Що дивитися на Миколайчук Open? Гід кінофестивалем глядацького кіно від Ігоря Кромфа

З 15 по 23 червня 2024 року в Чернівцях відбудеться всеукраїнський кінофестиваль глядацького кіно Миколайчук Open. Цьогоріч у фокусі й надалі залишається кіно, яке зрозуміле широкій авдиторії, але водночас таке, що має значущі мистецькі якості. У програмі — понад 50 фільмів: українські та іноземні, документальні й художні, короткі метри й повнометражні.

Торік кінокритик Ігор Кромф робив маленький гід кінофестивалем для тих, хто ще не визначився, що подивитися. Цього року зробив величенький гід програмою.

Лірум є інформаційним партнером кінофестивалю.

Однозначно варто звернути увагу на вестерни, адже цей жанр не так часто можна зустріти в кінотеатрах, не кажучи вже про українські кінофестивалі. 

У цьогорічній програмі таких фільми два: режисерський дебют Віго Мортенсона «Мертві не завдають болю» про кохання на тлі Громадянської війни в США, а також латиноамериканський неовестерн «Поселенці» Феліпе Гельвеса, що розповідає про трьох різних представників чилійського суспільства та озирається на масове вбивство індіанців на краю світу — у Вогняній Землі. 

Також у програмі є багато фільмів, які стосуються теми пам’яті та роботи з пам’яттю, осмислення себе через пам’ять. Тому обов’язково варто звернути увагу на стрічку Марини Вроди «Степне», що отримала відзнаку за кращу режисуру на фестивалі в Локарно. Це дуже медитативна та щемка історія про пам’ять, яка зникає не проговореною. Рецензію на фільм можна почитати за посиланням. А ось тут інтерв’ю з режисеркою, в якому вона розповіла про своє дитинство, знімання «теплої» сцени поминок із реальними жителями селища та інше.

Також варто подивитися документальну стрічку Ольги Черних «Фото на пам’ять». Режисерка через призму домашнього архіву намагається прорефлексувати історію рідного регіону — Донецької області. 

Якщо вам подобається янгедалт і хочеться чогось підліткового, то і таке кіно можна знайти на Миколайчук Open. Дебютна підліткова драма Анни Бурячкової «Назавжди-Назавжди» — це трішки жорсткий, але при цьому дуже пристрасний любовний лист підлітків з 1997 року, коли Океан Ельзи був перспективним брит-поп гуртом, а Скрябін ще записував постпанк-альбоми. 

Більше про те, як режисерка від кліпів прийшла до повнометражного кіно, жіночу команду, реконструкцію місць у Києві та інше — читайте тут.

А повну рецензію — тут.

В пару до «Назавжди-Назавжди» може стати чудова європейська стрічка «Екскурсія» про підліткове кохання та культуру скасовування. І на кінець, не зовсім янгедалт, але теж непоганий фільм — «Кохання нас врятує». Це мила скандинавська стрічка про любов та сінті-поп у маленькому містечку. 

Повну програму шукайте на сайті кінофестивалю.

---

Читайте також: Як висвітлювати культуру в регіонах? Лірум презентує проєкт «Стійкість місцевої культури» та проведе дискусію