«Любов, правда і відеокасети»: Мандрівний Docudays UA запускає серію розмов про 20-річний досвід фестивалю

17 жовтня у Полтаві стартував ювілейний Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Формат Мандрівного фестивалю існує вже 20 років, тож з цієї нагоди команда підготувала спецпроєкт — спогади про 20 років роботи Мандрівного Docudays UA. Це буде збірка 5 розмов із регіональними координаторами й засновниками фестивалю.

Кожні два тижні вони виходитимуть на сайті Мандрівного Docudays UA, в соцмережах, а також тут. Адже Лірум є інформаційними партнерами події.

Якщо ви любите емоційні розповіді про початок фестивалю Docudays UA 20 річної давнини, якщо хочете відкрити для себе знакові документальні фільми українських режисерів та режисерок, які пройшли через історію Мандрівного Docudays UA — запрошуємо до прочитання.

Хто пройшов через Докудейз? Звідки взялася назва фестивалю? Яка ціна правди, яку фільмує документалістика? Команда фестивалю зібрала спогади наших друзів та подруг — правозахисників/-иць, громадських діячів/-иць, освітян/-ок, митців/-кинь зі Львова, Запоріжжя, Івано-Франківська, Тернополя та Харкова. І таким чином спробувала склеїти пазли в оповідь для відданих шанувальників і шанувальниць документального кіно і фанів фестивалю Docudays UA.

Читачі дізнаються, як розвивався Мандрівний у часи: відеокасет, DVD-дисків, Майдану, пандемії, повномасштабного вторгнення та чимало іншого, особистого, щемкого — з перших вуст. 

Режисер, продюсер, один із засновників і перший керівник Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA та Мандрівного фестивалю в регіонах України, режисер та продюсер Геннадій Кофман каже:

«Що ми мали? Це 2002-2003 рік. Більшість кінотеатрів, кінозалів було переобладнано в більярдні, ігрові автомати, автосалони. Жодного відношення до кіно це не мало. Якщо в Києві щось ще відбувалося, наприклад, працювали “Кінопанорама”, “Київ”, проводилися тематичні покази, то поза Києвом все “згорталося”. Я в той час жив у Харкові, але кожного тижня їздив в Київ по роботі. І намагався так організувати поїздку, щоб це якось співпало з заходами в Будинку кіно. Це було таке місце, де щоразу щось цікаве відбувалося. В регіонах — нічого, абсолютно…».

Він додає: «За ці 20 років фестиваль об’єднав 4-5 генерацій кінематографістів. На тому першому фестивалі була стрічка, зроблена одним із корифеїв української документалістики Олександром Івановичем Ковалем. Тоді ми ще не знали, не здогадувалися, що це його останній фільм: “Гамлет з хеппі-ендом”… Зараз я радий бачити нові фільми, створені його учнями. Наприклад, однією з останніх його учениць була Аліса Коваленко, яка створила кінострічку ”Ми не згаснемо” (фільм отримав “Головний приз” Docudays UA у 2023 році)».

Режисер Дмитро Грешко каже:

«Можна жалітися, що немає кінотеатрів, тому ми не показуємо кіно. Немає можливостей, фінансування, але — є ваш приклад, на який мають звернути увагу і взяти за взірець такі інституції, як Держкіно».

Нагадаємо, 20 Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA стартував з 17 жовтня і триватиме до грудня. За цей час він побуває у 22 областях України. Покази фільмів, дискусії та інсталяції відбудуться також за кордоном в Ірландії, Норвегії, Польщі та Німеччині для українських спільнот. Деталі — на сайті та офіційній фейсбук-сторінці Мандрівного.

Читайте також: Вийшов тизер фільму про стосунки в окупації «Медовий місяць» режисерки Жанни Озірної