Невже такі безжальні небеса?

Невже зовсім вони не відчувають болю
Людського?

Мій поводир, сумна моя зоря!
Я перший звір, який ступив на твоє світло й вірив,
Не роздумував.

Мій білий день, мій ніжний іній на губах,

На чорних пелюстках, на ворона крилах,
Пухкий, ти танув, як вода.
І я розпалася на тисячі зірок.
Собою освітила
Кожен закуток
Земного тіла.

Сказав: якщо я не належала тобі,
Для чого ж я приходила у сни?
Не знаю. Хто знає,
Може, то була не я.
А от послухай: завдяки йому
Я полюбила свою музику сумну.
Мене він
За один раз.

Мій білий день, мій ніжний іній на губах,
На чорних пелюстках, на ворона крилах,
Пухкий, ти танув, як вода.

І я розпалася на тисячі зірок.
Собою освітила
Кожен закуток
Земного тіла

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.