Я залишаю свій дім.
Я залишаю все в нім.
Я лечу подихом ввись.
Я не дивитимусь вниз, не дивитимусь.

Знаєш, тіки там, де мій храм, я могла би залишатися собою навічно.
Знову незакінчена гра: на повторі боротьба протиріч. Навіщо?
Стіни, що зцілювали сотні разів, старий керамзітв перемішку з бетоном,
Із гулом і стоном, тут спогадів тонна, та все одно вдома. Чуєш, я вдома!
Постріл і промах! Знову кличе ціль, значить я готова.
А що там далі? Тест чи залік? Між порожніх вулиць чи в повнім залі?
Що я залишаю за собою: тільки хто б це знав.
Там я падала до долу й піднімалась з дна.
Та збирала по крупиці своє справжнє Я:
Плям нема та не звести їх колір аж ніяк.
І я… все відпускаю, не хочу тримати всередині зла.
Ми не ідеальні – то просто кривою, то рівну на злам.
Побачене вчора – це досвід сьогодні для нового дня.
Сховаю тихенько це в серці. І я…

Я залишаю свій дім.
Я залишаю все в нім.
Я лечу подихом ввись.
Я не дивитимусь вниз, не дивитимусь.

Я купу, купу, купу разів мутила посів. Я так палко чекала врожаю.
І скільки було збитих колін, життєвий трамплін я вкопала. І я ж відкопаю.
Чула мільйони обіцянь, мільйони переконливих слів, та граблі помічено,
Брати тут нічого, з новими силами я іду далі. Ти не проси мене
Знову обертатися назад. Як чиста сльоза, я відкрита до всього нового.
Знову обертатися назад. Як новий фасад, як яскравий і свіженький салоган.
Я йду з Богом. Там, за рогом, відображення моє між цих камер.
В горлі — комом. В пляшці – кава. Мов реклама комфі я всім цікава.
Ти будеш дивитись на мене, як завше, в середині щось одізветься.
Більше ні слова! Я, вставши, піду собі далі, куди так веде мене серце.
Готова до змін, я пірну з головою, залишиться тільки ім’я.
Все інше сховаю десь тихо за ребрами…

Я залишаю свій дім.
Я залишаю все в нім.
Я лечу подихом ввись.
Я не дивитимусь вниз, не дивитимусь.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.