Нестор — 22-річний емо-реп-виконавець із Черкас, підписант BlackBeats — українського музичного лейбла та дистрибутора. Випускає музику з 2021 року, найпопулярніші треки: лячно, квіти. До весни 2022 року співпрацював з музичною спільнотою «Світанок» з Івано-Франківська. Медіа rap.ua називає Нестора «одним з найпомітніших артистів цієї (нової — прим. ред) хвилі».
10 лютого репер випустив Таємниці Полішинеля — перший повноформатний альбом. Артист називає цей реліз «альбомом, довжиною в життя». Певні треки були написані зовсім недавно, а інші — 2-3 роки тому.
Авторка каналу ковток і журналістка LiRoom Настя Ковток поспілкувалася з, на її думку, одним із найцікавіших українських реперів: розпитала про новий реліз, роботу в межах лейблу та стосунки з реп-індустрією.
10 лютого вийде твій новий повноформатник Таємниці Полішинеля. Які емоції перед релізом? (інтерв’ю відбувалося напередодні релізу, — прим. ред.)
Я мало чого очікую. Коли працюєш над якимось матеріалом довгий час, то втомлюєшся емоційно включатися в неї. Іде технічна робота: зведення, обкладинки, організаційні питання. Немає енергії, щоб очікувати чогось. Звичайно, переживаю. Не знаю, чи зайде альбом слухачам… Більше очікую, що не зайде, і це добре, бо раптом що — не буде розчарування.
Щоп’ятниці виходить багато релізів. Чи не боїшся конкуренції, не боїшся, що твоя робота може загубитися серед інших?
Мені все одно. Зараз з’являється все більше артистів, і часто п’ятниці — це 20–25 достойних релізів. Але я досі почуваю себе самотнім у своєму жанрі і загалом у двіжусі української музики. Мало кого з артистів відчуваю: ймовірніше просто сприймаю їх як сильних людей у своїй ніші, але конкуренції не відчуваю.
На подкасті SICKRAP ти сказав, що твій улюблений власний альбом — christopher616. Чи стали Таємниці Полішинеля для тебе більш улюбленим релізом?
Безперечно, так. christopher616 — це мініальбом, він більш аматорський, зроблений на колінці. Я люблю його, бо він повністю зроблений мною. Люблю за посил, сенс, ідею. Зараз є багато чуваків (Clonnex, blessbaby, Райчу ті інші — прим. ред), які роблять український реп і хайперпоп, а тоді цього було мало. У мене була ідея зробити щось типу хайперпопа, але більш повільно, більш ембієнтово. Та в новий альбом вкладено більше сил, емоцій, роботи. Для мене це левелап і певне закриття етапу.
Попередня робота овердоз — перший мініальбом, який ти випустив на BlackBeats. Із твоїх постів і коментарів склалося враження, що ти ненавидиш цю роботу. Чому?
Він мені просто не подобається: за структурою, звуком. Це був певний спалах емоцій: одна емоція на весь альбом. Овердоз для мене доволі скудний і нудний. Якби взяти ті самі тексти, доробити їх, обрати інші біти та настрій, була б набагато сильніша робота.
Ти це зрозумів ще до релізу чи після?
Ще до релізу, але альбом був уже запланований. У час його створення я якраз познайомився з багатьма представниками реп-сцени, і, можливо, саме це надихнуло мене на мініальбом з більш ньюскульним треповим звучанням. Але мені дуже швидко це набридло: це надто однотипно. Але якби я дійсно ненавидів овердоз, то зробив би все, щоб видалити його з платформ.
На новій платівці є треки, продюсуванням яких займався ти, деякі продюсував твій менеджер Лібенсон та інші саундпродюсери. Чи нема в тебе страху «віддавати» свій трек комусь?
Раніше мене дуже парило це питання і я намагався робити все сам. Мені здавалося, що це не буде моєю роботою, якщо мені допомагатимуть. Але з часом зрозумів, що музика може бути чимось спільним. Майже всі треки у Таємницях Полішинеля — це моя ідея, мій текст, більшість треків зведені мною ж. Я все одно був провідникому його створенні. Тож цей альбом — моя робота та робота тих людей, які доклали свої зусилля до його виходу.
Перші свої роботи ти просто викладав на SoundCloud, пізніше почав творити в межах ком’юніті «Світанок», а зараз ти — артист лейблу BlackBeats. Чи можеш порівняти ці досвіди та виділити їхні переваги та недоліки? Тобі особисто легше працювати самому чи з командою?
З приходом у BlackBeats, мені, як перфекціоністу, стало набагато легше. Тепер можна менше думати про речі, які відволікають від творчості. А команда допомагає тобі.
А як відбувається просування треків саме через соцмережі, наприклад, тікток?
Ми разом з лейблом обговорюємо контент-план, маркетинговий план, узгоджуємо та вирішуємо, як загалом будемо просувати та поширювати роботу. Я ідейник, а команда — люди з досвідом в індустрії, і ми разом приходимо до спільного плану. Але публікую в соцмережі все сам.
Ти живеш у Черкасах, а тусовка здебільшого у Києві. Чи не заважає тобі місцеперебування тримати контакт з однодумцями, виступати? З іншого боку, можливо, спокійний ритм життя дає тобі настрій для написання музики.
