Моральна сліпота. Чому українські зірки ігнорують будь-яке свавілля?

У понеділок 25-го травня американський поліцейський Дерек Шовін коліном притис до землі горло чорношкірого американця Джорджа Флойда. Він здавлював шию протягом 9 хвилин, при тому, що затриманий не намагався чинити опір і благав його відпустити. Згодом пан Флойд помер у лікарні. Це спричинило хвилю масових протестів у США, посилення правозахисного руху Black Lives Matter та реакцію величезної кількості музичних зірок.

У ніч із суботи на неділю 23-24 травня в Кагарлику Київської області українські поліцейські знущалися, побили та зґвалтували жінку, яку викликали як свідка. Також зламали ребра й ніс хлопцеві, погрожували йому зґвалтуванням та змушували одягати протигаз. Це спричинило хвилю обурення української громадськості та заклики звільнити міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Українські музичні зірки ніяк не відреагували.

Це стандартна історія для більшості інформаційних приводів, які викликають бурю як в американському, так і в українському суспільстві. Біллі Айліш видала маніфест проти расизму й руху All Live Matters, репер Killer Mike зі сльозами на очах закликав протестувальників чітко планувати свої дії, найбільші лейбли Америки Sony Music, Universal Music, Warner Music об’єдналися задля того, щоб підтримати рух та виступили проти расизму. Навіть Джастін Бібер із його «блядь» насправді хотів зробити осмислену заяву. 

Українські артисти ніяк не відреагували на зґвалтування беззахисної жінки та побиття беззахисного чоловіка поліцейськими. Вони продовжують публікувати свій стандартний контент.

Читайте також: «Музика поза політикою»: як довго наші музиканти будуть приховувати свої погляди

Чому так відбувається? Чому в той час, як всі українські ЗМІ вже тиждень досліджують ситуацію в Кагарлику, яку називають ледь не «другою Врадіївкою», найпопулярніші лідери думок країни мовчать? Чому всі ті артисти, які ще нещодавно закликали українців дотримуватися карантину, не зроблять бодай сторіз в інстаграмі із закликом покарати всіх винних? Чому не засудять свавілля правоохоронців, яке потрапляє в медіа із постійністю, що зовсім не радує? Чому навіть невеликі артисти ніяк не реагують на те, що відбувається?

Як на мене, це моральна сліпота та неспроможність брати на себе бодай якусь соціальну відповідальність та місію етичного компаса для своїх прихильників.

Здавалося б, можна відкупитися стандартною та такою улюбленою артистами фразою «ми поза політикою». Але зґвалтування у Кагарлику, так само як і вбивство в Міннеаполісі, – це не про політичні уподобання, підтримку або протест проти якоїсь партії. Це про суспільство. Про правову державу. Про права людини. Про вседозволеність, яка завтра може чекати на будь-кого, якщо «спустити все на тормозах». 

Навіть якщо відкинути моральний аспект та бути цинічними: це інфопривід на рівному місці. Це можливість артистові зробити заяву, яка точно збере купу лайків і репостів та безкоштовно закине його або її в найтурбулентніший інформаційний потік на цей момент. 

І мова не тільки про Кагарлик. Українські музиканти ні на що не реагують. Складається враження, що ці люди живуть не в Україні, а в якомусь уявному світі, в якому не існує несправедливості, проблем та країни як такої. 

Останнім часом індустрія активізувалася та намагається зробити свій голос гучним. Відбулася акція «стопкультурнийкарантин», прозвучали запальні заяви Олі Полякової в ефірі Шустера, з’явилася профспілка, яка намагається звернути уваги влади до індустрії. Але це все кроки, які своєю метою мають певну вигоду для артистів. А публічні люди несуть ще й певну відповідальність перед своїми шанувальниками. Ігнорувати будь-які події поза межами музики в країні – це безвідповідально і навіть інфантильно.

Чого боятися артистові? Критикувати владу? Розмовами про несправедливі податки для індустрії ви вже критикуєте владу. Негативу з боку шанувальників? А чи потрібні вам шанувальники, які не схвалюватимуть засудження насилля?

Я не бачу тут жодного раціонального пояснення. Звідси випливає інша думка – вони або не в курсі, або навіть не розуміють, навіщо якось реагувати.

Натомість 18-річна Біллі Айліш розуміє, що вона має пояснювати своїм фанатам, що відбувається та чому це важливо. Кім Кардаш’ян розуміє, що може бодай якось вплинути на розголос та хід розслідування. Бейонсе розуміє, що вона є моральним авторитетом для багатьох протестувальників. А українські музиканти не розуміють.

Чому Dzidzio як активний український фільммейкер не зверне увагу своїх шанувальників на ситуацію із Центром Довженка? Чому Оля Полякова, яка сама має страшні сторінки в своїй біографії, не підніме на вуха музичну спільноту (а вона це вміє робити)? Чому Сергій Бабкін, який нещодавно раптово вирішив вписатися за права ЛГБТ, ніколи не звертає увагу на резонансні події? Чому alyona alyona, яка підіймається на соціальних темах, не говорить про актуальні проблеми в країні? Чому мовчать Потап, Монатік, Надя Дорофєєва, Тіна Кароль, які так активно прокачували свої інстаграм-акаунти під час «Голосу країни»?

Не можна сказати, що українські музиканти абсолютно пасивні. Іноді вони таки беруть участь у соціально-політичному дискурсі. Зазвичай це відбувається тоді, коли ситуація починає зачіпати або безпосередньо їх самих, або їхніх друзів (#freeriffmaster), або стає настільки масштабною (Майдан), що її неможливо не помічати. 

Є поодинокі артисти, які принаймні намагаються вписати соціальну повістку у свій імідж та життя. Тарас Тополя – посол ООН та нещодавно підтримав підписання Стамбульської конвенції. Аліна Паш систематично топить за права ЛГБТ. Дмитро Шуров став амбасадором руху HeForShe. Сергій Жадан регулярно критикує рішення влади як у піснях, так і в заявах. ДахаБраха та DakhDaughters по всьому світі говорять про війну на Сході та підтримували акцію #FreeSentsov. Бумбокс дуже чітко артикулюють свою позицію та намагаються не стояти осторонь.

Але на фоні галузі в цілому – це поодинокі, розрізнені випадки, які аж ніяк не демонструють, що індустрія може виступати єдиним фронтом проти несправедливості.

І доки музиканти й індустрія не почнуть говорити про серйозні речі, їх також сприйматимуть несерйозно, як необов’язкову розвагу. І мова навіть не про політичний компас і неоднозначні для суспільства питання (наприклад, чи можна виступати в Росії). Мова про загальнолюдські цінності. Про щоденне життя і нормальне майбутнє.

Але поки що музиканти намагаються вдавати, що музика знаходиться поза контекстом і живе у власному розважальному вакуумі. Хоча насправді вона там жодної секунди не була.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.