26 серпня посольство України в Японії повідомило, що у Японії вийшла антологія «Українське кіно: повний путівник». У книзі зібрані базові відомості, кадри та афіші фільмів, знятих на українських кіностудіях або українськими режисерами від доби німого кіно до сьогодення. Автором антології є Юджі Каджіяма.
«Раді відзначити, що японський книжковий ринок дуже динамічно реагує на високий інтерес японського читача до тем, повʼязаних з Україною — за останні 2 роки друком вийшли десятки нових книг про історію та культуру нашої країни», — йдеться у повідомленні.
Антологію надрукувало японське видавництво Publib. І як розповідають у японському посольстві, це перше видання японською мовою, присвячене українському кіно як явищу культури.
Загалом до видання увійшло 100 фільмів, в описі до книги згадуються 5, ще 5 — видно на фотографіях антології в дописі японського посольства. У цьому матеріалі розповідаємо про 10 фільмів, які увійшли до збірки та де їх можна подивитися.
«Людина з кіноапаратом», Дзиґа Вертов
Український радянський німий документальний фільм, знятий Дзиґою Вертовим у 1929 році, вважається одним із ключових маніфестів світового кіноавангарду. У 2014 році Британський кіноінститут (BFI) склав рейтинг, в якому «Людина з кіноапаратом» був визнаний найвидатнішим документальним фільмом усіх часів. Фільм також займає 3-тє місце у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.
Фільм не має традиційного сюжету в класичному розумінні. Це швидше візуальна симфонія, що відображає життя радянських міст (Одеси, Харкова, Києва та Москви) кінця 1920-х років. Камера оператора стає «оком», яке фіксує різноманітні аспекти міського життя: від трудових буднів до святкових процесій. Вертов прагнув показати не окремих людей, а саме життя міста в його динаміці. Камера стає учасником цього життя, передаючи його ритм і енергетику.
«Земля», Олександр Довженко
«Земля» — український радянський художній німий фільм. Третій фільм української трилогії Олександра Довженка: «Звенигора», «Арсенал», «Земля». Прем’єра фільму відбулася 8 квітня 1930 року в Києві. Займає 2-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.
«Земля» Довженка — поетична кінооповідь про колективізацію в Україні наприкінці 1920-х років. У стрічці йдеться про створення перших колгоспних комун і класову ворожнечу: комсомолець Василь за допомогою місцевої парторганізації отримує трактор і переорює приватні межі «на кулацьких нивах». Однак, цей ентузіазм йому дорого коштуватиме.
Фільм демонструється з новим музичним супроводом від українського етно-хаос гурту «ДахаБраха». Цей саундтрек водночас і озвучує стрічку з погляду людини ХХІ століття, і зберігає автентичність почуттів і посилань 1920-30-х років.
Переглянути фільм «Земля» можна на Takflix.
«За двома зайцями», Віктор Іванов
«За двома зайцями» — це культовий український радянський комедійний фільм, знятий за мотивами однойменної п’єси Михайла Старицького. Режисером стрічки став Віктор Іванов. Фільм розповідає історію про збанкрутілого цирульника Свирида Голохвастого, який мріє розбагатіти, одружившися з багатою нареченою. Головні ролі зіграли Олег Борисов та Маргарита Криницина. Прем’єра фільму відбулася у 1961 році. Значна частина зйомок проходила в Києві, зокрема на Андріївському узвозі.
«Тіні забутих предків», Сергій Параджанов
Український художній фільм режисера Сергія Параджанова, знятий у 1964 році на кіностудії імені Олександра Довженка, заснований на однойменній повісті Михайла Коцюбинського. Зйомки проходили в селі Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області, де Михайло Коцюбинський створив свій твір. У перший рік прокату фільм переглянули 8,5 мільйонів глядачів. Гарвардський університет включив стрічку до списку обов’язкових для перегляду студентами, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві. Фільм посідає перше місце в рейтингу 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.
Подивитися «Тіні забутих предків» можна на Takflix та YouTube.
«Криниця для спраглих», Юрій Іллєнко
«Криниця для спраглих» — український радянський сюрреалістичний фільм, який став дебютом в кінематографі для сценариста Івана Драча та режисера Юрія Іллєнка. Хоча стрічка була знята у 1965 році, її відклали на довгий час, і вперше показали лише у 1987 році. Фільм присвячений пам’яті народного артиста СРСР Дмитра Мілютенка, складається з п’яти частин і практично не містить звукового супроводу. Він займає 21-шу позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.
Сюжет фільму: Левко Сердюк, самотній старий у повоєнному селі, доглядає за старовинною криницею. Попри важку працю, він стикається з байдужістю односельців та віддаленістю власних дітей, які виїхали в місто. Спогади про дружину та загиблого сина переплітаються з суворою реальністю сьогодення, де традиційний сільський уклад поступово зникає. Левко мріє об’єднати сім’ю, але відчуває прірву між поколіннями. Проте, попри самотність і передчуття смерті, в душі старого живе надія: народження онука та посаджена біля криниці яблуня символізують продовження роду і безсмертя людського духу.
«Вавилон ХХ», Іван Миколайчук
«Вавилон XX» — український радянський художній фільм, знятий режисером Іваном Миколайчуком у 1979 році на кіностудії імені Олександра Довженка. Фільм був знятий у селищах Витачів та Креничі Обухівського району Київської області. Стрічка створена за мотивами роману Василя Земляка «Лебедина зграя» і розповідає про перші кроки колективізації в українському селі. Вона посідає 10-те місце у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.
Синопсис фільму: сільський «філософ» Фабіан водить дружбу з цапом і спостерігає за смішним та водночас трагічним життям подільського села Вавілон (sic!). На дворі 1920-ті, у Верхньому та Нижньому Вавілонах наче вже панує радянська влада, але зміни у традиційному укладі відбуваються аж надто повільно. В красуні Мальви помирає хворий чоловік, залишаючи дружину на роздоріжжі, брати-«бобилі» мріють відшукати старовинний скарб, а моряк Синиця починає розбудову першого на селі комуністичного осередку. Усі усвідомлюють, що старий, патріархальний, та новий, колгоспний, уклади життя нарешті зіткнуться, і маленькі побутові вавілонські трагедії обернуться однією — величезною.
Подивитися фільм «Вавилон ХХ» можна на Takflix.
«Пропала грамота», Борис Івченко
«Пропала грамота» — український радянський художній фільм режисера Бориса Івченка, частково заснований на однойменному оповіданні Миколи Гоголя. Хоча фільм був завершений у 1972 році, його заборонили показувати через незадоволення партійних чиновників, і стрічка пролежала на полиці понад 10 років. Прем’єра відбулася лише на початку 1980-х років, і вийшла в обмежений прокат у Києві в 1983 році. Займає 12-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.
Синопсис фільму: після бою з бусурманами козак Василь повертається додому в Диканьку. Та відпочинок переривають двоє посланців, що приносять новину від писаря, але замість розповісти її намагаються згадати яке в писаря прізвище.Врешті вони повідомляють про грамоту від гетьмана. Її слід якнайшвидше доставити російській цариці, інакше на Василя нібито чекає страта, а за документом полює сам диявол.
Подивитися «Пропала грамота» можна на Takflix.
«Плем’я», Мирослав Слабошпицький
«Плем’я» — кримінально-драматичний фільм, створений у співпраці України та Нідерландів, режисером якого став Мирослав Слабошпицький. Це його перша повнометражна робота. Світова прем’єра відбулася 21 травня 2014 року на Каннському кінофестивалі. Фільм унікальний тим, що є першим у світі, знятим без жодного слова — виключно українською жестовою мовою, без субтитрів, інтертитрів чи закадрового голосу. Стрічка вийшла в прокат у десятках країн, була представлена на понад 100 кінофестивалях і здобула понад 40 нагород, включаючи Європейську кінопремію та три призи Каннського кінофестивалю.
Синопсис фільму: Сергій потрапляє до інтернату для людей із проблемами слуху. Незабаром стає зрозуміло, що учні тут здобувають не тільки необхідну освіту, а й займаються криміналом. Усім заправляє угруповання «Плем’я», правилам і законам якого підкоряються всі навколо. Головний герой приєднується до банди, й успішно проходить випробування посвяти. Щоправда, одного разу хлопець знайомиться з Анею, однією з дівчат ватажка. Юнак закохується в неї, і ці раптові почуття призводять до жахливих наслідків.
«Донбас», Сергій Лозниця
«Донбас» — драматичний фільм, знятий режисером Сергієм Лозницею у 2018 році. Стрічка є спільним проєктом Німеччини, України, Франції, Нідерландів та Румунії. Світова прем’єра відбулася 9 травня 2018 року на 71-му Каннському кінофестивалі, де фільм здобув приз за найкращу режисуру у програмі «Особливий погляд» і відкривав фестиваль. 29 серпня 2018 року Український Оскарівський Комітет висунув «Донбас» як національного претендента від України на номінацію премії «Оскар» у категорії «Найкращий фільм іноземною мовою».
В основі сюжету лежать реконструкції справжніх подій, які можна побачити в репортажах журналістів, відеороликах, виставлених у соціальні мережі звичайними користувачами, і просто спогадах мешканців регіону. Картина показує, як відбувається зустріч українського оператора та німецького журналіста з військовими з Росії. Останні не мають на одязі відзнак і представляються ополченцями з Донецька. Окрім цього, виявляється, що в Зугресі справді стався самосуд українського добровольця, який потрапив у полон в окупованій зоні. Також автор показує весілля ополченців Ляльки та БМВ.
Подивитися фільм «Донбас» можна на Megogo.
«Люксембург, Люксембург», Антоніо Лукіч
«Люксембург, Люксембург» — другий повнометражний фільм українського режисера Антоніо Лукіча, знятий у жанрі трагікомедії та випущений кінокомпанією «ForeFilms» у 2022 році. Світова прем’єра стрічки відбулася у вересні 2022 року на Венеційському кінофестивалі в конкурсній програмі «Orizzonti», яка представляє нові тенденції в кінематографі. В український прокат фільм вийшов 13 квітня 2023 року. Головні ролі в стрічці виконали співзасновники хіп-хоп гурту Курган & Agregat Аміл і Раміл Насірови, це їхній акторський дебют.
Це історія про двох братів Василя та Миколу. У 90-х їхній батько, югославський мігрант, був кримінальним авторитетом в містечку Лубни, що на Полтавщині. Потім він покинув родину на 20 років. Василь і Микола виросли й пішли своїм шляхом. Раптом хлопцям дзвонять із Почесного консульства Великого Герцогства Люксембург і повідомляють, що їхній тато при смерті. Коля говорить що треба їхати рятувати татка, а Василь каже, що від нього самі біди й краще нікуди не їхати. На цьому конфлікті Лукіч і будує драматургію та сюжет «Люксембург, Люксембург».
За цим посиланням ми разом із Антоніо Лукічем розповіли про саундтрек фільму. А тут є рецензія на стрічку від кінокритика Ігоря Кромфа.
Переглянути «Люксембург, Люксембург» можна на Netflix, Takflix та Sweet TV.
Читайте також: Українські фільми та серіали на Netflix: повна добірка
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: