Головна
>
Культура в регіонах
>

Підготовка до великої війни, виставки закордоном та диджиталізація. Як Харківський ЛітМузей працює під час вторгнення?

Підготовка до великої війни, виставки закордоном та диджиталізація. Як Харківський ЛітМузей працює під час вторгнення?

Харківський літературний музей відкрився у 1988 році. За час існування до установи було різне ставлення: «У зросійщеному Харкові працювати з суспільною пам’яттю складно». Та попри це музей пройшов шлях від маргіналів до маскульту. Літмузей об’єднує навколо себе митців та дослідників, а також працює з матеріалами, які десятиліттями намагалася знищити радянська влада. ЛітМузей – це перша офіційна робота Сергія Жадана. Вони досі співпрацюють та роблять різні спільні проєкти.

Після 24 лютого 2022 року музей призупинив свою діяльність, аби евакуювати експонати. Згодом поступово почав відновлювати роботу: спочатку онлайн-події, далі – виставки у різних містах країни, а потім – повернення до Харкова.

Журналістка Дарина Жданович поговорила з директоркою музею Тетяною Пилипчук про вплив російської культури на культурну пам’ять українців, діяльність музеїв під час війни, важливість збереження культурної спадщини та нові проєкти.

Поспілкуватися з директоркою установи порадив журналіст локального медіа «Люк» Антон Алохінссон. Він наголошує, що це один з перших музеїв, який відновив свою діяльність під час повномасштабного вторгнення. За його словами, Тетяна Пилипчук має розуміння щодо того, як має виглядати сучасний музей: «Це не про стіни та експонати, це про ідею». Також він зазначає, що це приклад вдалих колаборацій з митцями, літературними та культурними діячами.

Фото: Лірум/Іван Самойлов

«Вважали нас бандерівцями»: як змінилося ставлення до музею після 2014-го

«Харківський літературний музей виник в 1988 році, коли відбувалися колосальні політичні зрушення.Тоді відкрилася можливість переосмислити не тільки власну історію, а фактично перевідкрити країну». За словами Тетяни, музей одразу почав збирати ті матеріали, які були заборонені в Радянському Союзі: «Це не те щоб антиросійська колекція, вона демонструє ці складні стосунки з Російською імперією».

Тетяна наголошує, що на початку 90-х років, був попит на цю нову інформацію: «По-перше, відкрили для себе Голодомор, були репресії. Це травматична пам’ять, яка пояснювала багато чого з того, що з нами відбувалося як з суспільством. Але одна справа знати цю інформацію, а інша – пропрацювати її, зробити цю історію і ці нові матеріали своїми. Зробити частиною своєї колективної історичної пам’яті. І пропрацювати цю пам’ять, як персональну історію».

За словами директорки, у зросійщеному Харкові працювати з суспільною пам’яттю складно: «Коли мама з самого дитинства читає російські казки, встановлюється дуже теплий емоційний зв’язок з цією культурою. А потім, коли ти дорослішаєш, тобі важко зрозуміти, що це тобі чуже. Також важко пропрацьовувати це та встановити теплі емоційні зв’язки з власною культурою. І тому в Харкові так важко відбувався цей процес повернення своєї культури». 

Весь час свого існування музей намагався пояснювати харків’янам, як на українців впливала Російська імперія: «Ми не просто давали інформацію, а показували механізми впливу росіян». Однак місцеві важко це сприймали. Тетяна наголошує, що кожні видатні зрушення у свідомості у суспільства були помітні під час революцій.

«Більшість вважали нас бандерівцями. Тими, хто не хоче дружити з Росією. Ми намагались пояснити, що це не питання дружби, це про різні культури. Це питання вироблення власного суб’єктного голосу. Коли ми можемо самі про себе розповідати. Це питання власної самобутності та усвідомлення того, хто ти є. Вибору своєї ідентичності», – говорить вона.

У 2014-му до музею вже було інше ставлення: «Якісь такі трагічні та зламні моменти сильніше підсвічують те, що робив музей впродовж існування. І він стає більш важливим та цінним для харків’ян». 

Фото: Лірум/Іван Самойлов

«Основним завданням музею було зберегти колекцію»: про початок вторгнення

Вперше музей пакував свою колекцію на евакуацію у 2014 році: «Тоді ми не евакуювали колекцію, на щастя, “ХНР” не сталося». Колекція залишилася в музеї, продовжували виставки з оригінальними музейними предметами. 

Коли в інформаційному просторі все частіше почала з’являтися інформація про можливе повномасштабне вторгнення Росії, музей підготував до евакуації найціннішу частину колекції. Працівники облаштували підвали у приміщенні та ще до 16 лютого перемістили туди першочергові експонати. Експозиції не знімали, щоб не закривати музей.

На початку вторгнення працівники музею запакували експозиції та перемістили в підвал. Найцінніші частини колекції вивезли з Харкова. «Це очевидно, що на той час основним завданням музею було зберегти колекцію. Ми розуміли, що наш музей навіть не буде пограбований, він буде знищений фізично, бо музей  дуже незручний для Росії», – наголошує Тетяна. 

За її словами, завдяки злагодженій роботі працівників це швидко вдалося зробити. Частина з них у перші дні вторгнення жила в підвалі музею та оберігала колекцію та приміщення установи.

Фото: Лірум/Іван Самойлов

Про відновлення роботи музею

Музей не планував йти з «культурного поля», тож відразу після евакуації колекції, почав працювати над відновленням своєї діяльності. Першу онлайн-подію провели 21 березня 2022 року – «Читання на драбині». Це традиційний щорічний поетичний фестиваль у ЛітМузеї, присвячений Всесвітньому дню поезії.

За словами Тетяни, значна частина харків’ян до останнього не вірила, що почнеться повномасштабне вторгнення. У багатьох виникали питання: чому і нащо. Тож перші свої виставки музей присвятив тому, аби дати відповідь на ці питання. Вони відбулися в різних містах України.

«Ми розуміли, що з тими матеріалами, які ми маємо, просто не можемо сьогодні закритися разом з цією інформацією і говорити про те, що наша діяльність не на часі. Бо ця інформація якраз настільки на часі, що ми просто не мали права не працювати», – каже директорка.

Одна з перших виставок «Антитекст» показує як радянська влада знищувала тексти чи ховала у спеціальних фондах без доступу широкому загалу, переслідувала їх авторів, карала навіть за знання про ці тексти. Ті, хто наважувався зберігати заборонені твори, мусили їх ховати.

«Ця виставка про ці тексти, які були втрачені та віднайдені пізніше. Вони не були тими текстами, які формували та забезпечували сталість розвитку суспільства. Ми хотіли показати, як на нас впливає нищення культури», – розповідає Тетяна.

Виставка «Антитекст» перекладена німецькою мовою, незабаром її покажуть у Німеччині. Директорка музею наголошує, що саме німці збирали гроші на створення цієї виставки, тому для музею важливо, аби її показали у цій країні. 

Фото: Лірум/Іван Самойлов

Німецький письменник Михей Целлер спочатку вторгнення одразу написав до музею та запропонував свою допомогу. Йому розповіли про цю виставку, і він почав збирати на неї кошти. Також до збору долучився Юрій Андрухович, який тоді виступав у Німеччині. Кілька німецьких фестивалів та культурних інституцій запропонували допомогу Харкову, і він виокремив ЛітМузей.

«Після повномасштабного вторгнення дуже багато письменників та культурних діячів почали нам писати, як допомогти музею, як зробити так, щоб він не зник. І тоді ми усвідомили, що ми, мабуть, щось правильне робили у своєму житті, якщо така кількість людей хоче, аби ми не зникли», – наголошує директорка.

За словами Тетяни, іноземцям важливо показати, що те, що сьогодні відбувається в країні: «Це почалося не 24 лютого, і навіть не у 2014 році. І тому нам було дуже важливо показати, чому ця війна, є закономірним розвитком подій, а не якась аномалія, не внутрішній конфлікт, не громадянська війна. Тут йдеться саме про протистояння культур та різних світоглядів».

Також Тетяна наголошує, що у львів’ян також було багато питань щодо того, чому місто не впало за три дні. Тому у місті зробили виставку зі світлинами «Харків – Залізобетон». У ній показали культурне життя письменників, котрі жили в Харкові 100 років тому, та культурне життя зараз, коли місто під обстрілами: «Ми захотіли розказати історію про місто-залізобетон, яке їй не думали здаватися. Не в нашому ДНК було стати російським містом».

У травні 2022-го Харківський Літмузей організував щорічну акцію «Ніч музеїв», вона відбулася у трьох містах: Харкові, Києві та Львові. Тетяна розповіла, що у Харкові для проведення заходу обрали підвальне приміщення. Місце заходу організатори не розголошували, учасникам надіслали персональні запрошення. 

«Ніч музеїв» провели під гаслом «Геть від Москви»: «Тоді ми вже побачили, наскільки зрозумілим став цей меседж харків’янам». За словами директорки, проведення заходу стало своєрідним викликом: «Нас не примусять жити так, як ми не хочемо. Ми непросто заявляємо про те, що будемо жити, ми заявляємо про те, що маємо право на щастя».

Улітку минулого року у Харкові біля демонтованого пам’ятника Пушкіну відбулася виставка «Власні назви« про топоніміку Харкова, що пов’язана з іменами письменників.

«Ми спробували показати причини називання цих вулиць. Ми не говорили про те, чи це добре, чи погано. Намагались показати, що це не про культуру, а про маркування імперією своїх територій. Це про присутність чужої культури нашому просторі. І те, як на нас це впливає, і як за допомогою культури можна маніпулювати». 

Фото: Лірум/Іван Самойлов

Також літмузей спільно з Сергієм Жаданом у 2022 році провели літературний фестиваль «П’ятий Харків». У його назві є метафора Юрія Шевельова. В якого  є есе «Четвертий Харків», де він описує чотири етапи розвитку міста, починаючи з XVII століття і закінчуючи повоєнними роками століття XX. Шевельов мріяв про те, що колись буде п’ятий – омріяний Харків вільних людей. Цьогоріч Книжковий Арсенал прийматиме літературний фестиваль «П’ятий Харків».

Коли музей проводить масштабні заходи, то орендує підвальні приміщення. Менш масштабні заходи організовують у приміщенні музею, а також у саду на території установи.

Резиденція у будинку «Слово»

У будинку «Слово» в 1930-х роках жили і працювали митці «Розстріляного відродження», зокрема, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Остап Вишня, Володимир Яновський, Павло Тичина, Михайло Яловий та Іван Багряний.

З 2018 року у будинку функціонує резиденція «Слово», створена за ініціативи PEN Ukraine і Харківського ЛітМузею. У 2022 році російська ракета пошкодила будинок, однак сама квартира, де проводилась резиденція, вціліла.

У 2022 році планували зробити міжнародну резиденцію. Ще раніше ЛітМузей  запрошував до резиденцій багатьох міжнародних дослідників і митців, які хотіли працювати саме з українським матеріалом: «Нам важливо зробити видимою нашу культуру у світі, щоб з нашими матеріалами почали працювати іноземні митці та дослідники». 

На початку вторгнення, коли готелі ще не відновили свою роботу, у цих квартирах селили іноземних журналістів, які приїжджали до Харкова, щоб висвітлювати війну. А також дослідників, що вивчали пошкодження культурної спадщини.

У 2023 році Харківська резиденція в будинку «Слово» відновила роботу. Першою резиденткою стала Вікторія Амеліна – письменниця, членкиня PEN Ukraine та документаторка російських воєнних злочинів в правозахисній організації Truth Hounds. 

Вона загинула 1 липня 2023 року внаслідок важких поранень після ракетного обстрілу Краматорська.

Вона працювала на деокупованих територіях на сході, півдні та півночі України, зокрема на Ізюмщині, де знайшла щоденник убитого росіянами письменника Володимира Вакуленка. Письменниця передала його ЛітМузею, тепер цей щоденник є експонатом установи.

Читайте також: «Я завжди буду проти». Яким був письменник Володимир Вакуленко — у спогадах близьких

У 2023 ЛітМузей показав відвідувачам щоденник Володимира Вакуленка. Показ щоденника відбувся у межах «Читань на драбині», які відкривала Вікторія Амеліна.

«І саме на цих читання ми повідомили, що музей відновлює свою роботу для відвідувачів. Стільки радості було, стільки оплесків, навіть попри те, що ми відкриваємось без музейних предметів. Як працювати сьогодні музею без музейних предметів, це теж виклик. І в нас досить успішно це виходить. Ми зрозуміли, що харків’янам цінна не тільки колекція, а й те, що музей наважується працювати в місті, в якому дехто вважає, не можливо жити», – говорить Тетяна.

Цьогоріч у квартирах Петра Лісового та Юрія Шевельова зупиняться 12 українських та 10 чеських резидентів. До участі запросили поетів, прозаїків, перекладачів, літературознавців, драматургів, журналістів, вчених-гуманітаріїв. У музеї не сподівалися, що буде багато охочих приїхати до Харкова, однак багатьом довелося відмовити.

Фото: Лірум/Іван Самойленко

«Рожевий дегенерат» та інші проєкти

Наприкінці минулого року у Харківському літмузеї відзначили 30-річчя виходу першої друкованої збірки Сергія Жадана «Рожевий дегенерат». Цей самвидав складається з 32 сторінок інтимної лірики, надрукованих на матричному принтері. Тоді Жадану було 19 років. Один зі ста примірників накладу зберігається у колекції музею, яку після початку повномасштабного вторгнення евакуювали. Ще один потрапив до музею  після російської атаки по Харківському національному педагогічному університету ім. Сковороди, де навчався Жадан.

«Ми свого часу сприйняли цю збірку як щось таке достатньо цікаве явище, і ми це зберегли, зараз це частина музейної колекції. Багато музеїв тепер нам заздрять, що ми свого часу побачили в тому потенціал», – говорить Тетяна.

Також музей провів благодійний аукціон на підтримку Збройних сил України, де розіграли 100 наборів репринтів збірки «Рожевий дегенерат» та інших експонатів про ранні харківські 90-ті.

За словами Тетяни, україномовний Харків на початку 20-х та 90-х років сприймався як маргінальне явище: «В обидва періоди українським митцям, письменникам вдалося популяризувати українську культуру. Тільки от на початку 20-30-х років їх знищували фізично. І от в 90-х роках теж ця начебто маргінальна історія стає сьогодні мейнстримом. Нам хотілося показати, яким був Харків, з тими традиціями 20-х років та модерністів XIX століття, з традиціями Григорія Сковороди та шістдесятників».

Фото: Лірум/Іван Самойленко

Про диджиталізацію та застосунок музею

Наприкінці 2021 року почалася розробка над застосунком «Віртуальний літературний музей». Минулого року він потрапив у п’ятірку найкращих щорічної премії Webby Awards від Міжнародної академії цифрових мистецтв і наук в категорії. Там було близько 14 тисяч претендентів, серед яких Netflix та HBO.

За словами Тетяни, музей давно порушував тему диджиталізації: «До повномасштабного вторгнення дуже важко було знайти кошти на те, щоб оцифрувати колекцію. Також було важко пояснити, чому це важливо робити. Це стосується не лише нашого музею». До 2014 року музею пропонували різні російські програми, і це також не влаштовувало установу. «Сенс нашої диджиталізації в тому, щоб українська культурна спадщина стала частиною світової культурної спадщини. А для того потрібно дотримуватись певних стандартів», – додає директорка.

«Диджиталізація – це не просто зробити PDF-файли та зберігати їх у себе в комп’ютері або там періодично виставляти. Диджиталізація – це вміти подати інформацію так, щоб в неї було легко користуватись іншим. І зараз якраз тим ми і займаємось. І важливо, знов таки, які стандарти ми при цьому використовуємо. З ким будемо разом створювати спільне культурне поле», – говорить Тетяна.

Фото: Лірум/Іван Самойленко

Про творення середовища

Тетяна неодноразово наголошує, що Харківський літмузей – це про творення середовища. Музей відкритий до різних співпраць та колаборацій: «Ми запрошуємо всіх, хто разом з нами готовий щось робити. Музей повинен бути живим. Головне – не втратити експертність. Намагаємося працювати з цим, щоб музейні спеціалісти були дуже хорошими експертами, але при тому, щоб цією експертністю “не задавити” наших відвідувачів».

«Будь-яка інституція культури має бути відкритою системою. Проблема більшості наших музеїв, в тому, що вони дуже закриті. Вони сприймають себе як хранителі сакрального знання, яке можуть передавати тим, хто приходить до них. Але насправді культурні інституції мають бути тими, хто створює це знання разом. У якийсь момент ми усвідомили, що ми не власники ані колекцій, ані тих ресурсів, які у нас є. Ми тільки опікуємося цим», – наголошує Тетяна.

За словами директорки, так музей прагне залучити більше відвідувачів: «Ми не створюємо для когось, ми створюємо разом з тими, хто до нас приходить». Музей відмовився від традиційної моделі «учитель-учень»: «Іноді ми самі більше вчимось від наших відвідувачів, ніж вони від нас». 

«Нещодавно нам зауважили, що коли до Харкова приїжджають іноземні журналісти, то їм про будинок “Слово” розповідають не експерти, а прості харків’яни. І тоді я подумала, що це ж щастя насправді. Ми ж заради цього і працювали, щоб кожен харків’янин міг розказати про будинок “Слово”», – говорить директорка.

Чому музеям важливо функціонувати під час війни

«Ми сьогодні перебуваємо в вирі колосальних зрушень. Музей не може просто пересидіти десь зі своїми колекціями, не включившись до цього процесу. Музеї сьогодні мають бути дуже активними. Вони повинні давати інформацію для сучасних рефлексій, переосмислення та нових інтерпретацій. Зараз фактично формується наша нова культурна пам’ять», – наголошує директорка.

Зараз ЛітМузей працює над новим проєктом – «Не про Хвильового». Він буде складатися з коміксу, фільму, також буде виставка та музейний маршрут. «У ньому ми намагаємося зрозуміти як взагалі працює пам’ять. Намагаємось знайти ту мову, якою сьогодні можна описати те, що відбувається з містом. Коли ми почали працювати з матеріалом, то зрозуміли, що цей проєкт не про Хвильового, а про нас. Пам’ять – це не про минуле, це про те, що відбувається з нами сьогодні».

Тетяна наголошує, що цей проєкт не про локальну історію. І те, що відбувається з містом важливо не лише для самого Харкова: «Це важливо не тільки в масштабах України, ми думаємо, що це важливо, як мінімум, в масштабах Європи. Так не може бути сьогодні в Європі. Так не можна з містами, так не можна з людьми. І ми намагаємося це показати».


Ця публікація була підготовлена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”. Зміст цієї публікації/статті є виключною відповідальністю Лірум і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.


Читайте також: «Культура Херсона розвивалася всупереч місцевим чиновникам чи інституціям». Режисер Роман Бондарчук про дитинство на Херсонщині та мистецький опір

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Музика
Від Wellboy до Re-read: як звучить Сумщина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
2 години тому
Музика
Як звучить Дніпропетровщина (Січеславщина): плейлист від Ліруму та Dnipropop
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
19 години тому
Новини
Від Jerry Heil до Миколи Пацюка: як звучить Київщина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
2 дні тому