В моїй голові новий кінофільм
І його номіновано у Каннах
Твій дотик, ніби в венах морфін
Там ти така бездоганна.
Знаєш, скільки сказано було до,
За повтор оголошена догана.
Моя золота вічно молода
Ти, ти така бездоганна.

Я пам’ятаю обійми твої, я їх бачила вчора у сні. (Мама)
Сиві колоски в твоїй голові, але карі очі завжди ясні. (Мама)
І серед людей я б не була де від твоїх грудей все тепло іде. (Мама)
Знаю, цей світ ще врятує любов, але поки я знов скажу тобі
Мама, я дякую, дякую, дякую! Дяка за всяке, і хочеться плакати.
Я цим відлякую, знаю, та ти не нервуй. Доня твоя переверне цю гру.
Ми різні. Різні. Із тіста одного не звариш сім страв.
І дійсно, нерви залізні. Кидало життя через радість і страх.
Коли поруч ти, ми ніби сестри, коли ні – то серце знає, хто завжди чекає.
Ранила так глибоко словами і ці чорні плями в кармі, пробач мене, мамо.
З ким би не була я скільки часу, я зникала часто, я як суцільна проблема.
Все моє поділено на грані: в будь-якому стані я поверталась до тебе.
А зараз все давним – давно інакше, типу
Будні набувають образ лакшерітріпу.
Поруч завжди купа цих стереотипів:
Яблуко від яблуні… Знаєш, а нехай мені
Кажуть це часто. Повітря в борошно.
Вони сліпі, мамо, в їх серці порожньо.
Вони не навчені, зрозуміють згодом.
Знаєш чудово це, дивишся в воду
І прикладом, ніби персонаж із казки,
Ти розділяєш біль і бачиш їх наскрізь.
Знаю, що все так заплутано, мамо.
Подаруй світло їм з власного храму.
Просвіти голови й душі блукаючі.
Як ми жили й досі, сліпо не каючись.
Риба об лід, заблукали у млі.
Діти твої, тобто діти Землі.
Я є ким я є, і ти є ким ти є, цим завдячую тобі, Мамо.
Хто коріння своє забувати дає, в того першого кинуть камінь.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.