Пристрасті в епоху «Перебудови»: огляд на фільм «Ти мене любиш?» Тоні Ноябрьової

«Ти мене любиш?» — другий фільм режисерки Тоні Ноябрьової. Це історія дорослішання на тлі розпаду Радянського Союзу. Фільм розповідає про 17-річну Кіру, чиє життя водночас зазнає несподіваних змін: розлучення батьків, життя в умовах народження нової незалежної держави, а головне — моральні виклики та потреба в прийнятті дорослих рішень.

Світова прем’єра фільму відбулася на Берлінському кінофестивалі, українська — у межах 14-го Одеського міжнародного кінофестивалю, який цьогоріч пройшов у Чернівцях. Також фільм показали 17 жовтня в межах Київського тижня критики, а вихід на широкі екрани запланований на квітень 2024 року.

Кінокритик Ігор Кромф подивився стрічку і спеціально для Лірум розповідає, про що ж насправді рефлексує «Ти мене любиш?» (спойлер: не про 1990-ті).

Сюжет фільму досить простенький. Радянський Союз ось-ось розвалиться, а в Києві живе 17-річна Кіра (Карина Химчук). За мірками тих часів вона дитина з «мажорної родини»: тато — кінорежисер. Кіра живе в повній ідилії: тато й мама її люблять, вдома є все те, що недоступне «простим радянським людям», навчання в Київському театральному училищі проходять весело, навколо друзі. Одна біда в Кіри — татові колеги не спішать брати першокурсницю в кіно, хоч вона дуже проситься.

Щоправда, в якийсь момент ідилія руйнується: Радянський Союз валиться і тепер не до кіно, а в тата до того ж є коханка, до якої він іде. Юна Кіра вперше в житті розуміє, що її мало хто реально сприймає серйозно. Тому дівчинка вривається в шалене кохання з фельдшером Мішою і перебирається в комуналку, попутно із цим розуміючи, що її попереднє життя було дійсно красивою утопією, яка мало пов’язана з реальною дійсністю.

Карина Химчук насправді дійсно головний скарб «Ти мене любиш?» (до речі, вона перемогла у номінації «Найкраща акторка» премії «Кіноколо», – прим. ред.). З «хлопчачою зачіскою» та в безрозмірних светрах і джинсових куртках вона нагадує героїню «перебудовного кіно». Така ж інфантильна та самозакохана бунтарка, яка все запитує в людей навколо: «Ти мене любиш?». Акторці, що народилася на добре десятиліття після подій у фільмі вдається відтворити певний неписаний архетип «перебудовного кіно», який насправді найбільше драйвить стрічку.

Починаючи з першої сексі-сцени, де напівоголена Карина танцює біля дзеркала й закінчуючи оптимістично-відкритим фіналом, де вона крокує по шосе.

Для Ноябрьової кіно «Ти мене любиш?» стало другою повнометражною роботою. У 2018 році вийшла досить камерна та недорога сатирична комедія «Герой мого часу» про типового провінціала, який намагається влаштувати своє життя в Києві. Фільм хоч і говорив про актуальні теми, однак сценарно був не дуже цілісний і місцями нагадував скетч-шоу. З «Ти мене любиш?» ситуація схожа. Історія справді красива візуально, а головне героїня викрадає сцену за сценою. Однак із цілісністю цієї історії не все гладко.

Із самого початку фільму може здатися, що Ноябрьова римує три великі історії: розлад родини, розвал країни та руйнування усталеного життя героїні. Однак, так це видається лише у вступній частині фільму. Чим далі нас веде сюжет, тим більше ми розуміємо, що «Ти мене любиш?» — це не про 1990-ті, не про дорослішання, і навіть не сильно про родину.

Епоха самого початку 1990-х тут лише фонова декорація.Так, дух комуналки у фільмі переданий із повнотою: тут і вбиральня зі змінними сидіннями, і ця макабрична плитка на підлозі, і колір стін, і сварки через якісь побутові дрібниці. Є тут і стихійні ринки, де продають усе: від бананів до касет із Рембо. Є і поява першого холоду в батареях. І навіть радіо нам говорить про події путчу ДКНС. Є звісно, якісь непритаманні початку 1990-х дрібниці, але не будемо зайвим «душнити». Власне, вони не так ту важливі, тому що епоха 1990-х тут також не дуже важлива. Вона ніяк не рефлексується. Якби все це відбулося у 2000-ні, були б певні поправки в декораціях, вирізали б сцену з родиною євреїв, що отримала дозвіл на міграцію і все — основна канва спокійно собі могла бути і у 2000-х, і у 2010-х теж. Тому лінія з розпадом країни тут ніби є, але за великим рахунком виключно для того, щоб створити певний антураж, жодної рефлексії про цю епоху ми не бачимо.

Історія про розпад родини у фільмі прописана краще, але теж насправді досить схематично. Ось на початку фільму ми бачимо гарну заможну радянську родину, з, як тоді казали, «представників творчої інтелігенції». Потім глава сімейства втрачає роботу, а за нею і взагалі йде із сім’ї до коханки. Чому він йде до коханки, коли буквально дві сцени назад у нього все було нормально з дружиною нам не дуже зрозуміло. Але це ще можна прийняти, як факт. Розпад родини, яка для головної героїні є основою її життя — цеце дійсно травма і вона вирішує цю травму втечею до свого нового хлопця.

Окрім однієї спроби батька про щось поговорити з донькою щодо цієї ситуації, ми більше не бачимо жодної комунікації в сім’ї. У якийсь момент, без жодних передумов, любляча родина розпалася і просто не комунікує ніяк, що вона розпалася. Врешті, після певного часу Кіра повертається до матері, яка абсолютно нейтрально уточнює чи її донька не вагітна і все. Ніхто більше не проговорює цю проблему. І нехай, не завжди потрібно у фільмі проговорювати словами, але непроговореного конфлікту у фільмі ми теж не бачимо. Відбулося розлучення і всі з ним змирилися без зайвих рефлексій.

Історія про руйнування усталеного життя героїні. На цьому будується чимало історій дорослішання. Власне, щоби подорослішати, спершу треба покинути світ дитинства, а це почасти боляче. Цієї історії у фільмі найбільше. Дійсно, наївна Кіра з мажорної родини раптом зустрічається з реаліями радянського життя, де треба стояти в чергах, варити суп із якихось жахливих кісток і ділити санвузол із десятком не завжди приємних сусідів. Але навіть у цих побутово-макабричних декораціях комуналки Кіра лишається наївною дитиною. У фільмі багато інтимних сцен, як, наприклад, сцена першого сексу, сцена з проєктором повним старих чужих фото чи сцена, де Кіра «цілується» оком. У відкритому фіналі ми бачимо, що головна героїня можливо позбавилася якихось дитячих ілюзій про міцну родину чи «кохання на все життя», але в цілому мало чим змінилася — вона така ж самозакохана «доросла дитина», у якої хочеться запитати «Кіро, а кого любиш ти?».

---

Оцінка критика: 7/10