Слідом за найцікавішими синглами та кліпами, підбираємося й до більш монументальних робіт українських музикантів у березні. У цій підбірці знайдете нове поп-звучання, містику та спробу у безлад та гумор. Поїхали!
Нагадаємо, що ми запустили Patreon – збір грошей на підтримку проєкту. В одному із варіантів підписок ми пропонуємо нашим патронам ексклюзивний плейліст із новинками української музики, а також доступ до повної бази синглів та кліпів, що вийшли. Дізнатися більше можна тут.
ДахаБраха – Аламбарі
Льоша Бондаренко
Якщо Шлях звучав як альбом, який хочеться слухати в навушниках під час довгої дороги, то Alambari схожий на ідеальний фестивальний сет. А це те, чого особливо не вистачає в період тотальної самоізоляції.
ДахаБраха створили постмодерністське полотно, яке містить з десяток музичних стилей та вчергове переосмислює силу та форму українського фольклору. Цей гурт розслаблено, але впевнено створив черговий шедевр, який важко з чим-небудь порівнювати.
Читайте повну рецензію на альбом за посиланням.
У плейліст: Lado, Я сів не в той літак.
9/10
Диджитэк – Не нравится моя музыка – сделай свою
Льоша Бондаренко
Нарешті й українські гурти почали рефлексувати на тему дев’яностих-нульових та обрамляти цю рефлексію в якусь творчу форму. Диджитэк – проєкт радіоведучого та програмного директора «Радіо Маямі» Андрія Зайцев, фронтмена Fontaliza Павла Холошева та учасника Robots Don’t Cry Юрія Цуката.
«Не нравится моя музыка – сделай свою», – фраза, яка якомога краще характеризує протест музикантів проти всього, що заважає їм стати успішними й популярними: журналістів, неправильних слухачів, непрацюючої індустрії тощо. У цьому мініальбомі дуже багато гіркої іронії та неприкритих відсилок. В принципі сутність творчості гурт описує самостійно в кульмінації останнього треку: «охуительные припевы и придется поднапрячься немного на куплетах».
Придумай мне стиль – саркастична замальовка про самоідентифікацію як гурту. Я психотропы – абсурдна балаканина із купою відсилок до популярної культури. Папа Шило – прямолінійна розповідь про джерела натхнення, читай – Кровосток та Prodigy. Ну і Мальчик потерялся – певне, найсерйозніша робота на альбомі. Варто відзначити абсолютно геніальне рішення заримувати прізвище «Кваша» із телефонним номером програми «Жди меня» 9379992.
Диджитэк достатньо сміливі, щоб сприймати їх не просто як проєкт-прикол, а й як злободенних музикантів, які обрали специфічну форму самовираження. До того ж, у цьому всьому відчувається неприкрита образа на світ: ані Fontaliza, ані Robots Don’t Cry своєю «серйозною» та «справжньою» музикою досі не збирають стадіони. Буде дуже іронічно, якщо Диджитэк, що робиться радше по приколу, стане популярнішим за основні гурти артистів.
Ну і головне – в усіх цих текстах ховаються справжні переживання щодо долі сучасного музиканта та внутрішній аналіз музичних трендів останніх двох десятиріч. Непересічний реліз як з точки зору музики, так і текстів, і концепції.
У плейліст: Мальчик потерялся, Я психотропы
7.5/10
OMANA – Альбом Жахів
Льоша Бондаренко
Перше, на що варто звернути увагу в альбомі гурту Олексія Богомольного – це саунд. Це один із найкраще записаних рок-альбомів в Україні за останні роки. Те ж саме можна сказати й про аранжування. OMANA притримується постгранжу: від жорстких гітар до надривного вокалу.
Ще одна сильна сторона альбому та творчості OMANA загалом – глибока концептуальність. Уся їхня музика побудована навколо ідеї страшної казки. Звідси й Альбом жахів. Звідси й тематика останнього кліпу. Творчість OMANA нагадує мультсеріал Over The Garden Wall, але жорсткіший і страшніший. Якщо говорити про ближчі аналоги, якщо колись будуть знімати кіно за фентезі Світлани Тараторіної «Лазарус», я б радив взяти творчість пана Богомольного основним саундтреком.
Найслабша сторона альбому – навіть попри концептуальність і технічну майстерність, OMANA не відкриває у постгранжі нічого нового. Усе це вже зроблено й перероблено у неймовірній кількості із початку дев’яностих. Неможливо не згадувати у таких випадках про Nirvana та про Димну Суміш, якщо ми говоримо про Україну. Їхній вплив тут не можна не заперечувати. І на фоні гурту Чемерова (із яким, до речі, Богомольний виступав під час останніх концертів ДС у Києві), OMANA не виграє.
Тож якщо гурт хотів вразити унікальністю, то у них це не вдалося. Але якщо головною метою було випустити назовні все те, що хотілося висказати та перетворити в музику – то тут гурт прекрасно впорався. Альбом жахів розкривається із третього чи навіть четвертого прослуховування. Занадто повільно як для музики у 2020 році, але цілком у стилі альтернативного року дев’яностих-нульових. Але я точно його занесу до власного топу українських альбомів за рік. Хоча б за гітари.
