Скажи щось погане — експериментальний рок-дует з Києва, заснований у 2022 році. У складі гурту двоє учасників: Артур, який відповідає за бас та вокал і барабанниця Марго.
Один із перших треків гурту Лох завірусився в тіктоці та зібрав більше мільйона прослуховувань на Spotify. Загалом, за два роки існування гурт випустив три мініальбоми: Легіт, Легіт 2 та Причини та наслідки самобуття. А 15 березня Скажи щось погане випустив спільний альбом з інді-поп виконавцем mercurikill — Уникаючий тип прив’язаності.
Журналістка Лірум Марічка Максимець поспілкувалася з фронтменом гурту Скажи щось погане Артуром Ситніковим про плюси та мінуси співпраці з лейблом, як змінився гурт з часу його заснування та про останній реліз із mercurikill.
Більшість матеріалів, які я читала про вас, називають вас інді-рок гуртом, потім, у своєму телеграм-каналі, ви говорили, що це не зовсім правильно. Схарактеризуйте свій жанр.
Я з дитинства слухав різноманітну музику: починаючи з Linkin Park, закінчуючи, прости Господи, російським репом. Коли я почав уже займатися музикою, я собі одразу пообіцяв, що не буду робити щось одне і буду експериментувати. Коли шлях гурту Скажи щось погане тільки починався, я думав робити щось джазове, потім хотів щось постпанкове, потім був альтернативний рок. Я не фокусуюся на чомусь одному, тому Скажи щось погане — це суцільний експеримент. Інді-року, в нас насправді дуже мало.
На вашу думку, чи потрібні взагалі в музичній індустрії жанри? Чи вони обмежують артистів у тому, яку музику вони мають писати?
У цьому насправді немає ніякої логіки, все працює на відчуттях. Як людина відчуває в якийсь період свого життя, то хай так і творить. Особисто для мене, мій психологічний стан дуже чітко показується в моїй творчості. Коли мені весело — пишу веселу музику, коли сумно — сумну, через це і жанри будуть відрізнятися. Тому, я думаю, що митці, які роблять музику, не мають дотримуватися чітких рамок. Аудиторія має розуміти, що артист не хоче зациклюватися на чомусь одному.
Ви у своєму телеграм-каналі говорили, що якось, як експеримент, ви взяли третю людину в гурт, але нічого з того не вийшло. Чому вам важливо, аби гурт складався саме з двох учасників?
Насправді нам взагалі непринципово. У мене взагалі є ідея зробити якийсь концерт з оркестром. У нас був гітарист колись, лише на один концерт. Ми грали на розігріві у Віорії й вирішили спробувати виступити з гітарою, запросили Алекса з The Soul Delusion. Справа не в тому, що він погано грає чи якось не підходить. Просто ми вже дуже довгий час грали удвох і звикли до цього.
Ви говорили про те, що, коли створювали гурт, то вирішили для себе, що будете говорити про індустрію та людей, які в ній працюють усе, що захочете. Від цього частково і походить назва гурту. Але, коли пройшов який час, ви вирішили, що все-таки, це — не ваша концепція. Чому це змінилося?
По-перше, тому що є хейтспіч, в них це виходить набагато краще. По-друге, назва Скажи щось погане, вона насправді не зв’язана з чимось поганим. Це був прикол. Коли почався коронавірус, то я вирішив щось міняти у своєму житті й поміняв нікнейм в інстаграмі на «Saysmthbad». А потім вже, коли робив пісні, не знав абсолютно, як назвати свій гурт. І я просто переклав свій нік на українську. У мене були плани щось писати про індустрію, але я подумав, що я не хочу витрачати цей свій час.
Чи сильно відрізняється музична індустрія від того, якою ви собі уявляли, коли тільки почали займатися музикою?
Очікування трошки були різні, насправді. Наприклад, співпраця з лейблами. Я думав, що в музичній індустрії все, що ти робиш, має залежати лише від тебе. Частково так і є: якщо ти не будеш писати пісні, не будеш нічого робити для просування, то не отримаєш своїх слухачів, стримів і навіть гроші за концерти. Але лейбли можуть допомогти, в цьому немає чогось поганого.
А де, на вашу думку, проходить ось ця межа інді та середньої сцени? Це залежить від наявності чи відсутності лейблу?
Я думаю, що не залежить. У нас дуже багато інді-артистів з лейблами. Я думаю, що інді-артисти — це ті люди, які самі собі роблять саунд, пишуть собі тексти, риють собі шлях до успіху, все роблять самі. Але при цьому у них може бути лейбл. Як на мене, різниця між інді та шоубізнесом в тому, що в останнього — більше майданчиків для просування своєї творчості, більші охоплення. Є ж багато шарів українського шоубізнесу: є інді, середня сцена та «верхушка». Я з самого початку розумів, що моя музика — це інді, у мене не було завищених очікувань.
А ви співпрацюєте з якимось лейблом?
Так, ми підписані на Plan. Ми вже з ними працюємо 2 роки, і все в нас добре.
Які ви знайшли для себе переваги під час роботи з лейблом?
Якщо ти інді-артист без грошей, то переваг багато. Наприклад, коли нам треба кліп, то я пишу про це лейблу. Приходжу на студію, придумуємо ідеї. Тому якщо ти без грошей — лейбли дуже допомагають в просуванні творчості.
А мінуси якісь є?
Із мінусів — 30% з дистрибуції. Хотілося б мати всі 100%, але завжди потрібно чимось жертвувати.
Ви писали, що пік популярності Скажи щось погане вже пройшов і гурт не приречений на успіх. Чому?
Я думаю, що я вже трохи втратив свій музичний потенціал. Я досі пишу пісні, щось роблю. Але відчуваю, що краще, ніж перший альбом Легіт я не зроблю. Бо чим більше проходить часу, тим більше ти задумуєшся про звук, сенс. Перший альбом був записаний за два чи три дні, здається, на дуже слабкому комп’ютері, де не можна було зробити нормальний звук, але мені було похуй, я просто робив те, що мені подобається. Зараз реальність трошки інакша. Чим більше в тебе стримів — тим якісніший матеріал ти хочеш дати своїм слухачам. Так, рамки — це всього лиш в нас в голові, але вони в мене з часом з’явилися.
Чи була у вас якась позначка, наприклад, мати певну кількість прослуховувань на стримінгах чи зібрати якийсь концертний майданчик, після якого ви зрозуміли, що досягли бажаного успіху?
Усе, про що я колись мріяв — це збирати зали, заробляти музикою, мати слухачів, воно вже є. Але це ніби, у мене була мрія стати рок-зіркою, а коли вона здійснилася, то далі треба без мрії жити. Я думаю, що я вже дійшов до того піку, який я собі колись поставив, але я все одно прагну щось більше зробити в цьому житті.
Ви говорили, що після релізу треку Я кохатимусь під джаз у вас почалася депресія. Це було через те, що цей приспів, який потім вірусився в тіктоці, ви написали за 6 хвилин і ви не відчуваєте, що ця пісня репрезентує вашу творчість? Чи це той випадок, про який ви згадували, що чим більше у вас слухачів — тим більше хейтерів?
Вона насправді дуже відрізняється від того, що ми робили до цього, і що ми робили після того. Дуже відрізняється оцим лаундж-саундом. Куплет, який завірусився в тіктоці, реально написаний хвилин за десять. В мене взагалі не було ніяких очікувань щодо цієї пісні. Вона звучала добре, але я сумнівався чи підходить вона під вайб Скажи щось погане. Виклав фрагмент у тікток і він дуже стрімко почав побирати популярність. Я його місяць пушив, бо куди вже зливатися? Трек вже стріляє, я не можу сказати, що він не вийде. Через два місяці я дописав пісню. Це було дуже неохоче, я змусив себе це зробити. А творчість для мене — це коли ти не змушуєш себе щось робити, а робиш це, бо щиро цього хочеш. Тому я трохи попаявся саме через це. Зараз я на це дивлюся, як на етап творчості Скажи щось погане й абсолютно нормально до цього ставлюся.
Якщо ми вже зачепили тему тіктоку. У вас з ним якісь love/hate стосунки. Ви писали, що не мають артисти бути залежні від тіктоку, але, з іншого боку, це дуже хороший інструмент просування. Чи думаєте ви, що тікток вбиває творчість, через формування кліпового мислення і тепер, аби зацікавити аудиторію, в артистів є лише декілька секунд? Чи все-таки тікток, у першу чергу — це хороший інструмент для голосування?
Ні, насправді тікток — дуже класний інструмент для просування і для ноунеймів, і для артистів з аудиторією. Я дуже довго сприймав тікток лише як розвагу, але відколи почав писати музику то змінив думку. Коли я говорив, що артисти не мають бути залежними від тіктоку, то мав на увазі, що бачу виконавців, які пишуть лише музику, що «залетить». А та музика, яка подобається самим виконавцям — аудиторії заходить менше, або взагалі не заходить. І тоді ці виконавці починають сумніватися чи треба їм творчість взагалі, просто через те, що вона не залетіла в тіктоці. Насправді треба просто робити й все. Навіть якщо пісня не стріляє зараз — не означає, що вона не залетить пізніше. Наприклад, у Схожої з Марним вийшов EP ще 24 лютого 2022 року, в день повномасштабного вторгнення, а завірусився він у тіктоці лише через півтора року.
У вас також була теза про те, що бути на сцені для вас — це як аб’юзивні стосунки. Чому?
Бо я дуже чутлива людина. І коли виходжу на сцену, то ніби віддаю самого себе. Не можу сказати, що я антисоціальна людина. Колись я не любив велике скупчення людей, не любив соціалізуватися. Зараз з цим все окей, але щоразу, коли виходжу на сцену, починаються попайки. Кожен артист, коли виходить на сцену, він нервує. Хтось більше, а хтось — менше. У мене є психологічний ресурс і після концертів він сильно вигорає. Але не завжди. Я можу і кайфувати від концертів. Тому це емоційні гойдалки.
Є лише якісь складові вашої роботи, про які ви думаєте: «Все було б класно, якби не ось це»?
Та насправді й зараз все прикольно. Усе б класно, якби люди ставилися до творчості більш спокійно. Бо я дуже багато кейсів зустрічав, де публіка абсолютно не задоволена експериментами артиста чи виконавця, якого вони слухають. Але насправді це все просто етапи й це нормально.
Тоді про ваш альбом. Він у вас спільний. Чому саме з mercurikill?
Це також дуже довга історія. Віталік — з мого міста Бердичева. Ми ще у 2018 році разом щось робили: він писав біти, а я йому гітару для них записував. Але тоді тісного спілкування не зав’язалося. У 2023 році він випустив трек Я захворів тобою, який я собі зарепостив і ми почали трохи спілкуватися, ходили один до одного на виступи. Потім Plan, на який Віталік теж підписаний, організував спільну поїздку в Яремче, в гори. І там ми зловили чисто людський конект. А філософія фітів така, що без тісного конекту нічого не вийде, ні до якого консенсусу ви не дійдете. Першу пісню ми записали в перший же день поїздки.
А який був розподіл обов’язків під час створення спільного альбому?
Я писав гітари, інколи барабани, а Віталік хуки придумував, структуру пісні й так далі. Ми дуже добре вдвох вклалися в цей альбом. Спочатку це мав бути лише один трек — Хвора Голова, а потім подумали, чому б не зробити цілу іпішку? Шість днів ми його писали, намагалися поєднувати ще походи в гори й роботу над власними проєктами. А як повернулися до Києва, то доробляли останню пісню у мене вдома.
Чи була у вас якась концепція, теми, які ви хотіли розкрити в цьому мініальбомі, чи він вийшов лише через те, що ви добре спрацювалися разом?
У нас насправді не було якоїсь концепції. І в моїй творчості, і у творчості Віталіка присутня тема розбитого серця, кохання й ось цього всього. Ми назвали альбому Уникаючий тип привязності, і розповідаємо про складний шлях стосунків між людьми. На цьому і зійшлися, але це не був свідомий вибір, просто ми так звикли. Як в самураїв: у нас не було мети, був лише шлях.
Яка ваша улюблена пісня саме на останньому альбомі?
Я думаю, що це Відчуття.
Чому?
Для мене це дуже прикольний експеримент. Там є трошки хіп-хопу. А я ж кажу, що у Скажи щось погане немає якихось конкретних жанрових рамок. Воно дуже органічно все вписалося і думаю, що класно звучить.
А улюблена пісня з усієї вашої творчості?
З нашої творчості мені подобається найбільше Лох і Бар. Лох — зрозуміло, вона дуже крута. А Бар була написана в дуже цікавий період мого життя. І я кожен раз, коли слухаю, у мене флешбечить завжди.
Назвіть ваш топ-3 улюблених виконавців, можна і українських, і іноземних.
Я думаю, це був би:
1. Eyedress
2.Nothing But thieves
3.Soft play
30 березня Скажи щось погане разом із provulok та Миколою Пацюком виступить у Києві в арт-просторі Mezzanine на весняній здибанці для тих, хто тупо любить інді-рок.
Квитки можна придбати за посиланням.
Частина прибутку буде передана у фонд Musicians Defend Ukraine.
Проєкт «Strategic Media Support Program» реалізує Львівський медіафорум за фінансової підтримки People in Need (PIN) та Pioneer Foundation.
Читайте також: Пісня за піснею: Monotonne про альбом «Unrelated»
Над створенням цього матеріалу працювала команда із шести людей.
Допоможи нам продовжувати працювати на цьому ж рівні — задонать Ліруму на Buy Me a Coffee
Розповiсти друзям
Допитливим
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: