Смерть обіймає найкращих м’якими білими лапами, 

Мама, дивись, ти вві сні кров’ю із носа подушку заляпала,
Мама у дзеркала тихо шепоче так: «Синочка, синочка, рідний!»
Тільки вона може шкірою чути те, що там іншим не видно


Небо вмить стало залізним, потім на нас раптом зверху упало 

Нашо на нього ви лізли? Чи вам землі видавалося мало?
Вчора ти з крові і плоті — і вже сьогодні лиш номер.
Мамо, тут холодно, що буде потім? Холод собачий, піднятий комір

Бога немає, мам! Як він мене забере?
Страху немає, це означає, що не існує і смерті
Все було б добре, та нам всім під ноги з дерев
Цієї осені падали зверху тільки порожні конверти


О, не журися за тіло, це лиш набір — шкіра та м’язи,

Мапу щодня я малюю тобі, та тут немає дороговказів.
Нас з пацанами багато — іскрами вгору вогняний гейзер,
В небо сьогодні погляньте із татом, я поряд із Бетельгейзе

2.
Я тихо жив, не користуючись попитом, був із емоцій і м’яса,
В аеропорті будь-хто стане роботом, і вже забув я своє ім’я сам.
Мої суглоби — шарніри, а замість крові мастило — і пофіг 
Вами сьогодні в прямому ефірі тут повечеряє Сергій Прокоф’єв

Ми тут зажаті, напевно, у найміцніші на світі лещата,
Мам, ще не темно, можна ми з хлопцями ще забіжим на Хрещатик?
Стукають разом із серцем підошви, діжка із квасом, каштани, пломбір
Мамо, мамусю, а можна я з пошти прямо в дитинство подзвоню тобі?

Сумно і пусто — так найчастіше, серце моє має бути хоробрим,
Станеш мангустом, коли у тиші навколо тебе чатують лиш кобри,
Із злетних смуг наших відносить в Валгаллу вогняним вихором,
Плач Ярославни по всій країні —від Позняків і до Сихова

Ти пам’ятаєш, залізом просякло повітря, в день той напилась земля,
Звідки калюжі ці, хто їх тут витре, сльози іржаві з’їдає імла,
Я як щеня, що не люблять, на глибину залізло й не тоне,
Ні, ми не роботи, ми живі люди, нас півкраїни залізобетонних

Приспів
Я сподіваюсь, ти іще не спала
Я сподіваюсь, що не розбудив,
Здається, це останній залп, останній спалах,
Дзвоню, бо я люблю тебе, бо я іще живий

Я сподіваюсь, ти іще не спала
Я сподіваюсь, що не розбудив,
Здається, це останній залп, останній спалах,
Дзвоню, бо я люблю тебе, бо я іще живий

 

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.