Головна
>
Література
>

«Що менше слів, то висловитись легше»: зібрали вірші про мову

«Що менше слів, то висловитись легше»: зібрали вірші про мову

9 листопада відзначають День української писемності та мови. На честь свята публікуємо добірку віршів українських поетів та поетес, в яких вони торкаються тем мови, слова й творчості — Євген Плужник, Михайль Семенко, Ліна Костенко, Іван Малкович, Сергій Жадан та інші.

Євген Плужник

Що менше слів, то висловитись легше…

Що менше слів, то висловитись легше.
Горни, поете, їх замети цілі!
Гасай у колесі своєму, векше…
Ах, марний біг! Ах, марний труд без цілі!
Що висловиш? Чужої голови
Про людське серце домисли готові?
Сум світовий
В масштабі повітовім?
Твори!
Твори!

Євген Плужник


Моя мова

Все в тобі з’єдналося, злилося —
Як і поміститися в одній! —
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в’януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі — великого народу
Ніжна і замріяна душа.

Василь Симоненко


Ти зрікся мови рідної

Ти зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів’яне!

Ти зрікся мови рідної. Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому…
Впаде на тебе, наче сніг, журба —
Її не понесеш нікому!

Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма —
В твій слід він кине сміх — погорду!

Ти зрікся мови рідної…

Дмитро Павличко


Поет

Я жду, коли надійде хвиля
І мою душу підхватить бурун.
Я не люблю, коли поруч — мила,
Я під моїми ногами — грунт.

Моє серце прагне неіснуючих квітів.
Моє серце квітне у болях шукань.
Я не сам, я не сам на світі —
Моя буря у фарбах світань.

Я любуюсь безсюжетністю бурі,
Сила — мій динамічний сюжет.
Мій світ — в тонкій мініатюрі,
Я — беззразковості поет.

Михайль Семенко


Страшні слова, коли вони мовчать

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Ліна Костенко


***

ці беззвучні слова що нашіптую їх десь-таки западають
згодом певно наткнувшись на них ти пронизливо їх зрозумієш
і подумаєш — боже це ж він зізнавався в любові
і просився щоб ніч коло тебе хоч пересидіти
він не вірив в слова він не став паном слів він боявсь
що слова залегкі в нетривкім і тривожнім цім світі
він нашіптував їх як дими

як дими із твоїми очима

і хто знає чому не гірчили вони й не в’їдалися в очі

Іван Малкович


***

Торкатись так, як торкаються книг.
Перших рядків протоптаний сніг.
Зимова сповільнюється течія.
Хто це читає тебе?
Це я.

Хто це читає тебе, як вірш?
Облиш, говориш,
просиш, облиш.
Останні з прочитаних таємниць —
гострі метафори твоїх ключиць.

Читати родимки і хребці
кольору олова в молоці,
Брайль, прочитаний навмання,
пальців отримане знання.

Вчи мене, Брайле, свідчи, учи.
Мов книгу, читати її вночі.
Теплих вен її довгий шов,
список тих, хто від неї пішов.
 
Як торкаються сторінок,
списаних іменами жінок,
знайдених в шафах записників,
з адресами зраджених чоловіків.

Це я читаю тебе, як письмо,
це я говорю до тебе — пітьмо,
граматико зчитаних передпліч,
шрифтів твоїх вереснева ніч.

Мово, якою я мовчу,
мово дихання і плачу,
мово ліній на тихій руці.
Сидять при столі 
мовчазні
читці.

Ніхто не скаже, 
ніхто не здасть.
Зчитують книгу твоїх зап’ясть.
Зчитують шрамів родинні листи.
Це ти, говорять, боже, це ти.

Це ти являєш тканину письма,
з якої прописується зима,
в яку врізаються навесні
літери — приголосні і голосні.

Це ти даєш імена, це ти
виводиш, мов світло з темноти,
голоси із глибоких мовчань.
Я не розумію твоїх повчань.

Граматико подиву і зими.
Хто це кохає всю ніч? Це ми.
Повільно дочитую до кінця.
Світло торкається її лиця.

Сергій Жадан


***

Ось тобі, жінко, мова.
Стріляй із неї.
Захищай себе до останнього подиху, і нізащо
не дозволяй їм наблизитися. Використовуй
вбудовану систему радіоперехоплення
і прилад нічного бачення.
Все це є всередині. І не бреши, що не вмієш.
Пильно відстежуй
дислокацію ворога і найменші його просування.
Підпусти на віддаль пострілу — а тоді припадай до прицілу і вже не зволікай.
Набоїв припасено вдосталь, їх не шкодуй,
якщо ж скінчаться — виробляй їх зі слів,
тільки тоненькі жіночі пальці здатні на цю моторику.
І нізащо, нізащо не дозволяй їм наблизитися
до старої межі, на якій розляглася батькова слива.
Як перейдуть її — доведеться іти врукопаш. Отоді вже
прохромлюй багнетом, ріж від вуха до вуха,
розпанахуй, роз’юшуй та оббіловуй,
поки світло перед очима остаточно не змеркне.
Як отямишся — погладиш колючу потилицю
синові-новобранцю, чоловікові милиці подаси,
а тоді — все спочатку.
Хто сказав, що кидаємо напризволяще?
Ми озброїли, як могли.

Катерина Калитко


Читайте також: Тексти Хвильового й Підмогильного, архіви КГБ та фентезі на реальних подіях: добірка новинок від українських авторів

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Музика
Від The Maneken до sucilna_nevdacha.exe: як звучить Донеччина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
28 хв. тому
Анонси
Гід сценами фестивалю V`YAVA Єднання: плейлісти усіх локацій
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
1 день тому
Новини
Як звучить Харківщина: плейлист від Люка та Ліруму
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
25 Квітня, 2024