І людям заходило! Хоча інколи, я все ж піддавався кон’юнктурі та грав Океан Ельзи.

Але навіть найбанальніші «дворові» пісні можна зіграти так, щоби це було цікаво.

Влад: Так, грішні, але ми старалися робити так, щоби це подобалося в першу чергу нам. Коли вулична музика перестала приносити задоволення, вона перестала приносити й гроші. Якось так працює, що найбільше грошей виходить саме тоді, коли ти сам кайфуєш від свого виступу. Я морально вигорів від каверів, від щоденної потреби грати одне й те саме. Вчити нові пісні постійно — неможливо, бо навіть якщо ти розучуєш та додаєш до репертуару одну нову пісню в тиждень, то в тебе все одно лишаються 50, які ти співаєш завжди. Коли я вигорів, то знайшов інші способи заробітку грошей, ми перейшли на більш авторську музику. У якийсь момент ми перестали виходити на вулицю і всі творчі ресурси спрямували в авторський матеріал.

Фото: Таша Дудка

Тобто зараз музика — це ваш основний вид діяльності?

Влад: Ну в нас ще є основні роботи крім цього. Саша — копірайтер в SMM-студії, а я моушн-дизайнер на телебаченні.

Саша: Ми дуже любимо музику і вже не можемо сказати, що це просто хобі, але ми не можемо забезпечити себе повноцінно тільки музикою.

Влад: Tember Blanche після релізу Вечорниць почав приносити відчутний дохід. Реально відчутний, навіть якщо брати лише роялті навіть зі стрімінгів. Смішні гроші для американських та європейських ринків, але вони є.

Як ви підходите до творчого процесу?

Саша: Я пишу текст, мелодію та демку, а Влад уже робить аранжування.

Влад: Аранжування, звожу й роблю мастеринг. Є пісні, які ми пишемо вдвох, є й такі, де Саша зробила демку з аранжуванням зразу й ми потім його доробили. Але зазвичай саму творчу ідею дає Саша, а я її оформлюю.

На своїх вуличних виступах ви граєте власну музику чи кавери? Як реагує публіка, чи приходять послухати саме вас?

Саша: Востаннє ми грали на вулиці в липні. Дійсно, ми пішли звідти, бо вигоріли грати кавери, але ми грали також своє.

А на що ви грали кавери?

Саша: З українських виконавців я грала Один у каное, куди ж без них, Latexfauna. Грали ще всяке різне, зараз уже й не згадаю все. Я вже в якийсь момент думала «блін, скільки можна», але люди кайфували, люди танцювали. Поки не з’явилися Вечорниці. Я зрозуміла, що людям Вечорниці подобаються навіть більше, їх хтось чекає. Часом навіть підходили з диктофоном, коли я просто співала пісню під укулеле, питали коли вона вийде. Ми хотіли ще додати барабани в запис, щоби трошки качало, але боялися, що вона вийде не такою, якою люди звикли її чути на вулиці.

Це тому в альбомі дві версії?

Влад і Саша: Так, це для тих, хто писав, що «раньше було лучше».

Влад: Я грав кавери в основному на британську музику з 90-х та 2000-х, грав кавер на U2, Oasis, Coldplay.

Фото: Таша Дудка

Це має попит?

Влад: Візьмемо до уваги інших музикантів, які грають «класичний» вуличний матеріал із Меладзе, Батарейкою, Вахтерами. Вони вчать пісні спеціально, бо в них маса людей просить ці пісні та кидають профіт. Вони збирають біля себе великий натовп, який скидається умовно по 5 грн. Коли я грав, скажімо, Radiohead на вулиці, не Creep, а щось менш відоме, то люди зупинялися і слухали те, як я сам від того кайфую. І кидали вже по 50, 200, 500, навіть 1000 гривень. Я не збирав навколо себе натовп, але та аудиторія, яка це слухала — більш усвідомлена і якісна, ніж типова масова аудиторія вуличних музикантів.

Саша: Я ще грала французькі пісні, ну звичайно найпопулярнішою була Je veux, я грала ще Edit Piaf.

А скільки вдавалося заробляти вуличною музикою?

Саша: У мене це виходило епізодично, 5–6 раз на місяць, вихідними в основному. Та бувало й частіше.

Влад: У 2019–2020 роках я жив суто з вуличної музики. У сезон вдавалося заробляти в середньому 1000$ в місяць. Але 5 днів на тиждень ти виходиш, як на роботу, і граєш 3–4 години. У не сезон я все одно виходив на свята й на халтурки по кафе та барах, виходило десь 15000 на місяць. Максимальний дохід від одного виходу на вулицю — 5000 гривень, це на День Незалежності у 19-му році.

Непогано. Перейдімо до Вечорниць та їхньої вірусності. Цей успіх — несподіванка чи продумана робота? Тобто, ви робили щось для її розкрутки, чи це сталося само собою?

Саша: Коли я її писала, у мене не було ніякої «формули хіта». Просто тоді якось так склалися обставини, що я слухала музику з попсовими гармоніями, і чомусь мені прийшла ідея порівняти сучасну українську тусовку з вечорницями, ворожіннями й тому подібним. І це спрацювало. Ще, на вулиці стало ясно, що людям заходив такий формат. Були й люди, які проходили не один раз, а дізнавалися, де ми будем грати й куди приходити. У якийсь момент більше людей приходило слухати Вечорниці, ніж кавери. І я тоді зрозуміла, що головне не «просрати момент», адже щось у цій пісні є. Та ми боялися її зіпсувати аранжуванням.

Влад: Уперше ми її зіграли на публіку, коли презентували пісню Пролог на Радіо «Промінь». Треба було додатково зіграти ще щось наживо й ми зіграли Вечорниці. Друзі, які нас там слухали, сказали, що класна пісня, мій тато подзвонив і сказав: «це буде хітяра». Після «перевірки вулицею» ми впевнились, що вона має потенціал. Та коли її випустили, пісня спочатку набирала навіть менше за наш попередній реліз.

А коли, власне, вона почала в діджиталі стріляти?

Влад: У TikTok одна дівчина випустила «топ моїх улюблених пісень українською мовою» під звук Вечорниць. Це відео почало набирати дуже багато переглядів, 200 000 воно набрало супер швидко. Після цього Саша вже змонтувала свій тікток під Вечорниці, й оці два відео почали віруситися. Люди бачили пісню й самі знімали на її звук. Там два різні приспіви, один про коханця інший про коханку. Спочатку приспів про коханку мав співати я, але ми вирішили, що все співатиме Саша й текст уже не міняли. У цьому приспіві про коханку люди почали бачити бісексуальний контекст, оскільки це від дівчини. Це почало віруситися ще й серед бісексуальної спільноти у твіттері в тому числі. Там аудиторії менше, ніж в інших соцмережах, але вона лояльніша. Якщо ти не провтикаєш момент і тебе десь не кенсельнуть (це у твіттері дуже легко), можна попасти в таку штуку. Ми здобули підтримку також твіттерських тисячників, у яких велика аудиторія, вони почали постити наші пісні.

Фото: Таша Дудка

Ви щось самі робили для підтримки пісні з погляду комунікацій? Коли побачили, що трек уже несеться

Влад: Ми розсилали пресрелізи, на цьому в принципі все.

Саша: Я продовжувала думати «так, який ще тут можна зробити тікток». Я зробила лише 5, але зрозуміла, що треба цілити в соцмережі. Власне це принесло нам найбільше нам профіту.

Влада: Зараз на Вечорницях сумарно 2 мільйони на стрімінгах.

Вражає. Ви ще нещодавно співали на вулицях, а зараз уже маєте 2 солдаути на сольних концертах, коли люди прийшли саме на вас. Будете ще повертатися грати на вулиці?

Саша: Заради грошей ми на вулицю вже точно не повернемося.

А заради ідеї?

Саша: Хіба заради оцього кайфу, якоїсь свободи. Навіть оцього челенджу, привабити людей, які тебе не знають. Ми б вийшли, навіть думали дати концерт суто Tember Blanche. Сказати, що от, ми будемо виступати умовно на мосту, приходьте тоді-то, просто хто хоче, будемо співати. Суто відіграємо годину власних пісень, якщо вистачить матеріалу, не каверів.

Влад: Коли ми виходили останні рази в липні грати на вулицю, уже були демки майже всього альбому. В основному Саша грала спочатку програму з каверами, а потім я брав гітару й ми співали 10 своїх пісень.

Чи є у вас приклади закордонних музикантів, на яких ви дивитеся й такі «о, я хочу бути як вони»? На когось орієнтувались, коли робили свій альбом?

Саша: Є британський співак Tom Rosenthal, ним ми надихаємося. Не те, щоби брали якісь ідеї, а просто наслухані, наш спільний number one. Він також інді-артист, сам записує та зводить музику, робить усе вдома, не в дорогих студіях. Ми були на його концерті у Відні та зрозуміли, що ми хочемо ось так. У тому сенсі, що до нього на концерти приходить якісна аудиторія, яка знає практично всі його пісні.

Влад: Не стадіонний тур, а, наприклад, тур клубами на 500–1000 людей, але вони всі його. Усі люди приходять і знають не тільки три найпопулярніші пісні, а співають усе. Загалом хотілося б так само. Ми не прагнемо до Олімпійського, це дуже ілюзорно. Та й мені здається, що ніхто в Україні, крім Океану Ельзи не заробляє на стадіонних концертах. Це більше іміджева історія, мовляв, дивіться, я зібрав Олімпійський!

Саша: Коротко кажучи, нам цього не треба.

Влад: Так, якщо говорити про Україну, то збирати Atlas і чудово.

Фото: Таша Дудка

Розкажіть, як ви записували свій альбом?

Влад: Це була моя спальня, абсолютно необроблене приміщення для запису, рекордер Zoom з аудіоінтерфейсом і мікрофоном, ми просто записували в нього все. Сетап для запису: ноутбук і апаратура на 400$.

Зводили теж самі?

Влад: Так, самі. Уже під кінець роботи над альбомом ми зрозуміли, що нам треба нормальний моніторинг. Тоді купили колонки, й останні пісні я вже зводив на них. Мені здається, що на останніх піснях в альбомі між піснями є відчутна різниця в продакшені, у гучності звуку. Бо щось я зводив уже з нормальним моніторингом, а щось я зводив на навушниках від айфона.

Скільки ви грошей інвестуєте у свою творчість, саме на запис, на всяку апаратуру, промоушн і так далі?

Саша: На апаратуру ми інвестуємо, а на запис ні, бо все робимо самі. Ми вирішили, що гроші з роялті ми витратимо на новий мікрофон, чи там купимо ще електрогітару.

Влад: Так, коли я грав на вулиці, я давно хотів писати свої пісні та серйозно вкластися в це. Та з написанням власного матеріалу не склалося. Коли вже Сашу зустрів, то вже вона вже прийшла до цього. Я грав, заробляв гроші та все вкладав в апаратуру, купляв звукові карти, мікрофони, клавіатури. Вони в мене збиралися, я то продавав, то купував щось нове й так потихеньку вчився. Потім ми почали працювати удвох та скидаємося на нову апаратуру, яка з’явилася після Tember Blanche. Коли гурт почав приносити гроші, то ми домовились інвестувати зароблене назад в апаратуру.

Саша: Але поки що в промоушн ми нічого не вклали.

Влад: Я не знаю, що мається на увазі під промоушеном. Мені здається, що більшість музикантів платять музичним ЗМІ за публікації, деякі медіа навіть називали нам прайс за розміщення.

Останні питання будуть про Голос Країни. Сашо, ви пройшли до етапу боїв у цьому сезоні в команді Дмитра Монатіка. На LiRoom навіть вийшли рекапи на ті виступи.

Саша: Я читала, мені навіть сподобалося. Льоша писав, що Монатік повернувся не до співачки, а до артистки. Чорт забирай, мені справді було приємно читати цей рекап. І я нещодавно казала Владу, що LiRoom писали про учасників 11 сезону, і про мене теж є кілька слів.

Що ти винесла з участі в шоу й що ти думаєш про Монатіка як про тренера? Багато у вас було комунікації протягом шоу?

Саша: Ми бачилися, мабуть, рази три на репетиціях. Звичайно, там не було такої прям можливості поговорити. Але після однієї з зустрічей я змогла залишитися та поговорити про свої пісні. Просто запитати, що з цим робити. Ми так і відчули, що вони хотіли щось сказати, але не сказали, що «рібята, вам треба грошей». Вони чомусь так завуальовано казали, що «Все буде класно, усе вийде, тільки робіть». І тоді ми зіграли Вечорниці на укулеле й наче Монатіку сподобалось, якась емоція на обличчі була. Але окрім цих моментів ми мало комунікували. Це було швидше щось командне, записати кадри для шоу. Типу, «вставай сюди, будемо записувати цю фразу». Як людина він дуже хороший, і як тренер він мені сподобався.

Якщо казати взагалі про шоу, то можу сказати, що це маленька школа шоубізнесу. Це можливість зрозуміти, чого мені не хочеться. З тебе роблять персонажа, який цікавий на телебаченні, але це насправді не ти (принаймні в моєму випадку). Я потім дивилася на запис і всі мої знайомі говорили, що це ж не я. З мене зробили дівчинку, яка грає на вулиці, тому що вона не знає, що в житті робити. А я знала, що робити в житті. Я хотіла писати пісні, так і сказала, коли йшла з цього шоу. Що я напишу пісню, яку почують. Що і сталося. Тому це дало мені досвід та розуміння, чого я точно не хочу.

Читайте також: ТНМК розповідають про альбом «ВАТРА red»

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.