28 травня завершився Каннський кінофестиваль. Підсумовуємо його перебіг із продюсерками стрічки «Бачення метелика» Дар’єю Бассель та Лізою Сміт. Чи усвідомлюють в Каннах, що в Україні війна, як відреагували на фільм глядачі та яке майбутнє чекає українську культуру, читайте у нашій розмові.
«До цієї частини світу ще не дійшло відчуття і розуміння, що відбувається війна»
Жоден учасник команди стрічки «Бачення метелика» з початком повномасштабної війни не залишив територію України, тож Каннський фестиваль — перший їхній виїзд за кордон з 24 лютого. Продюсерки кажуть, він викликав дисонанс і внутрішній дискомфорт, бо надто контрастне життя в Україні та Франції. А крім того, не всі європейці усвідомлюють, що відбувається війна.
«Таке сильне перемикання зовнішньої картинки створювало конфлікт. У Каннах весь час літають літаки, гелікоптери, люди пускають салюти. Перші два дні було складно адаптуватись. Адже в Каннах все продовжується як і було «до», і в цілому, крім слова «солідарність», ніяких думок чи реакції на те, що відбувається з українцями чи в Україні, у більшості просто немає», — каже Ліза Сміт.
«До цієї частини світу ще не дійшли відчуття і розуміння того, що дійсно відбувається війна і що ця війна не тільки десь там в Україні, а й у них, просто фізично вона до них ще не дійшла: бомби не падають. Звісно, у когось є розуміння, але далеко не у всіх», — додає Дар’я Бассель.
Про розуміння, зокрема свідчить й те, що цього року Україна була широко представлена на Каннському кіноринку Marché du Film. Український інститут організував делегацію українських продюсерів в рамках Producers Network, Держкіно — український павільйон і всі події в ньому. Docudays UA разом із Українським інститутом представили шоукейс документальних проєктів work-in-progress.
Організатори Каннського кіноринку підтримали Україну і багато чого надали безоплатно. Наприклад, Cannes Docs, в межах якого проходив шоукейс документальних проєктів, скасував для українських організаторів плату за проведення презентації (зазвичай це коштувало близько 3500 євро) та надав безкоштовно акредитації всім учасникам (одна акредитація коштує 400 євро).
«І це, власне, трохи говорить про розуміння, — пояснює Дар’я, – бо кіноринок точно пішов назустріч».
«Ми їхали в Канни з однією метою — говорити про Україну»
Прем’єра стрічки «Бачення метелика» відбулась 25 травня. Показ пройшов у секції «Особливий погляд». Фокус цієї категорії — фільми, які на думку програмного відділу фестивалю матимуть сильний вплив на розвиток кіномистецтва, а також виділяються оригінальною ідеєю та естетикою. Однак напередодні фестивалю було чимало дискусій і питань: а чи варто нам взагалі їхати на Канни, якщо там представлятимуть фільм російського режисера Кіріла Сєрєбрєнікова?
Продюсерка Дар’я Бассель каже, що у команди була одна мета — говорити про Україну:
«Нам важливо було говорити про Україну, про війну Росії проти України; важливо було зробити заяву, через яку ми б проговорили, що мистецтво не може бути не політичним; важливо було організувати акцію в Каннах: на фестивалі, який все ще думає, що він поза політикою. Хоча насправді все, що відбувається в Каннах, тільки підтверджує те, що мистецтво дуже переплетене з політикою. А такі великі події, які потребують великого фінансування, апріорі є політизованими».
Перед початком премʼєри команда фільму увімкнула сигнал повітряної тривоги та розгорнула плакат із написом: «Росіяни вбивають українців. Ви вважаєте образливим чи тривожним говорити про цей геноцид?», а обличчя учасників акції були закриті щитами з написом «чутливий контент». Крім цього, Дар’я та Ліза вдягнули футболки із закликом підтримати Україну, а режисер Максим Наконечний зробив тематичний манікюр і обрав футболку із закликом звільнити з полону Тайру.
Каннський фестиваль — захід, де абсолютно усе працює за протоколом, до того ж там неможливо бути непоміченим — на все звертають увагу. Тож акцію, одяг і зображення на ньому команда узгоджувала з організаторами. Корективів не було, однак процес погодження, за словами продюсерок, був дуже довгим.
Даша: «Нам впринципі погодили все, але це був дуже нервовий процес і він тягнувся дуже довго. Ми сказали, що нам важливо не ходити в красивих сукнях, а зробити заяву та акцію. У нас насправді було багато крутих ідей для цього, і я думаю вони вартують окремої інсталяції. Над процесом затвердження з фестивалем працював наш французький дистриб’ютор. У результаті — все відбулось, але процес узгодження був довгим, ніби в якийсь бюрократичній установі. Тож нас це трохи здивувало, бо нічого особливого ми не робили».
Ліза: «Ми попередили про сирену українців, аби не було тригерів, а також запропонували долучитися до акції: роздали їм таблички, пояснили, що треба зробити».
І акція, і промова режисера, і сам фільм вкотре нагадали публіці фестивалю про повномасштабну війну в Україні й викликали чимало емоцій.
«У залі були європейці й українці, кінематографісти, які приїхали на інші події, але прийшли підтримати нас на прем’єрі, багато з них плакали, розгортали прапори, співали гімн, – відчувалась велика віддача. Сказати, що стрічка викликала позитивні емоції я не можу, але потужну реакцію – це точно. У фільму світлий фінал, який дозволяє глядачу видихнути та вийти з показу із відчуттями полегшення та надії», — пригадує день прем’єри Ліза Сміт.
«Фільм як терапія»
У рецензіях на стрічку кінокритики та журналісти зійшлись на тому, що «Бачення метелика» — найважливіша стрічка на Каннському кінофестивалі цього року. Думки щодо режисерської роботи розділились: хтось вважає, що Наконечний недостатньо розкрив деякі моменти, інші — що впорався на відмінно. Також були думки, що фільм надто депресивний і непридатний для широкої авдиторії. Та все ж, за словами Дар’ї та Лізи, реальність говорить про інше. На Каннському кіноринку агенти продали стрічку в різні країни: від Японії до Великобританії, а нещодавно отримали запит від Словенії. А отже, дистриб’ютори, які її купують, розуміють: їхня аудиторія готова до цього, фільм буде їм цікавим і навіть потрібним.
Ліза: «Фільм точно зчитується будь-ким, там підіймаються людяні теми, які будуть зрозумілі кожному. Там багато українського контексту, який раніше залишався поза увагою закордонних глядачів, але основні теми, проблеми та питання, які підіймаються у фільмі — загальнолюдські й зчитується широкою авдиторією. Питання в тому, що для авдиторії в Україні тема є болісною, бо війна відбувається зараз
., але я точно не вважаю, що це артгаусний фільм чи фільм для вузького кола глядачів».
Дар’я: «Стрічка напевно що є непростою, особливо для українців, бо вона про нашу живу рану, але це не означає, що глядач вийде після перегляду з важкими й поганими відчуттями. Цей фільм, як терапія: кіно, яке дозволяє пропрацювати травму, проплакатись та вийти зі світлим відчуттям. Відчуттям полегшення».
«Якщо не знайдемо шлях незалежного фінансування українського кіно, то просто зникнемо з культурної мапи»
Багато людей зі Швеції та Ірландії в особистих розмовах розповідали продюсеркам, що російська пропаганда прагне, аби західна авдиторія отримала російські меседжі про українців і про росіян. А отже, нам треба звучати голосніше і більше уваги звертати на українське, а не російське. Зокрема через те, що українська культура потребує допомоги, бо для її розвитку наразі немає ані умов, ані грошей.
Дар’я: «Ми постійно закликаємо до бойкоту російської культури, а самі дуже багато уваги приділяємо її обговоренню, це оксюморон. Натомість варто говорити про українських митців, які наразі не мають змоги працювати над своїми проєктами з різних причин: вступили до лав ЗСУ, волонтерять, не мають фінансування. А також маємо шукати можливості підтримувати наш кінопроцес, нашу культуру, щоб вона була, попри все. Маємо говорити про українське, писати рецензії на фільми «Памфір», «Бачення метелика», «Крихка пам’ять», а не витрачати час і простір на те, щоб пояснювати вислови Сєрєбрєннікова. Я думаю, що це буде правильним шляхом».
Ліза: «Ми зараз у дуже складній ситуації, коли на культуру держава не виділяє коштів. За останні вісім років все-таки український кінематограф зайняв достойне місце у світовій кіноіндустрії. Українські стрічки були представлені на всіх великих міжнародних фестивалях та отримували там винагороди. Це все праця багатьох років, а зараз, якщо ми не знайдемо шляхів фінансування українських стрічок, наші голоси можуть бути не почутими. Ми на маркеті спілкувались з колегами та підіймали це питання майже в кожній розмові, говорили: якщо не знайдемо шлях незалежного фінансування українського кіно, то просто зникнемо з культурної мапи, бо фільми не будуть робитись».
Дар’я: «Маємо усвідомити, що зараз ми стоїмо перед великою катастрофою, якщо не буде фінансування культури та кіно, то це запустить, точніше — вже запустило гірші процеси в цій індустрії. І держава, і ми витратили дуже багато часу і грошей, аби кіноіндустрія запрацювала, а зараз відбувається відтік кадрів: багато талановитих людей і гинуть, і їдуть з країни, бо їм нема за що жити. Чи повернуться вони — велике питання. Коли закінчиться війна — ми не знаємо. Звісно, іноземні кінофонди хочуть допомагати, але все це має певні обмеження та нюанси. Ми можемо втратити свою суб’єктність. Про це мають думати державні профільні інституції перш за все».
Ліза: «Те, що ми можемо зробити наразі – це комунікувати з колегами за кордоном. Пояснювати їм. Кінофонди готові допомагати, але в багатьох є правило, що без національного фінансування в самій Україні вони не можуть забезпечити фінансуванням український продукт. Можливо, для нас зроблять виняток, але, як це спрацює, ми не знаємо. Це треба проговорювати і в особистих колах, і в більш офіційних. На всіх рівнях ми повинні старатись зробити так, щоб наші кінематографісти отримали фінансування. Адже кіно — масовий продукт, а гарний фільм подорожує різними країнами, знаходить своїх глядачів, а значить несе код нашої країни, розповідає наші історії та наративи. Кіно дозволяє усім людям дізнатись не з новин чи статистики, а саме з людської точки зору про українців і те, що вони в собі несуть».
Дар’я: «Хочеться, аби ми не розслаблялись і розуміли — треба дуже багато працювати в цьому напрямку, щоб не втратити культурну суб’єктність і забезпечити умови, які дозволять українським митцям творити далі».
Читайте також: У національному конкурсі Docudays UA переміг фільм «Плай»
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: