«Внутрішньо я завжди не погоджуюся з рішенням режисера»: інтерв’ю з акторкою Кариною Химчук

Карина Химчук — акторка, яка зіграла головну роль у фільмі «Ти мене любиш?». Це друга повнометражна робота Тоні Ноябрьової. Стрічка продовжує тенденцію українського кіно на рефлексію 1990-х років і розповідає історію 17-річної Кіри, яка стає свідком розлучення батьків. Події відбуваються напередодні падіння СРСР. Кінокритик Ігор Кромф писав, що це трохи смішна, трохи чутлива й трохи бунтарська історія дорослішання.

Світова прем’єра фільму відбулася на Берлінале, а українська — на Одеському міжнародному кінофестивалі, що цьогоріч відбувався в Чернівцях. На останньому виконавиця головної ролі Карина Химчук здобула спеціальну відзнаку за найкращу жіночу роль.

Карина дебютувала в повнометражному кіно у стрічці «Королі репу» Мирослава Латика, яка вийшла цього року влітку. У ньому акторка зіграла другорядну роль Свєтки — продавчині в магазині.

Кінокритикиня Єлизавета Сушко спеціально для Лірум поспілкувалася з акторкою. Про складнощі ролей, премʼєру на Берлінале та прагнення Карини в майбутньому — читайте в цьому тексті.

Чому ти захотіла податися і спробувати себе в новому фільмі Тоні?

От якраз цікаво, бо ми з тобою якраз згадували перед інтервʼю «Королів» (фільм «Королі репу» Мирослава Латика, — прим.)

І ще поговоримо.

Так. Але найцікавіше, що ці два фільми повʼязані між собою. Коли я знімалася в «Королях», актор, який грав мого кавалера, після закінчення зйомок надіслав мені допис у Фейсбуці Тоні, де вона просто шукала студентів у свій фільм. Я це навіть не розглядала, а він сказав податися. Памʼятаю, спека стояла люта й мені нічого не хотілося, не те що знімати проби. Але я все-таки відправила Тоні відео. І вже потім я дізналася, що Тоня шукала подружку головної героїні, бо власне, Кіра в неї вже була. Кастинг-директорка Алла Самойленко пізніше сказала Тоні, що моє відео неактуальне, бо я відрізала волосся. Тоня тільки сказала, що це дуже прикро, бо з довгим волоссям я б підійшла на роль подружки. Але в мене були свіжі самопроби з іншого кастингу, Тоня їх подивилася і я її зачарувала.

Як думаєш, чим?

Не знаю. Але після цього вона покликала мене на головну роль.

Про що для тебе ця історія, твоя героїня Кіра?

Я пам’ятаю цей момент, коли я вперше отримала сценарій, і там ще мою героїню звали Лола (та сама роль подружки, — прим.). Тобто, я читала сценарій уперше з позиції не тієї ролі, яку врешті грала. І читала я вже візуалізуючи, як би я це зробила. На жаль, я не вмію робити це відсторонено. Я одразу бачу як я буду це грати, фіксую секс сцени, ого, тут вона цілується, тут вона курить. Я все переймаю одразу на себе.

Я памʼятаю, що першою думкою про текст було: «ого, це талановито. Я хочу буди причетною до цього!». Потім, коли вже почалася робота, я зрозуміла, що це історія про дорослішання. Так воно і є через лінію сімейних стосунків. Моя героїня подорослішала завдяки, чи, на жаль, розлученню батьків. Але сама Кіра — це про бунт, про живу натуру. Коли я вже подивилася фільм на Берлінале, я зрозуміла, що це вийшло дуже живе кіно в дусі Тоні — маніфест про життя, свіжий і чесний.

А тобі була близька твоя героїня? Чи, можливо, вона навпаки приторочила твоїм спогадам про період 16-річчя?

Мені всі кажуть, що я там нічого не граю. Це звучить добре, значить я граю добре, але якраз у цьому фільмі мені потрібно було справді виконувати роль. Моя героїня не схожа на мене, і ця історія розлучення не схожа, бо я цього ніколи не переживала. Кіра діє дуже інфантильно, я б так ніколи не вчинила. Та й сама історія сімейної драми мені не близька — у мене дуже крута сімʼя. Але якийсь такий драйв був присутній у тому віці й досі присутній у мені. Хоча б цим ми схожі.

Але героїню було грати легко. Я зрозуміла її, я їй співчуваю, тому не засуджую її за дурні вчинки. Я просто зрозуміла чому вона така.

І це було легше, ніж продавчиня Свєтка в «Королях репу»?

Зі Свєткою було дуже складно. Я чинила супротив на неї, мені правда не йшло. Коли мені робили весь цей мейк, пушап, весь цей магазин морозива… Я тільки й думала «Боже, чому так?». А потім дивишся і думаєш, що це вийшло правдоподібно.

В мене є такий момент, що я завжди, ніби внутрішньо, не погоджуюся з баченням режисера. Десь всередині мені завжди хочеться сказати, що має бути не так. Напевно, це якісь мої режисерські амбіції. Бо я мрію робити своє кіно в майбутньому. Але врешті-решт я мовчу й роблю так, як мене просять. І намагаюся робити це дуже добре.

Тобі щастить на цікаві любовні лінії. У «Королях репу» турок, якийсь десь далеко, а в «Ти мене любиш?» перший сексуальний досвід. Як вдалося створити цю хімію?

Я знайома із Сашком (актор Олександр Жила, який зіграв у фільмі Мішу — прим.) дуже давно, з акторської школи. Ексклюзив, але я була закохана в Сашу. Але теж давно. Коли були зйомки «Ти мене любиш?» ці відчуття вже зникли, але так, він мені імпонував як хлопець.

На репетиціях та зйомках я вже спокійно до нього ставилася, але довіра залишилася. Сашко дуже допомагав мені, бо він працював як акторський коуч, тож вміє допомогти актору зрозуміти сцену, зіграти її тощо.

Ту саму секс-сцену знімати було складно. Але Саша теж дуже хвилювався. Наприклад, ми знімаємо дубль, він підказував, а потім бігом закривав мене, щоб ніхто не бачив мене оголеною. Дуже піклувався про мене.

А любовна лінія, як на мене, дуже смішна. Особливо ця сцена, коли вони їдять суп, ну, як суп, воду з кістками. Але, напевно, вона й дуже правдива. Навіть цей перший секс правдивий. Цим мені й подобається лінія з Мішою, бо вона зовсім не любовна. Ніхто нікого насправді не любив. Ось такий парадокс.

Події у фільмі відбуваються на початку 90-х років. Ти не жила в той час, але мала прожити в кадрі. Як ти з цим впоралася?

Актор повинен вживатися в будь-які роки. Інколи люди знімають і 50-ті роки, де ніхто з акторів не жив. Це, грубо кажучи, талант актора. Наприклад, сцена, коли я бачу перший раз пепсі й жуйки, то я головою розумію, що я бачу це все вперше в житті. Моя героїня не знає як відкривати банку пепсі, значить і я уявляю, що не знаю, що це таке. На зйомках тієї сцени я забула як жується жуйка.

Це все дуже просто, правда. Я дуже не люблю копатися, якось рефлексувати, сильно вживатися в роль. У мене така філософія — чим простіше ти граєш, тим воно природніше виглядає. Якби я сиділа, розписувала сцену, за тим самим Станіславським: хто я, що я, де я, коли я, якби я оце рила вглиб, то моя гра була б дуже пластмасовою.

А що можеш сказати про премʼєру на Берлінале?

Для митця дуже важливо мати такий фідбек. Якщо його немає, то заради чого це все? Якісь нагороди, якісь відгуки мають сенс. Бо без глядача та його відповіді це однаково, що писати в стіл чи малювати картину і спалювати її. А я вважаю, що митець має збирати свої плоди. Так, тоді ти тішиш своє его, але від цього вже відштовхується і маєш сили рухатися вперед.

Коли я читаю якийсь хороший відгук про фільм, про мою роботу, то, звісно, мені це лестить і я радію, що причетна до такого класного проєкту, який запрошують на фестивалі. Але це і втілює віру, що кіно існує, що українське кіно існує. Інколи мої очікування, які я люблю нафантазувати, не сходяться з реальністю і я страждаю. Тому я намагаюся бути реалістом із нотками мрійника. Але бачити людей, які плачуть чи сміються після перегляду фільму з тобою в будь-якому разі неоціненно.

А ти хотіла щось сказати глядачам та глядачками своєю героїнею?

Цікаве запитання. Насправді я про це не думала, якщо чесно. До мене в Берліні підходили люди, яким уже 50+ років і казали, що впізнали себе. Для них відбулася рефлексія того періоду їх життя. Але це старші люди. Підлітки зараз дуже різкі, вони складніші, ніж Кіра. Я б навіть сказала, що вони жорстокіші й радикальніші.

Кіра змінить щось у їхньому світобаченні?

Я думаю, що вони не зміняться. Їм важливий цей бунт, йти тільки вперед як їм здається правильним. А старші люди вже дивляться назад, тому можуть зізнатися собі в неправоті.

Й останнє питання. Чи є роль, яку би ти мріяла зіграти?

Так. Це комедійна роль. Наприклад, гумор серіалу «Офіс» мені дуже близький, яким би тупим він не виглядав, для мене — це геніально. І взагалі я хочу спробувати себе в серіалі, де виробництво так побудовано, що першу сцену знімають останньою. Це повний сюр.

---

Читайте також: «Ми можемо продавати світу праведний український герць». Розмова з режисером Мирославом Латиком

Над створенням цього матеріалу працювала команда із шести людей.
Допоможи нам продовжувати працювати на цьому ж рівні — задонать Ліруму на Buy Me a Coffee