У плейліст: Не знайдуть, Шалені, Паранормальні
7/10
Birch – Visa Denied
Льоша Бондаренко
Від релізу Birch залишаються дуже неоднозначні враження. Це реп нової хвилі, який помітно орієнтується на треп та клаудреп, який захопив Америку. Сам репер не приховує, що надихається A$AP Rocky та всією його тусовкою. Завдяки цьому перша частина альбому звучить легко й автентично. До англійської виконавця немає запитань, через це не виникає відчуття, що слухаєш підробку. Visa Denied цілком вписується у світовий ландшафт, а особливо трек Logo та фіт із INDT. Також, окремо варто подякувати за перероблений семпл із пісні You Found Me гурту The Fray, який звучить у треці Mavis.
На другій половині альбому відбувається різкий розворот вектора із Заходу на Схід і починає складатися враження, що Birch шукав натхнення вже не у A$AP Mob, а в тусовці Фейса й Фараона. Цьому сприяє російськомовний реп від Trbcvt, який кулеметною читкою нагадує стиль Симптома НЖН.
Наприкінці альбому Birch заграє із олдскульним хіп-хопом на Inception та навіть намагається у лірику на Trip With Love. Проте найяскравіше враження все одно залишається від перших трьох треків.
Це якісний сучасний хіп-хоп, який ніби не визначився, чим хоче бути – конкурентом російським реперам, вікном на Захід чи самодостатньою історією. У будь-якому разі слухати це цікаво.
У плейліст: Logo, Mavis
6.5/10
U:LAV – Лупа
Катерина Ятель
Почну зі слона у кімнаті – так, гра з інтонацією U:LAV справді фантастично подібна до манери Jerry Heil. Із цим прийдеться щось робити, бо на полі мейнстрімної попмузики Анна Монастирська достатньо швидко програє (якщо звісно не перейде на пісні про супермаркети, таксі та секонди).
Але це не єдине порівняння, яке приходить у голову. Трек Триденна подорож одразу дає впізнати руку майстра-саундпродюсера Сергія Любинського і нагадує Vivienne Mort. На Де ж тут жити? помітні мелодійні посилання до української попмузики самісінького початку 2000-х.
Чи погано це? Складно сказати. Врешті, це лише дебютний міні-альбом, пошук своєї ніші та звучання, експеримент із позиціюванням на ринку. Та й подібність – це не плагіат та не злочин. Просто й не перевага.
Перспективи в U:LAV великі, як на мене. Вона пише цікаві пісні, вкладає у них ідею, може їх поєднувати у спільний концепт у форматі комплексного релізу. З нею працює достойна команда Revet Sound. У неї хороша історія, аби пробиватися у медіа – від зіркової мами Людмили Монастирської до відкритих стосунків із дівчиною (багато ви у нас знайдете артистів, що не бояться робити камінг-аут?). Це набагато більше, ніж у левової частки наших співачок, які випускають пусті альбоми й при цьому знаходяться в активній ротації.
> Читайте також: Хто така U:LAV, перша артистка лейблу Revet Sound
У плейліст: Теорія, неГІБОНИ
7/10
Люсі – Енігма
Артем Рісухін
Є велика різниця між «ретроспективою» та «ретростилізацією». Альбом Enigma Люсі — це той випадок, коли попри всі спроби акумулювати ностальгію на кожному треку (чи то Енігма з омажем до однойменного гурту, чи то Ворота з кивком у бік євроденсу), попри вдале аранжування — це не переосмислення, не пошук себе у звучанні 90-х та 00-х. Але головна проблема цього альбому не в тому, що він замість реальних експериментів, ходить однотипними патернами. Головна проблема цього альбому — нудьга.
Enigma міг би стати чи не найкращим альбомом березня. Він загалом звучить краще за більшість релізів, які виходили минулого місяця. Цілісніше. Тільки сенсу від цієї цілісності замало. Enigma звучить майже одним треком, він не розвивається. Дворічний Ной (навіть з його очевидною копіпастою з треку Grimes Oblivion), трирічний Досить та завершальний На дні — це чи не найяскравіші треки.
Enigma настільки копирсається у чужому матеріалі, що зливається з ним. І якщо це можна пробачити гуртам, які не існують поза часовим контекстом їхньої музики (наприклад, Love’n’Joy), то для Люсі, зі всім її потенціалом — це прикрість. Enigma — платівка, якою можна насолоджуватись. От тільки за виконанням вона програє заявленому концепту.
> Читайте також: Пісня за піснею. Люсі розповідає про свій експериментальний дебютний альбом
У плейліст: Досить, На Дні, Ворота
7/10
Підписуйтеся на нас в Інстаграмі, Телеграмі та YouTube. Підтримати проєкт можна тут!
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: