Кращий реп-альбом чи звичайний провал. LiRoom про альбом «Чорне дзеркало» Юрія Бондарчука

21 вересня український хіп-хоп музикант Юрій Бондарчук, відомий за участю у проекті oh, deer!, презентував альбом Чорне дзеркало. Сам музикант супроводжував реліз хештегом #кращийрепальбом. Думки в нашій редакції розділились, тому у традиційну підбірку найкращих альбомів місяця він і не потрапив, але просто пройти повз ми не змогли, і вирішили усі разом визначити, чи відповідає хештег дійсності.

  Олексій Бондаренко, ставиться з помітним ентузіазмом

Український хіп-хоп. Навіть, не так. Україномовний хіп-хоп. За останні кілька років доволі велика кількість артистів працює в цій ніші. Майже нікому (а точніше, взагалі нікому) з них не вдалося вибитися з андеграунду. І це попри те, що реп вже кілька років є головною музикою у світі.

Чому так відбувається? Чому російськомовні хіп-хоп проекти швидко злітають (як-то Гриби, або Lil Morty, або навіть Ярмак), а україномовні – ні? Це тема окремого аналізу, але одна з причин, на мою думку, – тексти, які не говорять про реальні проблеми і які не чіпляють.

Сучасні фрешмени випускають по кілька мікстейпів на рік. Вони швидко реагують на все, що відбувається в їхньому житті та у світі. Те саме почав робити Юрій Бондарчук, колишній фронтмен скрімо-гурту Oh! Deer, а також музичний журналіст.

Його дебютний EP Вдень і вночі пройшов майже непомітно, багато в чому через аж надто лоуфайне звучання. Попри цікаві тексти, слухати ці треки було настільки важко, що доводилося вимикати на середині.

На платівці Чорне дзеркало, яку спродюсував учасник гурту Зэ Джозерс Сергій Воронов, Бондарчук виправив цю проблему. Тепер його тексти можна почути. І це щось нове у світі українського хіп-хопу.

Флоу Юрія дуже далекий від ідеалу. Якщо не вслуховуватися в тексти, то навряд чи захочеться слухати. Але щойно лірика зрезонує із твоїми думками, стає напрочуд цікаво і хочеться дослухати альбом до кінця.

Бондарчуку вдається говорити про те, що його бентежить без зайвого пафосу та із майстерними римами. Як і в закордонному хіп-хопі, він використовує багато відсилок не тільки до творів мистецтва, а й до подій власного життя. Він говорить про критику продакшену його попереднього альбому, про коментаторів у фейсбуці, про хейтерів і псевдопатріотів тощо. Взагалі, відсилок у цьому альбомі настільки багато, що варто розбирати кожен окремий трек.

Аранжування — це мрачнуваті біти, які сильно нагадують “мінусівки” Кровостоку. Та й загалом не згадувати битописців 90-х із Москви дуже важко, в контексті Бондарчука. Проте у Юрія є безумовна перевага. І навіть дві. Він пише про те, що відбувається тут і зараз, і робить це українською.

Мені здається у цього проекту є дуже великий творчий потенціал. І це – перший свіжий подих в українському хіп-хопі із часів злету Кургана.

Оцінка: 7/10


  Катерина Ятель, готова до реп-батлу

Українському (та україномовному) хіп-хопу регулярно не щастить: зазвичай, це олдскульний реп про речі, які іноді і самі музиканти не здатні асоціювати зі своїм життям. У результаті, постійно здається немов це невдалий переклад американського хіп-хопу, що навіщось накладено на український побут.

Саме тому до міні-альбому Юрія Бондарчука був очевидний скепсис. І манера начитки (така лоу-файна, що іноді аж страшно) явно не сприяла бажанню вслухатись у зміст платівки. А дарма – бо з виходом Чорного дзеркала ми отримали агресивний та злий хіп-хоп про те, що болить середньостатистичному хіпстеру у столиці.

Здається, Бондарчука бомбануло те, що болить усім нам. Він розповідає, як любить Україну з собаками Авакова, бійками за хліб та усім тим мрачняком, про який ми намагаємось не говорити у п’ятницю ввечері; тролить особливо творчих музикантів, які ідуть на шоу-талантів та подумують про президентство; ділиться стурбованістю лайкозалежністю, але явно у більш сучасній інтерпретації, ніж це вийшло у ТНМК минулого року; висміює диванних експертів, впливовість яких вимірюється реакціями соцмереж.

Та навіть якщо виходити за межі контексту українського хіп-хопу, а говорити про музичні релізи останніх років загалом, мені важко згадати щось більш актуальне за текстом, ніж трек Хейтер. «Вороги держави» Дорн та Лорак, мода на архітектуру Балбека, жарти про Винника, істерика щодо подорожчання метро, зарплата в конвертах, скандал навколо ФІФА, шоу Юри Марченка – це все образи одного треку. А їх таких на альбомі чотири.

Я не дуже уявляю як і навіщо ходити, наприклад, на сольники Бондарчука, мені важко уявити, як його треки грають на вечірках чи колективно цитуються, а перспектива виходу у мейнстрім здається дуже малоймовірною. Цьому заважає і специфічний флоу Бондарчука, і надто темна для мас музика Сергія Воронова, і, скажімо так, не найпозитивніший меседж пісень. Але мені б не дуже хотілось, аби хоч щось з вищеназваного змінювалось. Бо саме ці три компоненти сформували перший за довгий час реліз, з яким я можу себе повністю асоціювати.

P.S. Дисс на музичних журналістів зараховано. Ось наша відповідь. Раунд.

Оцінка: 8.5/10


  Артем Рісухін, досі сподівається, що його колеги жартують

Цей альбом міг би стати шикарним прикладом самоіронії, але концепція “всі підараси, а я – д’Артаньян” та тошнотворна зацикленість на собі його ліричного героя, перекликаючись з реальністю (Фідбек, Тренди) робить з Чорного дзеркала лиш крик у порожнечу власного его. Замість сповіді Холдена Колфелда та гострої критики навколишнього соціуму – нарізка з новин та рефлексія на реакцію соцмереж. Спроба бути актуальним в текстах, яка закінчується занадто швидко, поринаючи у хайпожерність та ситуативність.

Поки перший трек Фідбек ніяк не може визначитись: це жаління на лиху доленьку сучасного українського музиканта чи відповідь хейтерам, Лайки невдало експлуатують тему залежності від соцмереж. Занадто кон’юнктурно та несвоєчасно як для 2018 року. Відсилка до серіалу “Чорне Дзеркало”, який став натхненням для альбому, не працює, тому що в самому серіалі вже все розказано та глибоко проаналізовано: і залежність від соцмереж та технологій, і проблеми з соціальними комунікаціями загалом. Бондарчук не приносить нічого концептуально нового. І він може ставити тег “zeitgeist hip-hop”, але тексти про “селфі” та “експерти в соцмережах” – це ліниві спостереження, а не соціально значима критика. Ані музично – залишаючись на декілька років позаду актуального хіп-хопу, ані за текстами – це не зріз соціуму, а шепотіння на лавці перед ганком багатоповерхівки.

Хейтер міг би стати кращим треком альбому. Цьому сприяє і атмосферність, і навіть інструментал наче зроблений на Yamaha PSR (ефект собачого гавкання з FX все того ж синтезатора – влучна алюзія на гавкання в соцмережах). Але образ, який будує Бондарчук за допомогою трендових (насправді – ні) постатей та подій – занадто розпливчастий, занадто узагальнюючий, навіть із набором деталей про Марченка та Винника. Саме тому, коли настає час панчлайну про “ватність”, цей образ розсипається. Амбітний портрет користувача соцмереж із всіма його протиріччями залишається пласким та притягнутим за вуха.

Настільки сильно як герой Тренди намагається встигнути за трендсеттерами і ненавидить хіпстерів, настільки ж поверхово Бондарчук підходить до створення і образності, і подачі, і аранжувань. Рима “Бомберів/унабомбера” – нижче ватерлінії альбому. Це teenage angst очима людини, яка не розуміє свою цільову аудиторію і тренди загалом. Бондарчук вставляє цитату Цицерона так само, як і відсилку до Котляревського трохи раніше не тому, що вона грає якусь художню роль, а просто тому, що він це може. Тільки цінності це альбому не додає.

Мелодійно та в контексті продакшну (завдяки Сергію Воронову) вдається зберегти атмосферність та чіткість музичної думки рівно до того моменту, доки флоу Бондарчука не зводить все нанівець. Навмисно записане під “лоу фай” та монотонно речитативне настільки, що неначе і не намагається зачепити свого слухача.

Чорне дзеркало – це чотири треки, які намагаються пафосно достукатись, розкрити цікаву тематику, і в той самий час готові сховатись за іронію та претензійний DIY. Ці напівміри не дають можливості альбому розкрити талант Бондарчука в повній мірі, щиро, без комплексів та пози.

Оцінка: 5/10

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.