Як же восени житиму без них, без отих порожніх обіцянь рясних
А поки цілий світ ніби дикий звір. Накидаю капюшон і ховаю взір.
Журавель в руці – паперова ціль. Ти пишеш новий твір, а я рву кінці.
Ставиш на приціл мене, як і всіх, але я не з тих, чуєш, я не з тих…

Лети брехунець, лети лети брехунець (3р.)
Лети брехунець ти в один кінець

Звабити плавно так, каменем падати, з дна виринати і йти, спотикаючись
Перезавантаження шлях і «так краще» мовляв, люди палять мости геть не каючись.
Ніби хто розсипав ці крихти – так просто згубити і не зберегти, розірвати.
Любити літати, та марно надіятись, даремно вірити зовсім не варто.
Птахи бачать краще, птахи чують де тепло.
Птахи не кидають напризволяще, птахи не вміють робити на зло.
І не пускають слів на вітер, і не складають слів із літер.
Ти не птах, тільки «ніби» — за уявним німбом паперове крило.

Лети брехунець, лети лети брехунець (3 р.)
Лети брехунець ти в один кінець

Залишайся в самоті, бо між нами заметіль. Не пиши мені листів звідусіль.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.