«Залізні метелики» — документальна робота режисера Романа Любого, що розповідає про те, як російські військові над українським Донбасом збили літак малайзійських авіаліній на початку російсько-української війни у 2014 році.
Світова прем’єра фільму відбулася на головному американському фестивалі незалежного кіно «Санденс», європейська — на Берлінському фестивалі. А 4 червня 2023 року на кінофестивалі Docudays відбулася національна прем’єра стрічки.
Кінокритик Ігор Кромф подивився стрічку і спеціально для LiRoom описує свої враження. Він розповідає як тікток, сюрреалізм та вміння «гуглити» можуть стати в пригоді, якщо ви знімаєте документальне кіно.
LiRoom є інформаційним партнером Docudays UA, де був представлений фільм.
Роман Любий насправді досить досвідчений документаліст. Лише як режисера чи співрежисера у його фільмографії кілька повнометражних документалок про події Революції гідності та російсько-української війни. Крім цього, він відповідав за операторську чи монтажну роботу на інших проєктах. Досвід і розуміння документалістики дають взнаки, тому «Залізні метелики» видаються якісним і дуже динамічним документальним детективом.
Любий працює з усім, що можна знайти в Google про авіакатастрофу MH17 — відео з залів судових слухань, аматорська зйомка на телефони збиття літака та відео з реєстраторів, які фіксують рух того сумнозвісного зенітно-ракетного комплексу «Бук», який збив літак. Туди ж додаються сюжети західних медіа та російських пропагандистів типу LifeNews, перехоплення перемовин російських офіцерів і навіть слайд-шоу дембельських фото російських зенітників по дорозі в Україну та «деенерівської» чортівні на фоні авіакатастрофи. Щоб розбавити постійний «новинний» контент про збиття цивільного літака, Любий додає вирізки з радянського науково-популярного фільму про ЗРК «Бук» та власні відеоперфоманси.
Такий динамічний відеоряд і швидкий монтаж, де постійно міняються емоції від відвертої ненависті до росіян до сухої констатації фактів, нагадує величезний пазл чи довжелезний тікток, присвячений катастрофі MH17. Але така динаміка лише робить фільм привабливим. Адже якби Любий так само зібрав всі матеріали про цю катастрофу, але його темп був би таким, як в художній стрічці Марини Ер Горбач «Клондайк», яка також присвячена катастрофі MH17, то додивитися цей фільм до половини було б важко.
Читайте також: Притча про повороти долі. Огляд на фільм «Клондайк» Марини Ер Горбач
Схожу історію Любий провернув у своїй попередній документальній роботі «Зошит війни» (на мою думку, один з найкращих документальних фільмів про російсько-українську війну). Там режисер передавав історію війни через правильно змонтовані відео учасників війни, які ті знімали на телефони, домашній фотоапарат-мильницю та відеореєстратори. Там, окрім неоціненної документальної складової, Любий вдається до використання фільтрів і монтажних прийомів, щоб створити відчуття сюрреалізму війни. У «Залізних метеликах» режисер так само використовує сюрреалізм там, де не можна використати інформаційно-новинний контент. Саме тому у фільмі присутні чорно-білі театралізовані відеоперфоманси, які зображують вбивство свідків російського злочину, переживання людей в літаку чи просто якісь химерні сни.
Якісна авторська документалістика — це синтез власне зображення реальності та відображення поетичності в цій реальності. Саме тому Любий вдається до цих сюрреалістичних відеоартів. Вони перетворюють його документальний детектив з контенту, який можна знайти в інтернеті в дуже захопливу історію про те, як російська агресія в Україні вперше напряму торкнулася західного світу, який сподівався обійтися лише «глибокими занепокоєннями» та черговою порцією санкцій.
Важливим також є те, що трагедія MH17 — став першим міжнародним великим процесом пов’язаним з російсько-українською війною, однак з плином часу здалося, що він відійшов на другий план і навіть трохи призабувся. Як раптом через майже 10 років виходить уже згаданий художній фільм Марини Ер Горбач «Клондайк» сюжет якого розвивається навколо цих подій, а за ними й документальна робота Любого «Залізні метелики». Все це показує сталий підхід кінематографа, який не женеться за «гарячими фактами» чи додатковою порцією хайпу, а вичікує певну паузу, дає час на те, щоб відрефлексувати події й лише потім переносить їх на екран. Приблизно так це працює у всьому світі й чудово, що так це починає працювати у нас.
Оцінка критика: 8,5/10
Читайте також: Сльози та біль Святої Марії: огляд на документальний фільм «20 днів у Маріуполі»
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: