9 грудня 2022 року гурт Стаса Корольова, проєкт warнякання Антона Слєпакова й Андрія Соколова, бус організаційної команди та вантажівка обладнання поїхали в тур українськими прифронтовими містами.
Журналістка Марія Бліндюк побачила виступи проєкту в Запоріжжі, Камʼянському, Харкові та спеціально для LiRoom розповідає, чому захотіла почути його й учетверте — в Ірпені.
Запоріжжя — пʼяте місто й екватор туру. Хороший спосіб відчути, що все або дуже добре, або дуже погано. За плечима — Одеса, Миколаїв, Херсон та Кривий Ріг, попереду — Камʼянське, Харків, Суми, Чернігів і, виходить, Ірпінь.
Ранок починається з повітряної тривоги та вибухів. Уже вкотре переконуюся, що читати про руйнування в українських містах страшніше, ніж бачити їх наживо. З новинної стрічки видається, що російські ракети знищують міста під корінь. Насправді ж у містах працюють заклади, на вулицях людно. Під звуки сирени — в кожному місті своя, ще один регіональний маркер ідентичності — комунальники вилізають на дах. Жартуємо, що це запорізьке ППО.
За анонсами, всі події туру відбуватимуться в безпечних місцях. Цього разу — парковка в бізнес-центрі. Починають Антон Слєпаков і Андрій Соколов із проєктом warнякання. Перші релізи альбому вийшли 22 березня 2022 року — заледве за місяць після початку повномасштабного вторгнення, коли, здавалося, знайти слова неможливо. Але Антону Слєпакову й Андрію Соколову вдавалося створювати щоденник воєнної рефлексії, фіксуючи слова й образи, що відображають реальність.
Зараз перші треки альбому слухати трохи сюрреалістично — усвідомлюєш, наскільки змінилися й українське суспільство, й ти сама, й виконавці на сцені. Якщо навесні спогади про жертви серед цивільних спричиняли меланхолійну тугу, зараз залишилася тільки злість.
За декілька треків після початку, в однієї з машин на парковці зриває сигналізацію. За словами організаторів(-ок), виступ у Запоріжжі — чи не наймасовіший. У Миколаєві й Херсоні набиралося до 20 людей. Але події безоплатні, отже важлива не стільки кількість глядачів(-ок) у залі, скільки їхній фідбек і спілкування опісля. В кожному місті на сцену запрошують представників і представниць місцевих ініціатив: медіа, волонтерства, активізму. Це спосіб почути досвід війни в кожному місті від перших осіб. Одні говорять про карбування ідентичності, інші шукають і діляться способами переживання складних емоцій.
Росія веде війну проти української ідентичності. Впродовж століть ми бачили різні вигадливі форми цієї війни: від заборон української мови до Голодомору, від ракетних ударів до формування ворожості одних регіонів проти інших. Із початком повномасштабного вторгнення звʼязок між цими історичними фактами став очевиднішим. А отже стала очевидною необхідність знати й документувати особливості всіх регіонів України.
В розмовах навколо «Контуру» саме ця кристалізація ідентичності й відбувається. От Антон Слєпаков згадує, «як Херсон виходив на мітинги», й водночас радіє можливості сказати ці слова зі сцени в уже звільненому місті. А далі говорить про дві звʼязки ключів: «перші — від квартири в Донецьку, другі — від житла в Маріуполі». Вже в бусі на шляху до інших міст Стас Корольов згадуватиме дитинство в Авдіївці, Андрій Бармалій читатиме львівського поета Віктора Неборака.
Виходить протидія російській пропаганді, що навʼязувала регіональні стереотипи. Зручно узагальнити «промисловий Донбас», «націоналістична Галичина», «індустріальний південь». Набагато складніше копнути глибше й розібратися в культурі й контексті кожного міста. Почути й запамʼятати їхні історії.
Разом із туром їздить Євген Гончаров — засновник клубу Module та лейблу Dnipropop у Дніпрі. Його виступ вплітають у warнякання, під фоновий ембієнт він говорить про важливість формування спільноти. Це те, що допомагає збирати великі суми на зброю для військових, відбудовувати зруйновані помешкання, впливати на рішення. Згадуються слова Катерини Гандзюк:
«Триматися купи і горнутися одне до одного».
Люди в залі (на парковці, так) поступово вловлюють ритм, одні починають танцювати, інші просто ритмічно хитають головами. Антона Слєпакова й Андрія Соколова просять вийти на біс, але таймінг обмежений — потрібно встигнути до комендантської години. А попереду ж іще програма Стаса Корольова.
У другому сезоні, після О_х, у проєкті більше інструменталу й менше вокалу. Тепер у гурті окрім незмінних Стаса Корольова з бас-гітарою й артдиректорки Анастасії Весни з віджеїнгом, додалися Олександр Явдик на барабанах, Андрій Бармалій із саксофоном та Євген Дубовик на клавішах.
Після словесної рефлексії warнякання, гурт Стаса Корольова дає простір для чистих емоцій. Тут якраз є можливість відіграти весь спектр переживань останніх десяти місяців: біль, злість, порожнечу, надію. Те, для чого не вдалося дібрати слова, скаже музика. Декілька інструментів одночасно передають різні емоції: так саксофон може транслювати тугу, ударні — злість, а клавіші взагалі радість. Загалом, звичайний емоційний фон в Україні.
Варто відреспектувати продюсерці «Контуру» — Євгенії Відіщевій, яка зуміла відчути цю риму між двома проєктами. Вона вловлювалася в деталях — фіт Антона Слєпакова на О_х, цитата Стаса Корольова у треці скотч (хрест навхрест)* із warнякання, який Антон Слєпаков згодом зачитував і під час «Нескінченного концерту». Але саме за ці 10 днів у артистів зʼявилася можливість заримуватися. В Камʼянському вони вперше зіграли музичний перехід від одного гурту до іншого, поєднавши трек нік кейв, яким завершується програма warнякання, з інструментальною частиною треку, знайомого з «Нескінченного концерту» (тоді його грали понад шість годин поспіль, щоби зібрати мільйон гривень для «Госпітальєрів»).
Читайте також: 1 186 337 грн за 6,5 годин. Про що нам каже концерт Стаса Корольова у Сквоті 17б
Музична частина виглядає настільки самодостатньою, що частини зі спікер(-к)ами можуть здаватися зайвими. Зокрема тому початкові варіанти розповідей Євгена Гончарова та Євгенії Відіщевої згодом скорочували й вписували до музикантів. Так музика підсилює емоційні акценти розповідей і робить переходи між різними частинами органічнішими. Під час цих виступів змінюється динаміка, але вони транслюють сенси проєкту та передають досвід втілення ідей.
У цих змінах форми і є унікальність «Контуру». Проєкт видозмінюється з кожним містом, реагує на людей у залі, на рефлексію після виступів. Виконав(-и)ці залишають простір для імпровізації, щоби відвідувачі(-ки) могли залишити свій відбиток у «Контурі».
Змінюється й рефлексія фронтменів. Кожне місто залишає по собі враження, якими Антон Слєпаков і Стас Корольов діляться зі сцени наступних міст, поєднуючи їхні досвіди в спільне переживання цілої країни. Завершальний виступ Андрія Бармалія з авторським текстом про повітряну тривогу в українських містах також видозмінився в турі. За словами Стаса Корольова, їм хотілося транслювати іншу емоцію цим проєктом — терапевтичну й обнадійливу, а не тільки злісний надрив.
Повернувшися з другом до Києва, ми влаштовуємо благодійний аукціон із лотами, зібраними за ці декілька днів. Слухаючи історії «Контуру», люди за 5000 гривень купують палички, якими Олександр Явдик грав у Миколаєві, Херсоні та які добив у Запоріжжі. За 5700 — випічку харківської пекарні «Пухке», яка робила хліб для військових і цивільних із 28 лютого. За 7500 — останню футболку з тиражу warнякання. Після виступу в Харкові мені захотілося зібрати на одному аркуші всі варіації слова «розйоб» від команди «Контуру». Цим словом за сценою передавали більшість емоцій туру. Аркуш забирають за 4800.
Загалом за вечір збирають 33 333 гривні. І це не про випічку та не про речі. А про можливість допомогти військовим під Бахмутом, перейнявшися терапевтичним досвідом музики та спогадами про незламні українські міста.
Фото: Марія Бліндюк
Розповiсти друзям
Допитливим
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: