Навколо ОЕ. Як пройшов перший в історії України концерт на 360°

Що робити, коли ти опинився на вершині? Океан Ельзи – гурт номер один в Україні за аудиторією та за впливом. Із голосом Вакарчука з радіо, телебачення та плеєрів уже встигло вирости не одне покоління українців. ОЕ першими з українських гуртів зібрали повний «Олімпійський» та ще двічі повторили цей результат. Ще п’ять років тому мені здавалося, що пік досягнуто. Але ні, Вакарчук із командою продовжує вигадувати собі нові виклики.

Як музична одиниця після 2016 року та виходу альбому Без меж гурт став на паузу. Два роки не виходило нових пісень. Вакарчук вчився політиці в США. Денис Глінін і Денис Дудко випускали новий матеріал разом з проектом MARU. 2018-го ОЕ «прокинулися» та випустили три пісні: ліричну Без тебе, стадіонну В небо жене та соціально-політичний гімн Скільки нас.

Читайте також: От любви к войне и обратно. Рецензия на альбом Океан Ельзи «Без меж»

Із поверненням ОЕ в музику, а Вакарчука в Київ навколо гурту розпочався політичний процес. Напередодні виборів президента Святослава Івановича заочно висунули в кандидати і враховували в соціологічних дослідженнях. Вакарчук довго тягнув паузу, але в останній момент заявив, що в президенти не піде. Натомість, наступного тижня після обрання Зеленського оголосив про запуск власної політичної партії «Голос».

Концерт на ВДНГ майже збігся у часі із запуском «Голосу». Проте розглядати це шоу виключно в контексті політичної активності було б невірно. Хоча й виключати цей контекст теж не варто.

Концерт 360°

Наразі ОЕ вже тричі зібрали «Олімпійський». Це відбулося 2014 року, 2016-го та 2018-го. Виступ головного гурту країни на головному стадіоні країни став вже настільки звичною справою, що люди почали піджартовувати щодо того, що стадіон – це «домашній» майданчик Вакарчука.

Гурт постав перед питанням – що робити далі? Варіантів не так багато.

Можна далі збільшувати аудиторію і, наприклад, збирати не один, а два «Олімпійських» поспіль. Так роблять британські й американські зірки – Ед Ширан під час концертного туру 2018 року давав чотири концерти підряд на Уемблі. Можливо, ОЕ так і вчинить із виходом нової платівки.

Читайте також: Утримати висоту. Яким був концерт Океану Ельзи на «Олімпійському»

Можна ж було вигадувати нові музичні формати. Це ОЕ зробили – напередодні концерту на ВДНГ Вакарчук проїхався туром по Україні із серією сольних концертів з оркестром. Також ОЕ дали виступ з оркестром у Києві.

Можна було спробувати незвичний сценічний формат. Саме таким став концерт на 360°. Якщо вірити Вакарчуку, ця ідея з’явилася у нього всього місяць тому, коли він бігав територією ВДНГ. Усього за три тижні компанія Zinteco змогла побудувати новітню для української індустрії сцену, а команда ОЕ – зробити все для організації концерту.

Ідея концерту «по колу» – не нова. Цілі тури у такому форматі давали Muse, Metallica, Arcade Fire та, звісно ж, U2, із якими часто асоціюють такий формат. Проте, для України це вперше. Подібне робив гурт DVOE в клубі Atlas. Також сцену по колу будував MONATIK під час концерту туру Vitamin D у Палаці Спорту. Але суто технічно сцена MONATIK не була повністю на 360 градусів, на відміну від ОЕ.

Концерт відбувався на тій самій галявині, на якій зазвичай стоїть головна сцена Atlas Weekend. За підрахунками ОЕ було близько 100 тисяч людей.

Тож перед ОЕ стояло три основних питання: як технічно організувати сцену, як працювати на розпорошену аудиторію та яким чином влаштувати простір майданчика. З усіма трьома задачами Океан Ельзи впорався. 

Сцена нагадувала літаючу тарілку. Посередині неї – поміст, який крутився навколо своєї осі. На ньому – барабани, клавішні та комбіки гітариста та бас-гітариста. По осі самої сцени – кілька невеликих «язиків», на які вибігав фронтмен та, періодично, музиканти. Зверху – екрани на 360° та звук. Світло поставили таким чином, що музикантів можна було підсвічувати незалежно від того, у якій частині сцени вони знаходяться. На звук із супер-фан-зони в мене не було жодних нарікань, хоча люди, які стояли подалі, казали, що він був далекий від ідеалу. Утім, сперечання щодо якості звуку – то одвічна проблема абсолютно всіх концертів, на яких я був.

Простір навколо сцени нагадував величезного павука. Його лапки – шляхи від входу до супер-фан-зони прямо під сценою. Ці лапи розділяли звичайну фан-зону, по краях якої поставили біо-туалети та намети з напоями. Чисто інтуїтивно за 10 хвилин вдалося розібратися в організації простору й доволі вільно переміщатися між зонами.

Суб’єктивно, у мене немає жодних нарікань на організацію цього концерту як із точки зору логістики, так і якості світла та звуку. Такого в нас ще не було і все вийшло круто.

Вакарчук-музикант, Вакарчук-політик

Звісно, неможливо позбутися думки, що перед тобою тепер, у розпал передвиборчої кампанії, виступає не просто один з найкращих музикантів країни, а й новоявлений лідер партії, яка, з великою ймовірністю, пройде у Верховну Раду. І сам Вакарчук, очевидно, це розуміє. У виступах ОЕ завжди на перше місце ставала музика, а політичні меседжі проходили нібито натяками. Це було й під час минулорічного стадіону, який рекламувався плакатом «Скільки нас» та спекуляціями, що Вакарчук заявить, що йде в президенти (а він уникав відповіді на це питання усіма засобами). Це було й 2014 року, коли концерт на «Олімпійському» став логічним продовженням виступу на Майдані, включно з блоком від «золотого» складу.

Так само було й тут. Політичної агітації й справді не було. Людям не роздавали листівки «Голосу», зі сцени не звучали заклики голосувати та навіть кольорова айдентика концерту не збігалася із кольорами партії. Вакарчук намагається чітко розділяти себе як політика та гурт як музичну одиницю. Йому це навіть вдається. Хоча й не обійшлося без тих самих вищеназваних натяків.

Фронтмен вийшов у червоній сорочці – перший натяк на головні кольори нової партії. Окрім того, перед піснею Відчуваю Вакарчук пожартував, що наступна пісня починається зі слів «Твій голос» без будь-яких натяків, бо пісня була написана 10 років тому. Наприкінці Святослав закликав підтримати його, але не уточнював, як саме, хоча все зрозуміло.

Попри все це, я не відчув себе обманутим. У мене не виникло відчуття, що мене затягнули на концерт улюбленого гурту заради того, щоб напхати політичну рекламу в очі. Натяки я, звісно, зрозумів, але вони не викликали обурення. Вакарчук цілком упорався зі завданням попросити його підтримати без шкоди для репутації гурту. І це заслуговує на повагу. Настільки обережно користуватися ресурсом, який має таку колосальну медійну вагу та владу, вимагає певної витримки.

Єдине, що почало різати слух – це промови лідера ОЕ. Ще після 2014 року концерти гурту перетворилися на акт патріотизму та єднання. Люди приходять на них із прапорами та у вишиванках. Це тріумф єдиної України – ОЕ люблять всюди: від Ужгорода до Донецька. Гурт виступав певним символом любові до власної країни. І коли Вакарчук говорив про проблеми цієї країни та про те, що врешті-решт все буде добре, це звучало як заклик до кожного та до всіх.

Тепер ситуація змінилася. І, незважаючи на те, що Вакарчук транслює ті ж самі цінності та смисли, його промови вже сприймаються не як голос України, а як голос «Голосу». А це вже агітація. Через це пройнятися словами стає дедалі важче.

Музика

У той же час пан Святослав залишається найкращим фронтменом України. Сцена на 360° – це виклик. Потрібно встигнути приділити увагу кожній частині залу. Вакарчук і справді носився сценою всі дві з половиною години концерту та жодного разу не задихався. Уже наприкінці, під час бісу, у нього помітно сів голос, про що він навіть попередив у мікрофон. Але попри це, енергія та фізична міць цієї людини вражає (не кажучи вже про фігуру). Так само Владо та Дудко відпрацьовували всі закутки, а Мілош та Глінін крутилися весь концерт навколо своєї осі.

Певне, найбільш щирим та милим моментом концерту стало виконання пісні Не питай, яку Вакарчук почав сам грати на фортепіано, а потім, прямо посеред приспіву, його підхопив Мілош.

Взагалі сетліст майже повністю складався зі стадіонних хітів. Розпочали одразу з двох бенгерів: Вставай та Майже весна. Було доволі багато матеріалу з Янанебібув: Там, де нас нема, Фіалки, Янанебібув, Той День. Мала бути й Я до тебе, але чомусь випала з програми. Були майже всі головні хіти: Квітка, Без бою, Вище неба, На небі, 911, Зелені очі, Все буде добре.

Читайте також: 12 найкращих пісень гурту «Океан Ельзи» – за версією LiRoom

Попри те, що нові пісні доволі прохолодно сприйняли фанати в мережі, сценічно В небо жене та Скільки нас були ледь не найсильнішими номерами концерту. Так само, як і відносно свіжа Не йди. Гурт продовжує професійно рости. Аранжування стають більш витонченими. Стадіонні пісні стають стадіонними за своєю природою, а не випадком. Так само кожного разу напрочуд проникливо звучить Мить, певне, одна з найулюбленіших останніх пісень Вакарчука. До речі, це була ледь не єдина лірична пісня в концерті. Не зіграли навіть традиційного 10-хвилинного Друга та ще більш традиційну останню Обійми.

З іншого боку, масштаб ОЕ та хітовість їхнього матеріалу починає їм заважати. Позаяк гурт постійно намагається вигадувати нові формати для подачі звичного матеріалу (на останньому «Олімпійському» Вакарчук грав один за фортепіано на краєчку сцени), це все одно звучить доволі затерто. Бридж до Там, де нас нема не змінюється вже 10 років. Концертна версія Ти собі сама та Фіалок теж легко вгадуються, так само, як і трохи видозмінене (порівняно зі студійкою) виконання Вакарчуком більшості пісень.

Читайте також: Океан Ельзи презентували гостросоціальний трек

Складається відчуття, що гурт ніяк не наважиться на радикальну зміну існуючих правил. Чи то бояться дратувати публіку, яка хоче все чути звичним чином, чи то не витрачають часу на пошук та написання нових концертних аранжувань.

Утім, це проблема будь-якого великого гурту, яку кожен вирішує по-своєму. Mumford & Sons намагаються давити на інтимність та світлові рішення. Coldplay влаштовує незабутнє шоу прямо в залі. Muse витягають гігантського робота на сцену. ОЕ зробили перший в Україні концерт на 360 градусів. І знову увійшли в історію. І знову продемонстрували, що масштаб думки цього гурту не має меж, і він продовжує концентрувати українську музичну індустрію навколо себе.