«Ти маєш заражати своєю режисурою, в тобі має щось палати»: інтерв’ю з режисером кліпів Іллею Дуциком

Ілля Дуцик — український режисер кліпів, серед його останніх робіт: кліп russia is the terrorist state виконавиці Tucha, По кому подзвін? Oi Fusk, Почуття гурту Dobryva. А також відео на пісню Навчи мене Renie Cares, яке вийде, як тільки виконавиця збере 200 000 гривень на ЗСУ.

Журналістка LiRoom Альона Шилова поспілкувалася з режисером про українську індустрію кліпів, кінематограф та війну.

Як ви прийшли до режисури кліпів?

Кліпи — це коротка форма, яка дозволяє підкреслити митця. У нас є глобальна проблема — зараз кліпи робляться як реклама артиста, без рефлексії. Мені ж подобається читати якісь рефлексивні моменти для артиста. Коли ми знімали кліп Dobryva (електропоп гурт з Києва, — прим. ред.) я розумів, що в соліста гурту Едгара комічний образ і йому зараз конче необхідно зробити так, щоб він не асоціювався з коміком. Ми обрали стиль артпоп, і коштом цього вийшло відділити Едгара від цього образу.

Читайте також: Дует Dobryva випустив кліп на пісню «Почуття»

Чому обрали саме цей формат?

Я прийшов до кліпів, бо хочу знімати кіно, а для цього потрібно розуміти, як воно працює. Кліпи — це та форма, в якій ти можеш дуже багато експериментувати й, таким чином, готувати себе до масштабних зйомок. 

Я до цього йшов поступово. Десь два роки тому мені прийшла пропозиція зняти кліп дуже великій попартистці, але я відмовився, бо розумів, що по якості не стягну — мені потрібен час.

Зараз я на тому рівні, коли можу зробити будь-який проєкт. 

Під час роботи над кліпами, ви вбачаєте якісь паралелі між собою та артистами, з чиїми треками працюєте?

Кожен кліп який я роблю — це моя рефлексія. Наприклад, кліп По кому подзвін? Oi Fusk. Для мене це було про те, що вся Україна хоче поговорити, кожна текстура, кожен простір хоче прокричати про себе. Так само я й шукав це далі. 

На вашу думку було б краще, якби українські режисери починали з кліпів, перед тим як йти в кіно? Бо я зараз нікого зі схожим шляхом в Україні пригадати не можу.

Наші режисери мають дуже тонку та емпатичну натуру і мені вона подобається. Але часом видно, що чогось не вистачає. І тут причиною може бути як і нестача бюджету, так і нестача розуміння, як саме це зробити. Це розуміння будується досвідом і роботою. Як ти можеш якісно зняти фільм, якщо ти ніколи в житті не працював з командою? 

Для початку, потрібно знімати хоч щось. Можна робити короткі метри, але потрібно бути готовим, що у кіно не можна помилятися, бо інакше твоя репутація тебе згризе. У кліпах можна помилятися, у кліпах можна експериментувати, можна робити все, що завгодно — дике поле.

На вашу думку наші кіношколи (Карпенко-Карого, КНУКіМ, Ukrainian Film School) не дають цієї бази?

В сучасному вигляді — їх можна викинути у смітник. Вони не навчають тебе реальності, яка вже давно змінилася та продовжує змінюватися щороку. Під реальністю, я маю на увазі, як працює індустрія, як шукати гроші, проєкти й стиль. 

Кіношкола має закладати у голову певну структуру та приносити візію. Наші кіношколи приносять візію в минуле. 

За своєю концепцією кіношкола — це база. Я б дуже хотів навчатися і досі хочу, але не в такому форматі кіношкіл, який існує в Україні зараз. Хоча, звідки мені знати, я ж ніколи там не був, тому кажу, як глядач з кінозалу. 

Водночас повномасштабне вторгнення принесло нам таке явище як горизонталь творчості — це поле експериментів, абсолютно прекрасне. 

Розкажіть детальніше про поняття цієї мистецької горизонталі.

У Дорофєєвої, яка на сцені умовних 10 років, на Spotify зараз 200 тис. стрімінгів на місяць. У SadSvit, який вистрелив минулого року — 450 тис. Тобто він вже більший по стрімінгах.

І зараз у такій самій горизонталі знаходяться всі режисери, всі митці. Я такий самий, як студент першого курсу Карпенка-Карого, чи не гірше. Ми всі однакові і ми всі можемо робити все, що заманеться. Ми — дикий захід.

Розкажіть як проходили зйомки кліпів для Oi Fusk, Tucha та Dobryva? Як почалася співпраця?

Зараз просто знаходити контакти й виходити на артистів.

З Oi Fusk ми вже були знайомі. Він колись писав мені музику на мою першу короткометражку. За декілька тижнів до повномасштабного вторгнення, ми почали працювати над 3D кліпом, потім почалось повномасштабне вторгнення, і, відповідно, він почав робити нову музику. В будинок Oi Fusk прилетів снаряд — тоді його врятувала тільки стіна. Він написав трек та скинув його мені. Мені він дуже відгукнувся. Бюджету взагалі не було, ми просто вирішили: давайте щось робити, нам це дуже потрібно.

Він енергетично сильний. Це людина, яка заповнює собою простір. Я ніколи не бачив таких молодих, і, при цьому, доконаних артистів. Дуже його люблю, і, вважаю, що це людина, яка може змінити українську музикальну індустрію. Просто перекроїти її своєю енергією.

Tucha я написав просто в інсті: «Привіт Марічка, я Ілюха, давай щось зробимо». Вона скинула мені трек — russia is the terrorist state. І ми такі: ну, погнали. Ми маніфестували нашу лють, той меседж, який був дуже потрібен. Думаю, з Tuchкою ми ще попрацюємо.

З солістом Dobryva Едгаром я знайомий дуже давно — ми разом грали в КВН в універі. Потім виявилося, що він робить дуже прикольний поп: актуальний, стильовий, на межі з андеграундом. І такого нам зараз не вистачає. Хто кому написав — не пам’ятаю, але ми зібралися і почали працювати.

Зараз я знайомий майже з усією хвилею молодих артистів. Можу сам написати комусь, хтось напише мені.

Головна проблема зараз — відсутність бюджетів. В Україні мало хто заробляє на кліпах. Ми ж весь бюджет вливаємо в оренду, костюми тощо. Частина знімальної групи працює безплатно, зокрема і я, а інколи ще й докидаю, аби вийшло класно.

Як ви оцінюєте свою роботу, як режисера?

Поки що я не можу назвати себе режисером, мені це дається дуже проблемно. Але ти маєш створювати, дивувати, і, в першу чергу себе. Ти маєш заражати своєю режисурою, в тобі має щось палати. 

Тому у виконавцях я так само шукаю творчість та позицію. Разом з артистом я роблю самостійний твір — ми маємо працювати як партнери. 

Я, поки що, не зняв жодного хорошого кліпу. Вони концептуальні, але вони не хороші. За їхньою якістю видно, що можна зробити набагато краще. Але я йду до цього. Важливо розуміти, що, кіномистецтво — це не про думку, це про реалізовану думку.

Як має змінитися наша індустрія, щоб з’явилися бюджети на кліпи?

Вона має стати бізнесом. Раніше артист заробляв концертами, корпоративами і мінімальними виступами. Стрімінги ми не рахуємо, бо стрімінги нічого не приносять нікому, в Україні. 

Ще за часів пандемії це все відсунулося назад і зараз бюджети відсутні.  Також у нас є артисти, але їм немає до кого піти, бо в нас немає сильних продюсерів. Тож нам потрібні молоді продюсери й ті, хто будуть вливати у це гроші. Тепер треба, щоб ми перемогли у війні й буде все прекрасно.

Яка ваша думка щодо українських артистів, які працювали на ринок Росії, а зараз «повернулись» до України? Як ви вбачаєте співпрацю з ними і чи можлива вона взагалі?  

Та ніяк. Всі мали право на пробачення, але це право вже минуло.

Мені сподобалося, як зробив Алан Бадоєв. Він публічно визнав, що він розмивав кордони та попросив вибачення. Саме так і має діяти людина, яка публічно розмивала кордони, яка змішувала дві аудиторії – українську та російську, і зараз має так само публічно їх розділити та виказати свою позицію.

Звичайно, є точка неповернення — і ми в ній. Якщо до цього часу ти нічого не зробив, то пішов тоді нахуй. 

Повномасштабна війна триває вже рік і за цей час вийшло багато пісень та кліпів, які зображують війну. Де лежить межа між «байрактарною творчістю» і кліпами, які справді рефлексують на наш досвід?

Проблема полягає у тому, що люди не говорять про свій досвід. Творчість має бути від себе. 

Доброго вечора ми з України на момент піку своєї популярності був дуже потрібен. Справді, ахуєнний трек, він всіх розкачав, це було важливо. Потім пішло просте заробляння грошей, і це потрібно розділяти.

Чому По кому подзвін? відкликається? Тому що цей трек про власний досвід. Це рефлексія того, як війна тебе зачіпляє, лізе до тебе своїми лапами, а ти відбиваєшся. Кліпів про повномасштабну війну не дуже багато класних. Мені дуже подобається як Олександр Чемеров це адаптував у кліпі, який знятий на тепловізор. 

А Стефанія — хороший кліп?

Стефанія була дуже потрібна. До неї була прикута велика увага, і саме тоді було важливо показати війну, її обличчя. Тому так, напевно, хороший.

Які українські кліпи відзначилися у вашій пам’яті за останній рік?

З приводу кліпів, за останній рік, Latexfauna зробили класний кліп на Cherkaschyna, його зрежисерував Інді Хаіт, але при цьому він випустив кліп на пісні Дорофєєвої Вотсап. 

Можливо, я просто не відчув, не зрозумів. Але це пизда, там немає концепту. У кліпі простежуються й паралелі з американським фільмом Whiplash режисера Дам’єна Шазеля, але, де, сука, концепт? Головний герой фільму боровся за свою творчість, яка паралель з Дорофеєвою? У вас кожного дня в телеграмі новин на рефлексію більше, ніж у Демєна Шазеля за все його життя.

Мені зараз дуже подобається Otoy. Він сам собі режисує кліпи, це частково видно, але ж ахуєнно виходить. Циферблат круті з кліпом на пісню Земля. Видно, що десь бюджету не вистачало, але ідея хороша, вона працює.

Якою ви бачите індустрію кліпів в Україні у майбутньому?

Бачу її легшою для входу. Я над цим працюватиму і я зроблю все для того, щоб в індустрії було три параметри: перший — інститут репутації; друге — індустрія має бути відкритою для митців. У нас досі існує стигма, що ти маєш комусь щось доводити, битися, комусь підносити каву. Але сенс же полягає у тому, щоб ділитися досвідом, а не самостверджуватися за рахунок молодих митців. Третє — якісна складова. Для цього потрібно хороше навчання і можливість створювати щось безкоштовно. Наприклад, як закордоном у кіношколах можна взяти техніку з парку апаратури та знімати все, що завгодно. Я хочу, щоб таке було й у нас. Тому я буду робити все, щоб в Україні ми підходили до зйомок концептуально, якісно та зі здоровими відносинами один між одним.

Як ви ставитеся думки, що найкраще кіно «народжується у стражданні» ?

Це повна хуйня. Будь-який митець має бути нагодований, з можливістю утримати свою родину, подорожувати та жити як звичайна людина. Тому що коли у тебе відсутні гроші, то все про що ти думаєш це про те, як поїсти. 

Якось я був на лекції у Жовтні, яку проводила Тоня Ноябрьова. На самому початку лекції вона каже: «режиссер должен быть голодним, а вот молодые режиссеры ставят себе большие ставки». Я підвівся, так прямо і сказав, що я не хочу бути голодним. Цей цикл схожий чимось на радянську армію – тебе б’ють на першому році, а наступного року ти вже б’єш тих, хто тільки прийшов в армію. Так не має бути. Ми маємо створювати круту культуру, а для крутої культури люди мають жити насиченим класним життям, бути задоволеними.

Які фільми ви хочете знімати у майбутньому?

Трилери. Я буду рефлексувати насильство, відношення з часом і травматичний досвід. Принаймні, на перші декілька робіт це буде те, на чому я сфокусуюся. Це буде схоже на симбіоз раннього Мартіна Скорсезе, Френсіса Форда Копполи та Гаспара Ноє.

Я також обожнюю Джеймса Кемерона. Він людина, яка настільки захоплюється створенням світів, що він переніс це на цілий світ. Це божественно. Це те, заради чого режисер існує. Ти себе проекціюєш всесвіту. І він робить це так, як ніхто.

На кого чи на що ви рівняєтеся?

Є три типи, на які я рівняюся. Перший — це структурність. Мені дуже подобається, як деякі режисери скрупульозно підходять до кожного свого кроку. Я так поки не вмію, але вчуся. Намагаюся бути правильно-прискіпливим. З таких прикладів структурності — Альфред Гічкок. 

Друга — візуальна мова, надивленість. Тобто розуміння як працює режисура, концептуалізм. Мені цікаво працювати з різними думками та формами, а для цього потрібно розвивати візуальну мову. Тут я рівняюся на Копполу та Скорсезе, які сформували моє візуальне сприймання світу. 

Третя – це бути людиною. Режисер має бути таким, яким йому комфортно. Ти повинен мати свою візію, а решта команди має її доповнювати. 

---

Читайте також: «Я почуваю себе самотнім у двіжусі української музики», — Нестор про новий альбом, роботу з BlackBeats і новоспечену реп-тусовку