Літак

Мій літак, мій літак
Він схований між літа

А ми тікали бандами та й в жита,
Там жили цвіркуни, ми були серед них.
Вітер грає пісні і в дітей пита
Чи бачать вони кольорові сни
Небо дихає й хмари по нім пливуть,
А за ними роки, ніби в русло ріки.
Роси все миють зелену траву,
Там дитинство моє залишилось ні з ким

А я ще пам’ятаю місця, де немає кінця, тому дикому щастю з мого острівця.
Хмара, ніби вівця, на кінці олівця, а ще купа малюнків на стінах висять.
Де батьківський поріг, на зеленім дворі, я там буду сьогодні, була і торік.
Запал не згорів, доки гріє вгорі материнським теплом святий оберіг.
Косою скошена, росами зрошена, доля Вкраїни спустошена. (Боже мій!)
Я піднімаюсь з колін, дому – низький уклін б’ю до долу кожен раз. (Боже наш!)
Рідне село замело, загуло, хати в рівень з землею устелені (в зелені).
Сіном, соломою стежка додому й на серці моєму росте мені (в пелені).
Рідний дім. Такі рідні лави, тиша понад ставом, запашний світанок,
Молоко без кави і тепло ласкаве… Я люблю без тями. Замело пісками.
Завмерло. Вже нема на карті. Ні душі на варті. Всі дитячі жарти
час забрав за грати. Мов папір порвати. В середині рана від втрати!

Буде пам’ять тліти. Я згадаю літо – ми щасливі діти. Ще б пак!
Віє теплий вітер, зеленіють квіти. Лиш туди летітиме літак…

Мій літак, мій літак
Він схований між літа