Головна
>
Література
>

Як видати книжку в Україні: поради від письменників-фантастів

Як видати книжку в Україні: поради від письменників-фантастів

Четверо українських письменників-фантастів зібрали найпоширеніші запитання українських авторів про те, як випустити першу книжку. Вони проконсультувалися з видавцями, колегами та фахівцями книговидавничої галузі, аби зібрати відповіді на ці питання. 5 вересня Павло Дерев’янко, Дарія Піскозуб, Ірина Грабовська та Андрій Новік провели стрім на YouTube-каналі «Фантастичні Talks». 

Під час стріму вони розповіли, у чому різниця між самвидавом і видавництвом, як презентувати себе видавцю та подати заявку, яких помилок найчастіше припускаються письменники та скільки може заробити дебютант із першого тиражу. Ми зібрали це у конспект.

Самвидав vs видавництво

Павло Дерев’янко дебютував як письменник у 2013 році. Його історія почалася з самвидаву роману «Крук» — фантастичного твору про місто, яке стоїть далеко від людської цивілізації, а його головний герой намагається розібратися в собі та навколишньому світі. Писати цю книжку Павло почав у 2011 році:

«В мене була мрія до 25 років мати свою книгу. У твердій обкладинці, щоб у свій перший ювілей я міг сказати: “Я письменник, у мене є видана книга”. В якийсь період ця мрія стала моєю ідеєю фікс, тож після того, як я закінчив рукопис, почав його активно розсилати. 90% відповідей було мовчання й ще 10% — відмови», — ділиться письменник.

Він вирішив, що однаково видасть цей роман, тож обрав шлях самвидаву: надрукував близько пів сотні книжок і вони розійшлися друзям, родичам і колегам автора:

«З одного боку, я здійснив свою мрію, а з іншого — її не було у книгарнях, не можна було купити. Й зараз про неї знають лише тому, що якась добра душа додала її на GoodReads», — додає Павло.

Фото з інстаграму Павла Дерев‘янка

На цьому прикладі він пояснює головну відмінність між послугами друкарні та видавництва. Друкарня — це місце, куди автор приходить із файлами верстки та обкладинки. Друкарні випускає сигнальний примірник, автор платить за друк і роботу, отримує на руки визначену кількість примірників, і все.

«Що далі робити з цими книжками — це твої проблеми. Тоді ти думаєш, що, мабуть, варто було б співпрацювати з видавництвом», — каже письменник.

Видавництву натомість не байдуже до тексту. Видавець не друкуватиме все, що йому надсилають, але коли обирає певний текст, то веде його до кінця. Видавництва співпрацюють з книгарнями, мають продуману логістику та підписані договори з іншими гравцями на ринку. Тож, якщо автор хоче продаватися через книгарні, слід обирати співпрацю з видавництвом.

Фото з інстаграму Павла Дерев‘янка

 Читайте також: Рецензія Ганни Улюри на «Літопис Сірого Ордену» Павла Дерев’янка

Дарія Піскозуб називає свій дебют історією «фантастично-літературної Попелюшки». Як авторка Дарія дебютувала у 22-річному віці, з романом «Машина», що вийшов у видавництві Vivat. Втім, цей результат — наслідок тривалого та ґрунтовного вивчення ринку:

«Мені пощастило, що я львів’янка, бо з раннього дитинства мене водили на Форум видавців, де я могла дивитися, як виглядають сучасні українські письменники, видавці чи критики. І я одразу росла з розумінням того, що видавничий ринок це бізнес. Тобто, ви творите не мистецтво, а товар. Причому, цей товар може бути добре проданий або погано проданий», — ділиться авторка.

Тобто автор може видати «геніальну» книжку, але якщо вона потрапить до рук невмілого видавця або не знайде свою авдиторію, це може стати провалом. 

Фото з інстаграму Дарії Піскозуб

За словами Дарії, кожне рішення — самвидав чи видавництво, принесе авторові головний біль:

«Якщо говорити про самвидав, то так — ви є володарем усіх рішень. Та чи готові ви до того, скільки рішень доведеться приймати, чи готові до того, що доведеться шукати мільйони графічних дизайнерів. Чи готові ви, що з‘явиться редактор і скаже: “Чувак, твій текст — гівно”. Якщо ви у самвидаві, то швидше за все, володієте грошовою ініціативою дати комусь роботу. Багато хто сумніватиметься, чи сказати вам правду в обличчя».

Найголовніше, що більшість великих ритейлерів не візьмуть таку книжку в продаж. Наприклад, «Книгарня Є» взагалі не працює із самвидавом. Через це більшість письменників, які змогли видати книжку, не знаходять точок збуту.

Більше пощастило письменникам, які до видання книжки вже мали авдиторію. Це, наприклад, Валерій Маркус, який став успішним не завдяки своїй книжці, а книжка стала відома через його блог. Серед прикладів також Юлія Сливка, яка вела блог в інстаграмі на десятки тисяч підписників. Нині вона вже має власне видавництво, куди сама добирає авторів. А Макс Кідрук заснував власне видавництво після десяти років роботи у турах. 

Досвід Кідрука частково перейняв Андрій Новік. У 2017 році у «Клубі сімейного дозвілля» вийшов його дебютний роман «Останній Спадок». До цього Андрій волонтерив у команді Макса й допомагав йому під час турів проєкту «Квантум», тож паралельно консультувався з ним щодо власної книжки:

«І ось коли ти кілька років мрієш видати книгу, але весь цей час перебуваєш із письменником, який збирає цілі зали, театри, має солдаути, то починаєш вірити, що видавництво може тебе взяти», — розповідає Андрій. Я тоді розіслав свою першу книгу, Макс її почитав і дав поради щодо оформлення листа. Мене взяли і це було для мене величезним шоком».

Фото з інстаграму Андрія Новіка

На думку Андрія, головна перевага співпраці з видавництвом у тому, що видавець бере на себе більшість роботи.

Ірина Грабовська теж одразу чітко розуміла, що не займатиметься самвидавом. Втім, її перша книжка вийшла у видавництві «Каяла», що вийшла накладом у сто примірників. Вони «розлетілися» за перші дві години, тож авторка запропонувала збільшити наклад до двохсот примірників. Однак, видавництво не мало на це коштів, тож другу частину тиражу Ірина оплатила сама:

«Це була перша частина дилогії “Леобург”, але тоді вона ще була російською мовою, бо текст був давній. Тобто, книжка була видана у 2017 році, а текст я написала у 2012. І тоді я вирішила, що треба його переоформити й знайти видавця. Я завжди мала ідею, що книжка має вийти через видавця. Я продовжувала надсилати роботу видавцям, я мою книжку нарешті помітила редакторка видавництва КМ-Букс Наталія Тисовська. Вона була однією з найкращих редакторок, з якими я працювала», — пояснює Ірина.

Фото з фейсбуку Ірини Грабовської

Як знайти видавця?

Дарія Піскозуб радить спершу вивчити ринок і визначити, чи продаватиметься текст. Після цього слід вивчити, які видавництва працюватимуть із таким жанром і на яких умовах вони публікують дебютантів. Зазвичай ця інформація знаходиться на сайті видавництва. Часто буває так, що видавці не беруть новачків, або не працюють із певними жанрами. Або ж узагалі не видають українських письменників. Тож, якщо потрібної інформації немає на сайті, краще написати видавництву у соцмережах:

«Чи є ймовірність, що саме там вам дадуть відповідь — можливо. Не є роботою сммника, відповідати детально кому і що подавати, але вони можуть підказати, де цю інформацію знайти», — радить Дарія Піскозуб.

Якщо в соцмережах ніхто не відписав, можна пошукати інших авторів, яких публікувало видавництво. Варто поглянути на їхні книжки й самостійно проаналізувати, що потрібно видавцеві. Можна навіть особисто звернутися до цих авторів:

«Що дуже важливо — професійний нетворкінг. Це участь у літературних конкурсах, фестивалях, відвідування профільних заходів. Власне, у 13 років я була на своєму першому заході — Форумі видавців, який прямо так і називався “Як видати книгу”», — додає письменниця. 

Важливо також уточнити, які обсяги потрібні видавництву. Ірина Грабовська каже, що оптимальний обсяг — до 600 тисяч знаків. Її буде складно продати, але це реально. Якщо ж книжка більше мільйона знаків, то видавець може її не прийняти. Деякі видавництва зацікавлені у серіях книжок, це теж слід взяти до уваги.

Фото з інстаграму Дарії Піскозуб

Як оформити лист, аби сподобатися видавцю?

Видавництва працюють наступним чином: отримують лист від невідомого автора. Перше, що треба зробити видавцю — прочитати короткий синопсис і вирішити, чи варто витрачати час на вичитку цілого тексту. Адже часу потрібно багато, а таких листів приходить по кілька десятків у день. Зазвичай це роблять редактори видавництва, або ж текст віддають на аутсорс редакторам, яким платять за ці послуги. Далі видавництво має проаналізувати ринок і зрозуміти, чи продаються такі тексти на певному ринку, повинні проаналізувати саме цього автора. Вже тоді прораховують об‘єм і ціну тексту. Отже, як правильно комунікувати з видавцями, аби вони звернули увагу на текст?

Крок перший: «вилизати» текст

Лист, анотацію, синопсис і сам текст слід уважно вичитати на помилки. Синтаксичні чи пунктуаційні помилки, русизми, які вживаються в повсякденному мовленні, забирають «кілька балів», коли видавець читає лист. За словами Дарії Піскозуб, якщо мова — слабке місце автора, його треба надолужити. Бо коли видавець побачить «прогалини» з першого повідомлення, може упереджено поставитись до автора.

Крок другий: показати професійний підхід

Павло Дерев’янко радить почати з назви електронної пошти. Адже якщо видавець отримає лист від «ноунейма» під вигаданим ім’ям і з незрозумілою аватаркою, то, скоріш за все, відправить його у «спам». Краще завести пошту з реальним ім’ям та прізвище:

«Також якщо з незрозумілих причин у вас досі є скриньки на кшталт mail.ru yandeks.ru, то краще видаліть їх негайно і зробіть собі пошту на gmail.com», — закликає письменник.

На етапі написання листа важливо вказати тему листа, привітатися, коротко описати зміст звернення.

Дарія Піскозуб додає — якщо автор дебютує, то все, що може піти не так, піде не так. Тому важливо додати до листа все, що підкреслює його цінність. Перш за все це анотація і синопсис. Якщо пояснити ці два поняття просто, то анотація — це те, що вводить читача у світ книги. Вона розміщується на звороті книжки і вкладається у кілька абзаців. Ця інформація дає розуміння про світ, персонажів, зав’язку та натякає на те, що може відбуватися, але при цьому не дає спойлерів. Синопсис — це документ, який може варіюватися за обсягом залежно від вимог видавництва: від однієї сторінки А4 до 5-6, а то й навіть 12. У синопсисі переказано абсолютно все, що діється у тексті, а відповідно, містить усі спойлери: 

«Ви розкладаєте книжку на атоми і презентуєте її в тексті. Писати правильно синопсиси важче, ніж саму книгу. Коли я вперше подавалася з “Машиною”, то перша спроба синопсису була настільки страшна, що якби я прочитала її зараз, будучи видавцем, то не просто б не взяла себе, а сказала б: “Полупіть її лінійкою по сраці”», — пояснює Дарія Піскозуб.

Втім, для дебютантів найчастіше діє закономірність: що коротший синопсис, то краще. Вміння передати зміст у короткій формі — показова риса автора, на яку видавництво зважає.

Крок третій: зазначте жанр і авдиторію

Ірина Грабовська радить вказати жанр і обсяг тексту й кількість книжок у серії. Вона також радить робити синопсис коротким і вкладатися у 5 тисяч знаків, аби видавець побачив, що автор може коротко описати найцікавіше:

«Я б ще радила вказати цільову авдиторію. Не пишіть, що ваша книжка на широку авдиторію — це ні про що. Якщо ви пишете young adult, то це будуть підлітки з 12 до 18 років. При тому, вашу книжку будуть купувати й старші люди, але вони не є вашою цільовою авдиторією», — додає Ірина.

Фото з фейсбуку Ірини Грабовської

Дарія Піскозуб додає — в емейлі важливо не перебільшувати. Не треба писати, що придумали новий жанр, бо це означає, що автор не вивчив ринок:

«Кілька років тому з’явився письменник, який писав усім видавцям, що придумав новий жанр. Будь-яка людина, яка попрацює у цьому бізнесі досить довго, зрозуміє, що такого не існує. Тож якщо ви пишете, що придумали новий жанр або такий, якого в Україні ще не існує, отже, ви не вивчили ринок». 

Важливо також не означувати себе «королем жанру» чи розповідати про першість у чомусь:

«У мене був неприємний момент, десь перед початком вторгнення, одне з українських видавництв випустило книгу і брендувало її як “Перше українське…”. Найсмішніше було те, що саме в той момент у видавництві був інший текст того ж жанру. Знаю ще один кейс, коли у великому фейсбук-пабліку з’явився автор, який написав, що ніхто не читає українську фантастику, тому він прийшов виправити ситуацію», — каже письменниця.

Крок четвертий: додати щось специфічне

Видавця можуть цікавити додаткові деталі, наприклад, біографія автора:

«Можливо, ви журналіст із медійними зв’язками, а можливо, історик, який має певну базу на ютубі. Або ж у вашій біографії є цікаві факти, за які можна вчепитися. Наприклад, у моєму випадку зіграло те, що я працюю в IT, а книжку написала про штучний інтелект», — ділиться Дарі Піскозуб.

Також, якщо йдеться про серію книжок, видавництво може попросити опис наступних частин:

«Вони хочуть знати чи куплять текст, який почнуть цього року, а виведуть через два-три, а далі чи не трапиться такого, що ви скажете: “Мені тут книжок тринадцять, і закінчиться”», — додає письменниця. 

Фото з інстаграму Дарії Піскозуб

Щодо книжки, то автор може проявити креатив і окрім синопсису додати, наприклад, буктрейлер або запропонувати свій варіант обкладинки. Так зробив Андрій Новік, коли надсилав видавцям «Останній спадок»:

«На обкладинці роману “Останній спадок” є дерев’яний куб, що відповідно до тексту, має загадку, тож його треба розшифрувати й відкрити. Я також знайшов дерев’яний піддон складський, і там були дерев’яні куби ідеальної форми. Попросив їх десь в Ашані на складі. Я відніс його в компанію, яка займалася гравіюванням, і попросив вигравіювати на кубі символи давньохорватської глаголиці, яка використовується в цьому романі. Після цього пофоткав його, і фотографії використали в обкладинці. Інформацію про все це я вказав у листі. Додав, що якщо книжка вийде, то я поїду в тур за свій кошт», — ділиться письменник.

Що робити у разі відмови?

Зазвичай на сайті видавництва є інформація про те, скільки треба чекати на відповідь. У середньому це 3-5 місяців. Павло Дерев’янко радить авторам, які надіслали текст, зачекати зазначений час, і лише тоді писати знову. Є ймовірність, що лист загубився, адже щодня на пошту видавництва надходять десятки чи сотні листів. У такому разі не обов’язково «стукатися» через емейл, краще писати в соціальних мережах або через живе спілкування. 

Андрій Новік розповів, що коли видавав «Останній спадок», то розіслав текст усім видавцям, і створив собі документ, де виписав пошти усіх видавців. Тоді він ні від кого не отримав відповіді. 

«Я сидів, чекав кілька місяців, нічого не відбувалося, але головне, що я продовжував далі працювати. Я продовжив вдосконалювати книжку і почав писати наступну. Так сталося, що минуло пів року, і я написав “КСД”, бо думав, що спробую ще раз із першою книжкою, а далі розсилатиму наступну по новому колу. Я додав туди всі ці маркетингові штучки й отримав відповідь. Також було плюсом те, що я почекав трошки часу, назбирав матеріали для другої книжки, і повідомив про це видавництво. І вони вже дивляться, чи варто зі мною мати справу. В таких великих видавництвах, як-от “КСД”, якщо вони беруть автора, то хочуть видавати його і надалі».

Фото з інстаграму Андрія Новіка

Водночас, якщо автор зробив усе можливе, але не отримав жодної відповіді впродовж тривалого часу — проблема може бути в тексті. Письменники одноголосно кажуть, що кожен наступний текст кращий за попередній, тому якщо з однією книжкою не вийшло — краще писати нову:

«Я бачила приклади, коли людина ходить з однією й тією ж книжкою 10 років. Я не знаю авторів, які через 5-10 років не хотіли б собі пальці відгризти за те, що понаписували», — каже Ірина Грабовська.

«Ти можеш бути насправді недостатньо класним. Твоя книга може бути для тебе класною, але для ринку нерелевантною. Може бути таке, що книжка просто не знайшла свого моменту. Якщо ти всюди-всюди подавався й маєш відмови, то напиши нову книжку. Подавайся вже з нею. Висока ймовірність, що коли не взяли першу книгу, то візьмуть другу», — додає Дарія Піскозуб.

Андрій Новік радить у таких випадках звернутися до рідерів. Це люди, які багато читають, тож за гроші прочитають ваш текст і висловлять конструктивну думку щодо нього. Якщо рідер скаже, що текст дійсно не дуже читабельний, варто його допрацювати. 

Доопрацьовувати можна довго, але це дасть свій результат:

«Я переписувала “Останню обитель бунтарства” заново тричі, а редагувала загалом разів двадцять. Я більше ніколи не буду її читати. Я написала сім книжок, перш ніж сьому надрукували. Я писала в різних жанрах і в різний час. Іноді мені не було жодної відмови, тому що всі мовчали. Я раджу, якщо немає відповіді три місяці, то пінганути в соцмережах. Якщо після цього не буде вихлопу, то надсилайте далі. Можна надсилати одразу кільком, тільки різними листами, щоб це не було віяловою розсилкою», — каже Ірина Грабовська.

Фото з фейсбуку Ірини Грабовської

Головне у разі відмови — не спрямовувати негатив на видавця. На думку Дарії Піскозуб, найгірше, що може зробити автор після відмови — сталкерити видавця у соцмережах, писати йому скрізь. Або ж писати на своїй сторінці про те, що «українські видавці не зацікавлені брати авторів»:

«Якщо інший видавець захоче вас взяти, то перевірить ваші соцмережі, аби побачити, наскільки ви рентабельний. І якщо він побачить, що ви розводите зрадоньку, це не допомагає продажам. Зберігайте вихованість і чемність. Не хаміть, не переходьте на особисте чи на емоції. Ви як дебютант не можете дозволити собі ауру скандаліста. Це є справедливим і після того, як ви видаєте свою книгу. Не варто ходити за людьми, які критикують твір, переконувати їх і сперечатися. Бо якщо за автором закріпиться неправильна репутація, видавці можуть не хотіти брати книжку автора саме через це», — каже Дарія. 

Також є сенс спробувати писати наступні книжки в менш представлених жанрах. Наприклад, в Україні бракує авторів горорів та трилерів.

Скільки заробляють автори-дебютанти?

Автор, який співпрацює з видавництвом, отримуватиме кошти з двох основних джерел: гонорар і роялті. Гонорар — це означена сума, яка надається після підписання контракту з видавництвом. Роялті — це відсоток від продажу тиражу, який нараховується з певною періодичністю. 

Дарія Піскозуб каже, що розцінки у більшості видавництв співпадають. За свою книжку вона отримала гонорар у розмірі 12 тисяч гривень:

«Гонорар, який ви отримаєте може бути нуль гривень, може бути 5 тисяч гривень, 10 тисяч гривень, може бути 15 тисяч, а найвища позначка, про яку мені відомо — це 30 тисяч гривень. Що вищий гонорар, то вище роялті. Все тому, що гонорар — це прорахований потенційний роялті, який ви можете отримати. Якщо говорити про роялті, то на паперові книги це від 5 до 15 максимум відсотків. А на електронну книжку відсоток ще менший, бо там дуже великий відсоток забирають стримінги».

Павло Дерев’янко каже, що найкращі пропозиції на ринку це 15% роялті:

«І коли ми кажемо про відсотки, то це зазвичай оптова ціна. Тобто коли у книгарні ви бачите книжку за 500 гривень, а її оптова ціна 250 гривень, то отримаєте ви з однієї проданої книжки близько 25 гривень роялті. Зазвичай на електронні книжки трохи вищі відсотки. Якщо це 1-3% — це жмикрути, і вам варто замислитись, чи варто співпрацювати з таким видавцем».

Іноді видавці працюють без попередніх гонорарів і виплачують раз на рік або пів року результати за роялті. Ці відсотки в контракті також можуть корелюватися.

«З книги йдуть гроші на зарплату абсолютно всім працівникам. Причина в малих оплатах за книгу не у відсотках,  в тиражах. У нас мало книжок друкується і продається. А дебютанти зазвичай рівняються на відомих письменників, які продаються на мільярди доларів. Звичайно, якщо у вас буде мільйонний тираж, ви заробите дуже і дуже топ», — додає Андрій Новік.

При підписанні договору з видавництвом книжку з рук уже неможливо продати. Бо права на книжку автор передає видавцю. Тому може хіба що придбати його у видавця.

Загалом, шлях початківця до видання книжки може бути складним і тривалим, але важливо зберігати професіоналізм і не припиняти писати. 


Читайте також: Макс Кідрук вирушив у благодійний тур Європою

Над створенням цього матеріалу працювала команда із шести людей.
Допоможи нам продовжувати працювати на цьому ж рівні — задонать Ліруму на Buy Me a Coffee

Підтримай Лірум

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Анонси
Гід сценами фестивалю V`YAVA Єднання: плейлісти усіх локацій
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
16 години тому
Новини
Як звучить Харківщина: плейлист від Люка та Ліруму
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
25 Квітня, 2024
Новини
Від Melovin до My Personal Murderer: як звучить Одещина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
18 Квітня, 2024