Обидві думки правильні. У Черкасах зараз зовсім трохи покращується ситуація, але загалом нема артистів, із якими я міг співпрацювати. Працюю тільки з одним бітмейкером звідси. Планую переїжджати до Києва: там уся робота, офіс лейблу, студія, і просто хочеться мати більше свого простору для творчості. У Черкасах забагато факторів, які відволікають. Але збираюся сюди приїжджати відпочивати як додому.
У листопаді ти виклав пост із текстом: «25/11 буде мій останній виступ». Що ти мав на увазі?
Дійсно, після цього посту я не виступав. Мав на увазі, що не буде виступів у попередньому форматі: коли це велика тусовка, на якій виступають кілька артистів, і серед них я. Наступні концерти будуть або сольні, або ті, де виступатиму як спеціальний гість. Хочу вийти на новий рівень.
У 2022 році почався сплеск в українській музиці і зокрема в репі, активно проходять івенти «вввулик», Doordom Party та інші. Мені здалося, що у вас склалося певне ком’юніті, але водночас ти пишеш, що не все так позитивно: «Чому мене почало тошнити від юей вей тусівки?». Такі дописи стосуються спільноти загалом чи окремих людей?
Коли почав знайомитися з новоствореною сценою, це було дуже цікаво. Я не спостерігав цього раніше… Тоді і написав овердоз. Щодо посту: мені так набридло, що більшість із цих артистів (не всі, але багато хто) взагалі не експериментують і при цьому грають у якогось «крутого репера». І це тиснуло на мене моментами: мене називають репером, і я нібито теж маю вдавати із себе супер крутого чувака. Суть не в тому, що вони це роблять, а в тому, що відчувається фальш. Мені це важко слухати. Можу на пальцях перерахувати тих представників сцени, які привносять в неї новизну і мають щось більше, ніж просто треп-біти та посередні тексти про дівчат, гроші та наркотики.
А як щодо твого допису про, я так розумію, музичних блогерів: «Найубогіший спосіб набрати аудиторію, безпідставно, не конструктивно обливати гівном інших, граючись в месію сучасного звуку української індустрії»?
Деякі блогери неконструктивно, апелюючи малороськими словами, безпідставно обсирають музику інших людей. Водночас, не маючи ніякого багажу за спиною, який хоч трохи б пояснював вагомість їхніх слів. Це не месії світової музики, які багато зробили для індустрії. Коли це незрозумілі діди, які не роблять нічого, окрім максимально суб’єктивного обсирання твоєї музики та фішок — це обурює. Вони (йдеться про Youtube-канал Dichenko — прим. ред.) на своєму стрімі відреагували на мій останній реліз, і мене це обурило. Слова не про мене, а про Tery. Не люблю токсичність.
А як вважаєш, чи взагалі мають бути блогери та інфлюенсери, які наголошують саме на негативних сторонах індустрії?
Безперечно, ніхто нікому нічого не повинен. Але коли негатив іде в мою сторону та моїх людей, це чіпляє. Не варто казати «воно класне, бо українське» — я теж чув багато посередніх треків українською мовою, мова не робить їх крутими. Просто я не вірю тому, що конкретно ці блогери кажуть. Вони схожі на нереалізованих дідів, які говорять просто з агресією, щоб когось образити і на цьому виїхати.
Я теж чув від деяких чуваків, що нібито в нас в Україні не вистачає негативних персонажів, і думаю «а що це за гра в Моргенштерна?». Розумієш, навіть той Макс Нагорняк (музичний оглядач, автор Youtube-каналу Bezodnya Music — прим. ред.)… Якщо чесно, не знаю його багаж, але коли він навіть говорить щось негативне про релізи, то приводить якісь факти: «чому це погано». І ти маєш змогу проаналізувати завдяки цьому, чому реліз дійсно поганий сенсово чи музично.
Можеш назвати достойних виконавців, з яких варто починати знайомство з українським репом?
Райчу. Він дуже самобутній і постійно експериментує. Він казав мені, що йому подобається тема з гламуром, яку раніше робити Quest Pistols… Мені нагадує по стилістиці Machine Gun Kelly. Це щось між поп-репом, поп-роком.
AveKucher. Я з ним найбільше спілкуюсь, і мені імпонує те, що відбувається у нього в голові, його ставлення до музики.. Впевнений, що він себе ще покаже. Мені здається, Кучер дуже недооцінений: слухачі та інші репери занадто поверхнево його сприймають. Але в нього скоро вийде альбом, і там уже чутно, як він змінюється.
Ярема G.Greezy. Він не має жодного сольного треку на платформах, але готує великий альбом. У ньому, як і в попередніх артистів, відчувається душа. Їх важко назвати пустими.
Ще б додав йо: він один із тих, за ким почали повторювати інші. Також подобається, як робить виконавець beshket. Це люди, які відрізняються і дають певну перспективу.
А якщо говорити не лише про реп, то багато кого можна згадати: наприклад, sexnesc, Daniel Okaro, The Curly, Sage.
Читайте також: Що українці слухали у 2022 році? Дослідження від Molfar
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: