Головна
>
Література
>

«Я стану класиком, лише якщо загину на війні». Яким був поет Максим Кривцов — у спогадах близьких, друзів та колег

«Я стану класиком, лише якщо загину на війні». Яким був поет Максим Кривцов — у спогадах близьких, друзів та колег

7 січня на фронті загинув український поет та військовослужбовець Максим Кривцов (Далі). 11 січня з ним попрощалися в Михайлівському соборі та на Майдані Незалежності у Києві. А 12 січня прощання відбулося в Рівному, рідному місті Максима. 

Максим Кривцов був поетом, військовослужбовцем, допомагав реабілітуватися військовим, навчав дітей, став співавтором кількох документальних фільмів. Брав участь у Революції Гідності, а з 2014 року пішов на війну добровольцем. Згодом працював у реабілітаційному центрі Veteran Hub, а з початком повномасштабного вторгнення повернувся до Збройних Сил. Його побратим Дмитро Вербич повідомив у коментарі Лірум, що Максим загинув внаслідок артилерійського удару. З ним загинув його рудий кіт.

Чимало його віршів переспівали українські музиканти, а нині його слова цитують друзі, колеги та шанувальники. Торік Максим видав поетичну збірку «Вірші з бійниці», яку український ПЕН визнав однією з найкращих книжок 2023 року. Після загибелі Максима читачі розкупили весь наклад його збірки, і видавництво «Наш Формат» вже готує до друку новий. Кошти з прибутку від продажів будуть спрямовані на підтримку родини поета.

Яким був Максим Кривцов? Розповідаємо у спогадах близьких, друзів та колег.

Максим Кривцов. Фото з Facebook

«Він дуже хотів, щоб його вірші читали». Спогади сестри Анастасії Худавердян та однокласниці Ірини Мороз

Максим родом із Рівного — тут ходив до школи, закінчив коледж. Ірина Мороз знає його з дитинства — до восьмого класу вони вчилися разом. Вона пригадує,Максим завжди був дуже творчим і допитливим, писав вірші на уроках і на перервах. 

«Тоді він починав зі смішних віршів, пригадую якийсь про горобців. Пізніше ми жартома згадували, що я була його шкільною любов’ю в якийсь період. Це дуже теплі й класні спогади про дитинство та безтурботність. Вже з того часу було зрозуміло, що це дуже творча особистість, у якої є талант», — ділиться Ірина.

Зі шкільних років він був дуже активним, в нього були різні мрії: спершу хотів виготовляти взуття, а ще дуже вправно куховарив і пік смачну випічку. 

Вищу освіту Максим здобув у Київському національному університеті технологій та дизайну. Спершу працював на Рівненській фабриці нетканих матеріалів, потім продавцем-консультантом, помічником майстра ательє

Сестра Максима, Анастасія Худавердян, підкреслює — у нього справді були дуже прості мрії, як в дитинстві, так і згодом. Він мріяв про спокій, серфінг і чайок. Мріяв купити квартиру в Києві, готувати їсти, гратися з дітьми. Він любив читати, а натхнення для своїх віршів черпав з того, що бачив навколо. 

«Максим любив мистецтво у різних виявах, ходив по можливості у музеї, на вистави, любив ліпити з глини. Вірші пише давно, за словами сестри — практично останні 10 років. Спершу він мало викладав їх на загал, а згодом почав ділитися з іншими», — ділиться Анастасія.

А ще, мріяв, щоб його вірші читали, і знали його як поета:

«На початках, коли він писав вірші, то завжди питав думку щодо них. Мріяв, щоб про нього дізналися, щоб вийшла його збірка. Я рада, що за життя це йому вдалося, бо для нього було дуже важливо реалізуватися, як поету», — розповідає Ірина Мороз.

Ранні твори Максима друкували у різних збірках: «Книга Love 2.0. Любов і війна», «Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну», «Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?». 

«Неймовірно добре відчував тваринну сутність війни». Спогади режисера Володимира Тихого і побратима Валерія Пузіка.

Друг і побратим Валерій Пузік познайомився з Максимом на літературній школі в Карпатах понад десять років тому. Тоді, за словами Валерія, Максим писав дуже ніжну поезію. Ходив горами босоніж, співав пісні.

Вони обоє були учасниками Революції Гідності — там перетиналися кілька разів.

Максим Кривцов на Революції Гідності. Фото: Стас Юрченко

З 2014 року Максим пішов на війну добровольцем — спершу у складі ДУК «Правий сектор». На війні обрав собі позивний Далі.

«Все дуже просто. Мене запитали, який у мене позивний. До цього я про це не задумувався, не обирав чогось особливого. Але тоді відрощував вуса, щоб накручувати, як у Сальвадора Далі. Так позивний сам напросився, як відмінник до дошки», — розповідав Максим в інтерв’ю виданню «Читомо».

Далі. Фото з Facebook Валерія Пузіка

У 2015 році Далі разом з Валерієм перебували на одній позиції біля Авдіївки.

«Він багато читав, у нього завжди із собою було декілька книг. Він виконував усі поставленні завдання сумлінно. Ми багато жартували, сміялися. Знімали документальне кіно та відеопоезію. Фільм, який знімали на позиції “Бастіон”, досі не змонтований», — пригадує Валерій. 

Найбільше Валерій та Максим перетиналися в мистецькій діяльності. Перебуваючи в ДУК ПС, разом зробили дві короткометражки: «Перемир’я» та «Буду повертатися». Максим був оператором обох фільмів, а в другому використовувався його вірш «Буду повертатися». 

«Максим давав читати свої вірші. Інколи могли годинами обговорювати літературу. Він писав дуже круті новели, які рідко де публікував. Хочеться зберегти їх всі», — додає письменник.

Короткометражні фільми, над якими працювали Валерій та Максим, побачив кінорежисер і продюсер кінооб’єднання «Вавилон’13» Володимир Тихий

Валерій поділився з Тихим відеоархівом військовослужбовців ДУК ПС — частина фото та відео належала Максиму Кривцову: 

«Мені тоді дуже запам’яталася відео, коли Далі у бліндажі біля бійниці намагається прочитати свого вірша. Постійні “прильоти” весь час ламають йому ритм і Макс на випередки з тріскотнею рації знову і знову починає: “На наших стінах висять килими, щоб не дуло. На наших душах висять килими, щоб не дуло….”.

Це відео було по-мистецьки сюрреалістичним», — пригадує режисер.

Згодом Володимир переконався, що Максим «неймовірно добре відчував тваринну сутність війни». Ба більше — вмів поділитися цим переживанням через свої тексти. Вірші, за словами режисера, виходять у нього дуже конкретні та чутливі водночас. 

Особисто з Далі він познайомився вже у травні 2019 року. Тоді Володимир шукав автора, який міг би написати пісню на фінал ігрового фільму «Наші котики», який у комедійній формі розповідав про різні досвіди українських добровольців на початках російсько-української війни. Валерій порадив йому звернутися до Далі:

«Макс дійсно мріяв писати пісні. І маючи за натхнення творчість The Rolling Stones, конкретно їх безсмертний Paint It, Black, та колір скотчу, яким українські добровольці обмотували рукава форми, щоб розпізнавати один одного, Кривцов написав вірш, на який вийшла пісня Жовтий скотч, що, без перебільшень, зараз є хітом для українських військових», — пригадує Володимир.

Максим був дуже втішений роботою над піснею та попросив за можливості кликати далі писати пісні для кіно. Втім наступні три роки співпраця поета та режисера була присвячена не творчості, а громадському активізму. 

«Багато двіжували на різних правозахисних акціях, які можна узагальнити гаслом “Аваков — чорт”. Після однієї з таких (це коли розфарбували офіс президента), Макса пов’язали. Йому тоді порвали авторський худі з цитатою з фальсифікованої справи по вбивству Шеремета — “культивував вищість арійської раси”», — рефлексує Володимир.

До речі, музикуна вірш «Жовтий скотч» написав гурт Yurcash. Гурт також поклав на музику інші вірші Максима: «Панівна висота» та «Він в ЗСУ, вона в ТРО». Останній заснований на реальній історії кохання з життя Максима. 

Вірші Максима також лягли в основу пісень музиканта adm.t (Андрія Дмитренка). Одну з таких пісень, написану на вірш «Завтра» музикант мав надіслати Максиму в день його загибелі:

«Ми були знайомі з Максимом переважно онлайн. Мені подобаються його вірші, а йому — мої пісні. Я запропонував покласти на музику 2 його вірші, він погодився. Йому дуже сподобалася демоверсія пісні на його вірш “Завтра?” І якраз вчора ввечері (в день його загибелі) я йому мав надіслати фінальну її версію», — розповів Андрій Дмитренко в коментарі Лірум.

«Поезією було пронизане його життя». Спогади друга Олександра Чуба та подруги Оксани Олійник.

Олександр Чуб познайомився з Максимом під час АТО, однак, ближче вони почали спілкуватися в цивільному житті. Роззнайомилися в спільному колі друзів, і навіть винаймали одне житло на двох. 

Ходили разом у походи, були в одному середовищі друзів-ветеранів та добровольців. Коли Олександр почав організовувати мандрівні табори, то запросив його в команду дитячого туристичного табору «Строкаті Єноти».

«Він долучився 2020-му році в січні, як фотограф. У нас був різдвяний табір і в процесі він розкрився в дуже крутій взаємодії з дітьми. Він не лише сфотографував їх тематично красиво, а й почав читати їм книжки та вірші. Загорівся ідеєю робити фотографії, купив для цього обладнання і заохочував дітей», — пригадує Олександр.

Максим Кривцов з дітьми. Фото: «Строкаті Єноти»

Згодом Максим «загорівся» ідею робити крафтові футболки на весь табір і дуже «влився» в команду. 

«Це якраз був час, коли сформувалася команда яка була як велика сім’я. Тож Максим був членом сім’ї — дуже близьким для всіх. Це була плідна співпраця до 2022 року», — додає Олександр.

На його думку, найкращою рисою Максима була надійність. На нього завжди можна було покластися і розраховувати в різних ситуаціях: як в цивільному житті, так і військовому. Був доволі тихим і спокійним на вигляд. Але разом з тим, «був інтровертом, який любив увагу, усамітнитися на публіку» і був дуже компанійським.

На таборі знайшлося місце й для кулінарних захоплень Максима. Якщо в поході треба була людина, яка зможе готувати — це завжди був він.

А ще, Олександр підштовхував Максима, аби той видав збірку поезій:

«Я пам’ятаю час, коли намагався його уламувати на збірку, але він соромився. Він ділився віршами з командою та з дітьми. Поезією було пронизане його життя», — каже Олександр.

З Оксаною Олійник Максим познайомився у 2019 році в книгарні «Є». Під час розмов у книгарні вони багато спілкувалися — він дражнив її тим, що неправильно вимовляв прізвища письменників. 

«Перше враження — було комфортно, бо були якісь спільні зацікавлення, було про що поговорити. Я любила книги та поезію, він писав вірші й багато про це розповідав. Я працювала з дітьми, на той момент проводила майстер-класи, а він розказував про проєкт, у якому він задіяний — “Строкаті Єноти”», — пригадує Оксана.

Вони часто спілкувалися наживо. Раз чи двічі на місяць Далі приїздив з Києва в Рівне, де перебувала Оксана. Надалі підтримували зв’язок у соцмережах: ділилися різними дописами, говорили про літературу.

Він багато розповідав про табір, тож влітку 2020 року запропонував Оксані поволонтерити з «Єнотами». 

«Він був добрим до мене, добрим до дітей. Трішки сумним, як здавалося, і дуже творчим, що мені імпонувало. В нього завжди було багато ідей, зокрема, як робити фотографії. Він робив з підручних матеріалів фотоапарати, розказував дітям, як робити знімки», — ділиться Оксана.

Максим Кривцов з дітьми. Фото: «Строкаті Єноти»

Творчість була ключовою рисою Максима. Оксана вважає, що видана збірка стала логічним продовженням його шляху. 

«Він дуже багато писав, дуже багато читав книжок для когось: для дітей і для дорослих. Я досі пам’ятаю багато уривків з тих книг, які він читав». 

«Він мріяв передати книгу Залужному». Спогади про повномасштабне вторгнення та першу збірку

Володимир Тихий пригадує: коли Максим ще працював у реабілітаційному центрі Veteran Hub, вони обговорювали програми фільмів для військовослужбовців, що повернулися з ООС:

«Тоді здавалося, що Макс остаточно вилікувався від війни. І вона залишиться лише у його спогадах. Фотографіях, ретроспективу яких Далі періодично влаштовував у своїй ФБ-стрічці».

В інтерв’ю спецпроєкту «Слова і кулі» у квітні 2023 року Кривцов розповів, що до повномасштабного вторгнення мріяв, аби українці усвідомили війну:

«Я мав одну жахливу мрію, мені це часто снилося: ходити по Києву з автоматом, чекати на свою станцію метро зі зброєю на колінах. Я з тих жахливих людей, які говорили, що потрібно, щоби війна перенеслася на вулиці, як пожежа. Щоб інші також зрозуміли, що відбувається. Вранці 24 лютого я дуже пошкодував про ці думки», — розповів він.

Максим Кривцов. Фото з Facebook

Під час повномасштабного вторгнення його творчість знайшла нове втілення. Він почав працювати над власною книжкою. 

У 2023 році у видавництві «Наш формат» вийшла його перша збірка «Вірші з бійниці». Крім того, його поезії були надруковані в антології воєнних віршів «Поміж сирен», яка вийшла у червні 2023 року. А ще, Максим працював над романом з попередньою назвою «Радіо Забуття».

Збірка «Вірші з бійниці». Фото: «Наш Формат»

«Максим дуже радів і тішився з того, що видасть першу збірку. Ділився з друзями макетами й заготовками які були на етапі створення. Він робив усе для того, щоб його вірші з’явилися на папері», — розповідає Оксана Олійник. 

Вірші, які увійшли до збірки, стали поштовхом до нової співпраці з Володимиром Тихим. Далі пішов воювати, а вже за місяць, — каже Володимир, — у його стрічці почали з’являтися неймовірні тексти. 

«Там був гнів, біль, фатум. Вірші Кривцова надихнули нас, кінематографістів “Вавилону 13” на цілий серіал документальних екранізацій під назвою “Війна-ненажера”. Перша серія була за віршем “Він переїхав в Бучу”. Восьма за “Я вирушив автостопом”», — додає Володимир.

Оксана Олійник пригадує, що навіть перебуваючи на війні, він продовжував комунікувати з дітьми, намагався робити добрі справи:

«Розповідав, як люди раділи, коли бачили наших військових, як допомагали та як годували. Розповідав, як важко, як втомився, але попри все робить роботу. Журився через людей, яких не встиг врятувати».

Валерій Пузік ділиться, що в розмовах про війну Максим намагався усміхатися. Був дуже втомлений, хоча не хотів показувати цього:

«Цілеспрямований мрійник, що хотів змінити світ. Він був Поетом з великої літери. Він мислив поезією. Його проза поетична. Це велика втрата для української літератури. А ще, він дуже чекав, своєї першої поетичної збірки. “Вірші з бійниці” вийшли друком за декілька тижнів до його загибелі. Він мріяв передати книгу Залужному. І ми знайшли людину, яка передасть її, але…».

Максим Кривцов. Робота Валерія Пузіка

Валерій також поділився з нами його улюбленою новелою з доробку Максима, яку той написав у Пісках у 2015 році:

Друзі Максима переконані, що для культури та суспільства його смерть стала великою втратою: 

«Те, що він писав, було чесним. На мою думку, тільки люди, які проживають війну, мають право писати про неї. Він був проактивним, мав цінності й розумів, що треба за них боротися. Тому, власне, він став за свою країну».

Анастасія Худавердян каже, що Максим — це людина, яка осявала своїм світлом усіх навколо:

«Є люди — як скеля, які багато що лишають по собі й на яких опираются. А Максим — людина-зірка. Людина — сонце. Які бувають дуже рідко. Які сяють дуже яскраво. Які осявають шляхи іншим. І коли вони згорають, то так гірко-гірко без них, бо пітьма надто темна. Бо розумієш, що без їхнього світла — і світ не такий. Він один на мільйон, на мільярд. Людина з душею поета, з серцем воїна, з душею дитини та мудрістю старця. Він дуже хотів, щоб його вірші читали. Читайте, будь ласка, він не напише їх більше».

Максим Кривцов дуже хотів, аби його вірші читали. Всіляко намагався популяризувати свою збірку: писав про неї сам й просив інших розповідатиї.

«Я стану класиком, лише якщо загину на війні», — писав він в одній з розмов.

Фото: Стас Козлюк / Новинарня

З 22 січня до 3 лютого 2024 року у Squat 17b триватиме виставка фоторобіт Максима Кривцова «Далі: Я поверну собі своє життя». Вона складатиметься з 24 фоторобіт Максима і буде доповнена його поезіями. У грудні 2023 року Максим Кривцов планував виставку своїх фоторобіт із війни в різних закладах Києва.

Усі роботи, а також листівки з ілюстраціями українських художників і художниць можна буде придбати. Кошти з продажу робіт передадуть на збереження пам’яті про Максима Кривцова.

Відкриття виставки:

Коли: 22 січня, 18:30
Де: Squat 17b, вул. Терещенківська, 17Б
Вхід: вільний

Додамо, що видавництво «Наш Формат» відкрило передзамовлення на Максимову збірку «Вірші з бійниці». Замовити її можна за посиланням.


Читайте також: Дмитро Стретович йде з посади генерального директора Litosvita. Тепер проєктом керуватиме Марія Придьма

Над створенням цього матеріалу працювала команда із шести людей.
Допоможи нам продовжувати працювати на цьому ж рівні — задонать Ліруму на Buy Me a Coffee

Підтримай Лірум

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Кіно
Ukraїner випустив документальний фільм про святкування Маланки на Буковині
Марічка Максимець Марічка Максимець
9 Січня, 2024
Плейлисти
Різдвяно-новорічний плейлист української музики
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
22 Грудня, 2023
Кіно
Закінчилася серія «Культурних понеділків». Що це і які проєкти перемогли?
Марічка Максимець Марічка Максимець
21 Грудня, 2023