Софії Андрухович вручили літературну премію «Зустріч 2023». Розповідаємо, що відомо про авторку

5 жовтня у Львові під час літературного фестивалю Lviv BookForum відбулося вручення українсько-єврейської літературної премії «Зустріч 2023». Цьогоріч лавреаткою стала письменниця Софія Андрухович із романом «Амадока», який вийшов друком у Видавництві Старого Лева у 2020 році. 

Софія Андрухович — письменниця, перекладачка, публіцистка. В її доробку — сім виданих книжок, переклади культових творів закордонних авторів і численні нагороди за літературну діяльність. І на LvivBookForum її теж нагороджують не вперше. 

Лірум є інформаційним партнером події, тож розповідаємо про письменницю, її життя і творчість.

Перші роботи

Софія Андрухович народилася в Івано-Франківську в 1982 році в родині письменника Юрія Андруховича. Одружена з письменником Андрієм Бондарем.

Навчалася у ліцеї у рідному місті. Вищу освіту здобула в Українській академії друкарства. Під час навчання у виші, у 2002 році видала свою першу прозову книжку «Літо Мілени» — твір про ідилію, в якій іронічний підтекст резервує для авторки додаткові змістові нашарування. А у 2003 році Софія видала роман «Старі люди» у видавництві «Смолоскип». Ця книжка розповідає історію хлопця Маркіяна, якого запрошують на весілля власні дідусь і бабуся, які час від часу одружуються знову. На святі він знайомиться з родичкою своєї бабусі — зрілою рудоволосою жінкою, з якою вони одразу знаходять спільну мову і вирішують разом втекти. Письменник Тарас Прохасько про цей твір казав, що він є відповіддю на вимоги найновішої літератури:

«Вона попросту життєва, наскільки життєвою є література. Настільки ж літературна, наскільки літературним є життя. Чудесна оповість, якої так бракувало».

У 2003 році Софія стала співредакторкою журналу візій і текстів «Четвер». У 2004 році була стипендіаткою програми культурної інституції Вілли Деціуша у Кракові. Ця організація багато років поспіль реалізує культурні проєкти, співпрацюючи з митцями з України.

У 2005 році у видавництві «Лілея НВ» вийшла ще одна її книжка — «Жінки їхніх чоловіків». Це збірка оповідань про тілесність та ідентичність, про межі та їхню відсутність, про любов і проживання, злиття й відокремлення, пошук себе та в собі, спокусу, спокушання і відторгнення.

Письменниця Богдана Матіяш у рецензії на книжку писала про майстерність Софії у володінні словом та створенням історій: «Софійчина мова вишукана, але рівно настільки, щоби не заступати за межу, де будь-який естетизм мовлення міг би спричинитися до снобістських інтонацій».

«Софія виписалась, відчула свою стилістику, випрацьовує поетику й — і це чи не найважливіше! — фантастично добре розповідає історії…Жінки їхніх чоловіків, жінки, на котрих Софія спиняє погляд, не можуть бути нудними. Простори, в яких вони є, з найбанальніших перетворюються в повні несподіваних подій, думок і речей, щойно авторка береться про них оповідати», — додала вона.

Сім років мовчання

У 2007 році Софія видала книжку «Сьомга», що стала своєрідною «інтимною автобіографією» авторки. Та після виходу цього роману настав період, який письменниця назвала «сім років мовчання», бо до 2014 року вона не видавала авторських книжок:

«”Сьомга” була таким процесом індивідуації, сприйняття власної особи, і вона сама по собі була дуже болісною і ризикованою. І коли я отримала багато реакцій на неї, то це було більше, ніж я могла витримати на той момент психологічно, і я просто втекла. Це теж відповідь на питання про сім років мовчання», — розповідала Софія в інтерв‘ю виданню BBC.

Вона також перекладала твори європейських авторів. З-поміж найвідоміших її перекладів — роман «Європейка» польської авторки Мануели Гретковської, фентезійний роман «Принц Каспіан» англійського письменника Клайва Стейплза Льюїса, книжка «Гаррі Поттер і Келих Вогню» британської письменниці Джоан Ролінг, роман «Атлант розправив плечі», американської письменниці Айн Ренд та багато інших.

Екранізація роману «Фелікс Австрія»

У 2014 році у Видавництві Старого Лева вийшов її роман «Фелікс Австрія», що розповідає про події 1900 року в місті Станіславі (тепер Івано-Франківськ). Він написаний як щоденник головної героїні Стефи, де кожний розділ відповідає якомусь дню або присвячений спогадам і не позначений датою. У тексті вживається багато галицьких діалектизмів. Головні дійові особи в романі — Стефа, яка працює служницею, та пані, яка за походженням наполовину німкеня, а наполовину — полька. Їхні долі тісно переплітаються, іноді настільки, що жінки не розуміють, де закінчується життя і доля однієї з них, і де починається життя іншої.

В інтерв‘ю BBC Софія пояснила, що в цьому творі їй хотілося погратися зі сприйняттям читача:

«Мені хотілося спробувати власні можливості у розповіданні історії. Тому що коли ми читаємо книжки, або дивимося фільми, або слухаємо якісь життєві історії, ми уже наперед ніби вгадуємо логіку розвитку сюжету і передбачаємо фінал. А мені хотілося зробити так, щоби людина була приємно здивована або трошки збита з пантелику, і водночас хотілося і собі зробити цей процес цікавішим і не таким однозначним».

Під час написання роману авторка жила в Кракові на творчій стипендії «Gaude Polonia», коли починала писати роман, її краківський гуртожиток називався «Фелікс». 

Роман отримав спеціальну відзнаку на «Форумі видавців» у Львові у 2014 році. Того ж року став «Книгою року BBC», а також був відзначений премією від літературного порталу «ЛітАкцент». А в 2015 році за цей роман письменниця отримала премію Фонду Лесі та Петра Ковалевих. 

За мотивами роману у 2020 році вийшов фільм «Віддана» режисерки Христини Сиволап. Зараз його можна подивитися на Megogo та Netflix. Фільм став її повнометражним дебютом режисерки, а сама Софія Андрухович брала участь у створенні сценарію. У розмові з Володимиром Єрмоленком для медіа hromadske письменниця розповідала, що сюжет роману у фільмі був відтворений детально і чітко, але трактування зовсім інше: 

«Основу сценарію робила Аліна Семирякова. Вона вміє поводитися з текстами такого типу. Роман будується на речах дуже часто не візуальних. Але Аліна мені казала, що там є дуже багато місць, як почуття, роздуми, тобто речі, пов‘язані з внутрішнім світом персонажів. І треба це перетворити на дію і на діалог. Це було її головним завданням, і вона зробила це дуже добре».

Ще один відомий твір Софії Андрухович, написаний у співавторстві з Мариною Прохасько — «Сузір‘я Курки» — вийшов у 2016 році. У ній зібрана історія про дитинство і старість, зв’язок між живими істотами та природою, емпатію і страхи, про бабусю і дівчинку, рись і кота, про курку Марічку і велику зоряну курку Іскру, яка дивиться з небес. У книжці використано фото Олени Субач.

У 2017 році ця книжка увійшла до каталогу книжкових рекомендацій у галузі міжнародної дитячої та юнацької літератури «Білі круки 2017».

«Запит на справжність»

Роман «Амадока», за який письменницю цьогоріч відзначили на премії «Зустріч 2023», вийшов у 2020 році. Це роман про викривлення пам’яті під час геноцидів, що стались в Україні останні 100 років: Розстріляне відродження, Голокост, сучасна російсько-українська війна.

Герой роману дивом залишився живим в одній із гарячих точок на Сході України. Через отримані травми він повністю втратив пам’ять: чоловік не пам’ятає ні свого імені, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагмента свого попереднього життя. Таким його знаходить жінка, яка своєю любов‘ю й терпінням допомагає повернути спогади й «зшити докупи спільну історію». 

Амадока — це найбільше в Європі озеро, розташоване на території сучасної України, вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами. Та чи було це озеро насправді — питання відкрите. Воно є символічним образом, через історію якого письменниця шукає відповіді на питання: 

«Це метафора. Метафора на позначення великої сукупності якихось сюжетів, яких ми не пам’ятаємо сьогодні і які оминаємо увагою. Це білі плями, незагоєні травми, які тривожать і які ми не можемо окреслити», — казала письменниця в інтерв‘ю hromadske.

Очільниця журі премії «Зустріч» Ольга Муха зазначила, що «Амадока» — це «роман-запит на справжність, що має ось-ось вихлюпнутися, зустріч із собою, автентичність, пробудження на спільному шляху та резонує із місією премії»:

«Попри значний резонанс у суспільстві, роман “Амадока” Софії Андрухович досі достатньо не проговорений та й не прочитаний в українському літературному та загалом культурному дискурсі. Гарантована дискусія чи гіпотетичний катарсис — запитували ми себе із членкинями журі у процесі оцінювання творів із короткого списку. Й обрали гарантовану дискусію. Та чи можлива вона поза катарсисом у цьому випадку?».

Нині роман перекладають у 15 країнах світу, серед яких Велика Британія, Німеччина, Австрія, США, Франція, Хорватія та інші. 

---

Літературну премію «Зустріч» вручають щороку за найвпливовіший твір художньої та нонфікшн-літератури, що сприяє українсько-єврейському порозумінню. Організатори кажуть, що премія «покликана спиратися на спільний багатовіковий досвід українців і євреїв, що знайшов вираження в художній літературі і літературі нонфікшн».

Нагадаємо, що літературний фестиваль і книжковий ярмарок Lviv BookForum триватимуть до 8 жовтня. У програмі заходів — дискусії, зустрічі з літераторами та обговорення фокус-теми фестивалю. Загалом упродовж чотирьох днів фестивалю відбудеться 150 подій. Це, зокрема, дискусійні панелі, дитяча програма, програма видавців, розмови, присвячені вшануванню пам’яті й творчості загиблих від війни українських письменників. Традиційно організатори Форуму влаштують Ніч поезії та музики у Нижньому Залі Театру Ляльок. Там гратимуть два українські гурти: Пиріг і Батіг і поетичний колектив Landschaft. Ми створили плейлист із найвідоміших треків запрошених гуртів.

До слова, на відкритті фестивалю спеціальну промову запросили виголосити поетку, перекладачку та волонтерку Катерину Калитко. Повний текст промови ми публікували за посиланням.

---

Читайте також: Що читають українці: видавництво #книголав провело дослідження книжкового ринку