Довженко-Центр закликає Кабмін не схвалювати Стратегію розвитку кіно

3 листопада Кабмін має розглянути «Проєкт Стратегії розвитку кіно в Україні до 2027 року». Це документ, який регулює державну підтримку кіноіндустрії та визначає пріоритетні напрями її розвитку. Втім, кіноспільнота та представники Довженко-Центру вимагають не схвалювати Стратегію в її теперішньому вигляді. Вони стверджують, що документ ставить під загрозу існування Довженко-Центру. 

Розповідаємо, що не так зі Стратегією розвитку кіно та що про це думає кіноспільнота. 

Розгляд Стратегії відкладали вже двічі. 10 квітня 2023 року стало відомо, що Держкіно відмовилося надати проєкт Стратегії для ознайомлення виданню «Детектор медіа». Тож українські кінематографісти звернулися до Громадської ради при Держкіно з проханням ініціювати публічні обговорення документа. Вони вимагали долучити до обговорення українських кінопродюсерів, кінорежисерів, менеджерів, профільні інституції та інших зацікавлених сторін.

22 червня Стратегію мав розглянути Кабмін, однак, її обговорення так і не відбулося. Це порушує постанову Кабінету Міністрів про проведення таких консультацій «Щодо формування та реалізації державної політики». Відтак, громадськість домоглася, аби розгляд Стратегії знову відклали. 

У липні 2023 року обговорення таки провели. Пропозиції щодо проєкту Стратегії надсилали від Національної спілки кінематографістів України, кіностудії Довженка, Довженко-Центру, Союзу кінотеатрів України та інших інституцій. 

Після обговорень Держкіно повідомило, що зауваження і пропозиції до проєкту Стратегії були «враховані частково в межах конструктивних та обґрунтованих пропозицій». 

У Довженко-Центрі кажуть, що практично всі зауваження кінематографістів були відхилені. У коментарі виданню «УП.Культура» керівниця центру Олена Гончарук розповіла, що жодного представника Довженко-Центру не залучали до підготовки Стратегії. І хоча Центр регулярно надсилає Держкіно свої пропозиції щодо діяльності, їх у проєкті Стратегії немає:

«Запропонований документ навіть формально не є “стратегією”, радше “переліком справ”, без обґрунтувань і конкретики. Утім, у цьому переліку справ Держкіно до 2027 міститься цілком прагматичний розділ, що містить загрозу знищення Національного центру Олександра Довженка», — кажуть в інституції.

Що не так зі Стратегією?

Кінематографісти вважають, що стратегія має на меті реорганізувати Довженко-Центр. 

Держкіно має у планах створити окрему державну анімаційну студію, при тому, що видатки на культуру скорочуються. 

Читайте також: Держкіно визнало недійсним закон про реорганізацію Довженко-Центру

Також установа має намір розвивати «Науковий центр кінематографії України», який, за словами фахівців Довженко-Центру, не функціонує вже 20 років.  

Окремо планують створити Державний фонд фільмів, функції якого досі виконував Довженко-Центр:

«Саме Довженко-Центр історично був створений з метою консолідації й розвитку українського фільмофонду, відновлення, реставрування, збереження, популяризації творів національної та світової кінематографічної спадщини, і незмінно виконує ці функції протягом майже 30 років», — кажуть представники центру.

Вважається, що функції єдиної інституції, що відповідала за всі три напрями, хочуть розподілити між трьома установами, які знаходяться на етапі створення. 

«Після каскаду розслідувань і скандалів щодо розтягування сотень мільйонів між “своїми” на неякісний і непотрібний продукт, після усушки й утряски кіновиробництва до телесеріальчиків за наші ж гроші, після вимоги відставки голови Держкіно пані Кудерчук, після звинувачень оплачуваних з державної казни членів комісії, які обирають фільми для бюджетного фінансування у непрозорості і кумівстві, у так званій “стратегії” знову і вкотре передбачається фінансування “мила”, знову і вкотре — розчинення Довженко-Центру в кислоті», — висловилася колишня народна депутатка та ексзаступниця міністра культури Ірина Подоляк.

Детальніше про те, як Держкіно намагається реорганізувати Довженко-Центр, можна прочитати тут.

Крім того, у Стратегії є пункт про зменшення кількості виробництва українських повнометражних фільмів. Натомість, планують збільшити виробництво телесеріалів. Їх, згідно з документом, має бути не менше, ніж 600 годин на рік.

При цьому, ігрових повнометражних фільмів для широкої авдиторії пропонують виробляти не більше, ніж 20 на рік. 

Авторських повнометражних фільмів для фестивалів категорії «А» пропонують виготовляти не більше ніж 7 на рік. Цей пункт розкритикували за те, що на етапі пітчингу сценарію практично неможливо визначити, чи стане фільм учасником фестивалю категорії «А». При цьому, такі фільми теж можуть бути цікаві широкій авдиторії:

«Як вони на етапі пітчингу будуть знати, потрапить цей проєкт далі на фестиваль класу А чи ні? І чому не більше ніж сім на рік? Адже зараз, якщо подивитися на дійсність українського авторського кіно, на кожному важливому фестивалі є український фільм. Роттердам, Сан-Себастьян — “Ля Палісіада” режисера Філіпа Сотниченка, “Берлінале” — “Залізні метелики” Романа Лютого, “Ти мене любиш?” Тоні Ноябрьової, “Ми не згаснемо” Аліси Коваленко», — зазначила продюсерка фільму «Ля Палісіада» Валерія Сочивець у коментарі виданню «Суспільне Культура».

Співзасновник Одеського кінофестивалю Денис Іванов зауважив, що в Стратегії не прописані актуальні виклики сьогодення:

«Серед факторів, на які треба зважати в нормальній стратегії, відсутня, наприклад, війна: виклики, які з нею пов’язані, наслідки для кіноспільноти і розуміння м’якої сили культури для нашої боротьби з агресором».

Кураторка Київського тижня критики Дар’я Бадьор розкритикувала відсутність належної комунікації Держкіно з громадськістю й додала, що всі пропозиції до документа були проігноровані:

«Зате є 600 годин серіалів на рік бюджетним коштом і “оптимізація” Довженко-центру. Відбиті наглухо всі там в Кабміні, ОП і Держкіно. Це навіть не Яник-стайл, це гірше».

Такої ж думки й режисерка та продюсерка Єлизавета Сміт:

«Мені давно здається що головна “стратегія” це усвідомлене ігнорування, яке призводить до того що у людей опускаються руки. Будь-які відкриті листи, звернення та петиції просто ігноруються. При цьому продовжується послідовне знищення кінематографа в країні, на зміну наполегливо проштовхують 600 годин серіалів на рік, і не більше 7 авторських фільмів на рік, бо це ж не вони представляють Україну по всьому світу, це ж не вони залишаються в часі. Ну і “оптимізація” Центру Довженка».

Оновлено від 2 листопада, 14:05

Українська сценаристка Марина Степанська розкритикувала кінематографістів, які мовчать про ситуацію:

«Ця влада довела, що єдина риса кінематографіста, яка зараз враховується — це “чи ти свій”. Це ультимативна лояльність. Напевне якось можна розвинути в собі лояльність до зашкварних корупціонерів, які ненавидять кіно і не приховують цього і одночасно бути в стані творити справжнє, правдиве, потужне мистецтво. Може десь є майстер-класи по такому специфічному mindset. Поки я бачила тільки протилежний ефект, депресивне видовище».

---

Читайте також: Друзі-переможці, незрозумілі критерії і журі. Кому Мінкульт виділив 400 млн на фільми й серіали