«Ми хочемо надалі рухатися, як глядацький фестиваль». Співорганізатор «Миколайчук OPEN» Алекс Малишенко про міжнародне визнання, глядацьке кіно та головний факап фестивалю

«Миколайчук OPEN» — фестиваль глядацького кіно, який уперше провели влітку 2022 року. Він був одним із перших кінофестивалів в Україні, які відбулися після початку повномасштабного російського вторгнення. У нашій розмові генеральний продюсер «Миколайчук Open» Олексій Гладушевський розповідав, чому вирішив організувати фестиваль, читайте за посиланням.

Але поява фестивалю в умовах війни — це не нове явище. Схожу історію мав і кінофестиваль у Сараєво, що заснований 1995 року, під час Боснійської війни, коли Сараєво було в облозі сербських військ.

Цьогоріч «Миколайчук Open» відбувся вдруге ширшім та більшім форматі. Змінився і статус фестивалю — тепер він міжнародний

Кінокритик Ігор Кромф поговорив із кіножурналістом, випусковим редактором Moviegram та програмним директором кінофестивалю Алексом Малишенком про те, як змінився і куди прямує «Миколайчук Open» спеціально для LiRoom.

Наскільки змінився «Миколайчук Open» у порівнянні з минулим роком?

Фестиваль виріс на кілька голів. Минулого року в сумі в нас було 14 показів, а цьогоріч — майже 30. Торік — усього 14 фільмів, а цьогоріч — 53 фільми.

У 2022 ми були в інших умовах: реально першими запустили офлайн-кінофестиваль в умовах повномасштабного вторгнення, бо більшість кінофестивалів тоді переїхали. Тоді багато людей евакуйовувалися на Захід України. А відтак на фестиваль приходили, бо в Чернівцях було багато людей. На другий фестиваль уже багато хто спеціально приїжджав з інших міст. Ми вибудовуємо свій бренд, стаємо впізнаваними на національному рівні.

Цьогоріч фестиваль став міжнародним. Як це вплинуло на його організацію?

Міжнародна історія для мене, як кінокритика, важлива, зокрема тому, що частина з нас зараз не може виїхати, але ми однаково маємо бути в курсі міжнародної індустрії. Ми повинні знати про них, а вони — про нас. Міжнародний конкурс — це можливість іноземним кінематографістам приїхати до нас, а нам поспілкуватися з ними. Поки приїздять мало, але вже приїздять.

Наявність міжнародного конкурсу часто також мотивація для режисерів подавати свої фільми на фестиваль і навколо основного конкурсу завжди є ажіотаж. Хоча, як на мене, позаконкурсна програма може бути не гіршим, а почасти навіть сильнішим складником кінофестивалю. Для мене, як програмного директора, важливо розбудовувати позаконкурсну програму так, щоб люди розуміли, що вона не менш цікава. В принципі так працюють усі великі фестивалі, на кшталт Каннського.

«Миколайчук Open» позиціює себе як фестиваль глядацького кіно. Як ви визначаєте «глядацьке кіно» та, як цей концепт буде розвиватися в майбутньому?

Ми задумувалися і хочемо надалі рухатися, як глядацький фестиваль. Поняття «глядацького кіно» ми розглядаємо дуже широко. Якщо коротко сформулювати, то це фільми, які можуть зацікавити широку глядацьку аудиторію. Спираючися на певне розуміння індустрії, на показники касових зборів, можемо, наприклад, сказати, якщо фільм — комедія, то він точно для широкої аудиторії. Якщо класична драма — це теж працює. В цілому, якщо фільм має якийсь чітко визначений жанр, то, як правило це хороше глядацьке кіно. Звісно, формула «жанровість дорівнює глядацькість» не завжди працює, але це така хороша підказка нам.

Щоправда, іноді ми беремо не дуже глядацьке кіно. Наприклад, як «Відблиск» Валентина Васяновича. Але це наша особиста відповідальність, як фестивалю, нагадувати про важкі теми та важливі для України фільми. У таких випадках ми дозволяємо собі трошечки відійти від концепту «глядацького кіно».

Я думаю, що «жанрове кіно» — дуже цікава фестивальна ніша. В Україні є класні фестивалі, які спеціалізуються на артмейнстримному кіно, як Одеський кінофестиваль. Є «Молодість», яка спеціалізується на артхаусі. Є DocuDays, який спеціалізується на документальному кіно. Тому, якби ми зайнялися виключно артмейнстримом, артхаусом чи документальними фільмами, то ми б відразу почали конкурувати зі значно досвідченішими та відомішими кінофестивалями. А ніша «жанрового» чи «глядацького» кіно дає змогу  створювати свій унікальний формат фестивалю.

У нас в планах скооперуватися з іншими кінофестивалями вузького жанру, наприклад, з фестивалем фантастичного кіно в Каталонії — Sitgest. Також є фестивалі горорів, поліційного кіно тощо. Думаю, ми можемо створити таку свою окрему міжнародну екосистему жанрових кінофестивалів.

Що особисто для тебе стало відкриттям цьогорічного фесту?

Головне відкриття для мене — це те, як люди реагують на фільми. Як програмний директор фестивалю, я веду фільм від стадії перемовин до показу на фестивалі. При чому не важливо — це п’ятихвилинна короткометражка чи восьмигодинне кіно. Ти подивився фільм, перед цим ще, можливо, подивився якісь інші, менш відомі, роботи режисера, у тебе вже складається певне враження і ти починаєш проєктувати, як на цей фільм відреагують глядачі. А потім ти його показуєш — і реакція зовсім інша. Таке було не з одним кіно. Цікаво, до речі, що люди можуть казати про кіно одне, а ставити фільму на голосуванні зовсім інші оцінки. Наприклад, було, що зал був «холодним» до фільму — потім дивишся на оцінювання й розумієш, що всі на цей фільм реагували добре, просто якось всередині себе.

Найбільше досягнення — це цьогорічна програма. Багато фільмів було складно отримати в програму фестивалю. Але фактично всі фільми, які ми хотіли показати на фестивалі вдалося дістати. «Злетіло» з програми буквально чотири фільми. При чому в деяких фільмів причиною стало те, що їх правовласники з Росії, а це одразу для нас табу. Навіть, якщо це неочевидний, на перший погляд, російський правовласник — ми з ними не буде працювати.

Організація «Миколайчук Open» дійсно на високому рівні. Чи були якісь факапи і чи можеш розповісти про них?

Найбільший факап стався, коли ми поставили зустріч із режисерами Національного конкурсу на ранок неділі. У цей час у Чернівцях всі пішли в церкву. А на зустріч прийшла лише команда фестивалю і ще два якихось «безбожники». Жартую, звісно. 

Ще один неочевидний факап, який важко було прорахувати — під час фестивалю раптом вирішили ремонтувати водогін і в нас на кілька годин зникла вода: і в Миколайчук Центрі, і в готелі, де жила частина наших гостей. Найгірше — ти ніяк не можеш це виправити, бо це не залежить від тебе і стосується половини міста.