Повномасштабне вторгнення Росії в Україну не оминуло жодну сферу життя українців. Один з інсайтів, який часто можна почути щодо війни, — «Перші тижні я навіть не міг/могла слухати музику». Культурний сектор, який і в мирні часи був дуже вразливим, з новою фазою російської агресії опинився на межі зникнення. Якось так і виник мистецький фестиваль «На Часі». Створений в культурному осередку київської Cтрічкоткацької фабрики, він об’єднав під своєю назвою актуальну українську музику, образотворче та декоративно-прикладне мистецтво, вуличний стиль від локальних дизайнерів та багато іншого.
Ми поговорили з одним із його організаторів Андрієм Сігунцовим, мистецтвознавцем та куратором Музею сучасного мистецтва Одеси, про те, чому культура і мистецтво навіть у воєнні часи не втрачають актуальність. Андрій розповів про свій досвід організації культурних заходів під час війни, підтримку митців, нову хвилю в українському мистецтві та майбутнє фестивалю.
«Виживати зручніше, об’єднавшись»
Історія фестивалю «На Часі» почалася зі створення ГО «Стрічкоткацька». На території київської Стрічкоткацької фабрики, з-поміж іншого, розташовується майже 30 культурних установ: Closer, GreyCat, Otel’, Loft31, Mezzanine, «Kіномайстерня Юга», 20ft radio та інші. За словами Андрія, з початком вторгнення та майже всю весну ці установи активно допомагали своїм ресурсом Україні — фінансами, людьми, приміщеннями. Відповідно, вони не заробляли. А коли опинилися на межі закриття, виникла ідея об’єднатися в одну громадську організацію.
«Створення ГО легімітизувало всі ці установи та ініціативи. Їх дуже багато, але централізованого голосу вони до того не мали. Виживати було зручніше, об’єднавшись. Це також дало різні юридичні можливості — для отримання допомоги з-за кордону, наприклад».
Наступним кроком у підтримці життєдіяльності «Стрічкоткацької» став фестиваль.
«В Україні і до вторгнення була поширеною думка “Культура — не на часі”. Це дратувало, тому ми обрали для фестивалю таку назву-антитезу. Вона й відповідає меті. Наше коло друзів серед музикантів, художників, перформерів тощо залишилося без простору для вираження своїх ідей, переживань своїх емоцій. Отож у заходу, крім фінансової підтримки митців, з’явилася ще й терапевтична функція. Наші перші невеликі івенти проходили в бункерах, а потім я подумав, що це можна масштабувати».
«“На Часі” — це про тут і зараз»
Уже перші фестивалі від «Стрічкоткацької» зібрали чималу аудиторію — близько 2 тисяч людей відвідало кожен. «На Часі» став одним із найбільших мистецьких фестивалів в Україні.
«Фестиваль почав акумулювати нових людей, ми отримали дуже потужний ресурс. Хоч багато українців виїхало за кордон, водночас з’явилися нові герої, ідеї, колаборації. Цим людям було що сказати, і ми хотіли дати їм можливість знайти свою аудиторію. До того ж ми таким чином робимо зріз актуального мистецтва та культури. Це про тут і зараз».
Обмежень щодо виду мистецтва майже не встановлювали. І навпаки — додатковою метою фестивалю є зміна фокуса на діяльність культурного осередку фабрики. Організатори прагнуть показати, що вона багатопрофільна.
«Фестиваль загалом про сучасну українську міську культуру. Це й виставки сучасного мистецтва, маркет одягу та декоративно-прикладного мистецтва, лекції з психології, урбаністики, мистецтва, культури. Креативна сфера дуже широка, і всім потрібне місце для самовираження. Ця подія стала універсальною об’єднуючою хвилею, яка згуртувала людей під гаслом “На часі”».
Усі минулі події були благодійними. Андрій пояснив, що кошти, які акумулював фестиваль, поділялися між його учасниками-митцями.
«Благодійництво полягає в тому, що це була спроба поновити активності в культурі, підтримати фінансово митців, ініціювати ті процеси, які б ніколи не були ініційовані».
«Фестиваль — про репрезентацію культури, а не про веселощі»
Попри війну фестиваль став дуже популярним, отож ми вирішили дізнатися більше про те, як команда працювала з аудиторією, чи було складно заохотити людей до відвідування, побороти їхній біль про те, що культурний захід — не нагальна потреба.
«На мою думку, це такі ж нормальні людські потреби, як їсти або спати. До того ж наш захід — не про розваги. Він показує що є актуального, сучасного та класного в українській культурі. Фестивальний формат допоміг в конденсованому вигляді показати її різнобарв’я — наприклад, україномовну музику: Туча, Хейтспіч, ЮЮ і так далі. Для багатьох відвідувачів це було відкриттям, а для артистів — поштовхом у кар’єрі. Фестиваль більше про репрезентацію культури, а не про веселощі».
Мету таких подій, як «На Часі», Андрій пояснив нам так:
«Такі заходи допомагають разом пережити травмуючий досвід, ділитися цим у мистецтві, показувати свої здобутки. Це ще й про розвиток культури, яка попри все має розвиватися. Саме зараз у неї трансформуючий період — вона звільнилася від багаторічних, застарілих нашарувань та отримує нові голоси».
За словами організатора, аудиторія дуже тепло сприйняла фестиваль. А найбільше команді дякують саме за україномовну подію.
«Дуже дякували за українську. Ще — за добірку музикантів, новий погляд, неочевидні речі, нові сенси. Сподіваюся, “На Часі” — це ще й можливість бути собою. Це не про розвагу, один стиль музики та снобізм. А про поліфонічність, єднання, інклюзивність. Саме на це ми робимо ставку. Наша подія не відсікає — “ти не такий”, а навпаки заохочує долучитись. І думаю, що кожен може знайти тут щось для себе».
«У нашої культури має бути впізнаваність»
Яка ця нова українська культура? Й чим вона цікава? Що на нас чекає далі? Андрій відповів так:
«Це культура, яка створюється не завдяки можливостям, а навпаки — всупереч, тому що не можна робити інакше. Тож люди, які її творять, дуже сильні, потужні особистості. Вони знають, що роблять і для чого, їх неможливо збити з пантелику пропагандою та новоспеченими настановами. Саме цей досвід, коли в тебе немає майже нічого, крім себе і своєї справи, — це дуже велика сила волі, жага до того, що робиш. У європейських країнах умови майже тепличні — мільйон резиденцій, мільйон грантів. Тож і мистецтво часто таке, як полуничка в лютому. У нас полуничка, може, побита й маленька, але справжня».
Востаннє фестиваль проходив місяць назад, а зараз захід на вимушеній паузі через відключення світла. Проте вже скоро «На Часі» планують повернутися.
«Останній фестиваль зібрав не так багато людей, було менше сцен і генератор. Склалося багато умов, за яких його важко проводити. Це більш літній формат, бо робити зараз — надто ресурсозатратно. Та ми плануємо вже скоро повернутись. Є ідея зробити різдвяний івент у Києві і шоукейс у Львові».
Але Львовом, сподіваємося, фестиваль не обмежиться. У планах організаторів популяризувати українську культуру у світі.
«Хочеться вивезти “На Часі” за кордон. Зробити український фестиваль, який їздитиме по різних країнах і збиратиме своїх прихильників. Це цілком можливо, бо, наприклад, зараз у Парижі відбувається фестиваль про Одесу. У нашої культури має бути впізнаваність. І це треба робити. Тут закінчуються експерименти, й починається нудна, але важлива робота».
Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту «MC2C (Media City to City): Creating city-to-city media connections for local and Ukrainian diaspora audience needs». Його реалізує Львівський медіафорум у партнерстві з Thomson Media та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
Читайте також: Music Ambassadors Tour в Україні: що це таке та як долучитися?
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: