18 найкращих українських альбомів 2018 року

Вже п’ятий рік поспіль ми підбиваємо підсумки року у вигляді топу альбомів. Третій рік ми для цього використовуємо власну систему оцінювання. За 2018 ми нарахували більше 250 релізів: повноформатних та міні-альбомів, частину з яких встигли зібрати у Базі українських альбомів. У нас чотири критерії відбору: новизна для України, неординарність в контексті світової музики, якість запису та виконання, а також те, наскільки гурту вдалося донести музику своєму слухачеві. Так ми обираємо шорт-ліст, на основі якого робимо рейтинг найкращих. 

Цього року найкращі альбоми обирали всією редакцією: Льоша Бондаренко, Катя Ятель, Артем Рісухін та Лєра Пірус. Також ми вже випустили топ-10 міні-альбомів цього року, а також 60 улюблених пісень редакції за 2018.

> Читайте також: 17 найкращих українських альбомів 2017

> 16 лучших украинских альбомов 2016 года

> 15 лучших украинских альбомов 2015 года

> 14 лучших украинских альбомов 2014 года

18. ЛУНА – Заколдованные сны

Коли ЛУНА вперше з’явилася у нашому полі зору, її важко було сприймати серйозно. Аранжування аж надто з любов’ю до 90-х, трохи недолугі тексти, неадекватна наївність. У цьому відчувався стиль, але слухати було важко.

За три роки все принципово змінилося. Наївність, дивні тексти та любов до 90-х нікуди не ділася, але Христині Бардаш вдалося довести, що все це – не просто специфічний прийом, а її сутність як артистки. Величезний опус про Заколдованные сны написав для нас Олесь Ніколенко. Від себе ж додам, що це та платівка, яку не хочеться перемикати. Напрочуд приємні синтезатори, кропітка робота зі звуком та знову ж такі дивні, але пристрасні (іноді на грані фолу) тексти ЛУНИ. Цей альбом важко характеризувати звичними критеріями, але він щось пробуджує всередині. А це велика рідкість.

> Читайте також: «ЛУНА (Кристина Бардаш): DIY-поп через профессиональные лекала»

Льоша Бондаренко

17. Aero Benin – Aero Benin

Дебютний альбом психоделічного поп-проекту Саші Філоненка одразу зайняв місце в моєму плейлісті – настільки він вийшов атмосферним та теплим. Зараз, прослуховуючи платівку, ловиш себе думці, що відчуваєш ностальгію по літнім вечорам. Грамотно скомпонована структура альбому, вдалі фіти та якісний продакшен не залишають питань до релізу. Просто до Aero Benin приємно повертатися, коли хочеться тепла.

Лєра Пірус

16. INDT – Palace

Гурт INDT пройшов довгий шлях та змінив пару назв перед тим як випустити свій, на цей момент, найкращий альбом Palace. Музиканти починали із каверів на Arctic Monkeys, намагалися наслідувати ледь не весь бріт-поп 2000-х, а врешті зробили стрімкий розворот та написали психоделік-рок платівку.

Palace звучить стильно, чіпко, свіжо та по-справжньому. На ньому можна знайти і молодого репера Wavy Dem, талант якого ще має розкритися. На ньому ж є дует із Braii, які потрапили в наш топ міні-альбомів цього року. А загалом це альбом, який можна ставити на один рівень із міжнародними представниками жанру. Звісно, INDT ще не Tame Impala і не Pond, але слухати їх цікаво, а головне – цікаво, що ж буде далі.

Льоша Бондаренко

15.  King Imagine – Femininho

Femininho – кінематографічний альбом із чітким концептом. Він поєднує найрізноманітніші стилі та напрямки: від ambient, IDM, downtempo, noise до trip hop та future jazz. Олексію Мікрюкову вдалося передати атмосферу легкої меланхолії внаслідок поєднання живих інструментів із семплами у вигляді виважених мелодійних форм. Окремою темою може стати особливості запису композицій: у деяких з них можна почути запис звуку чайника, дверцят шафи, або навіть звук працюючого танку «Пантера». Femininho – монументальна робота King Imagine, яку хочеться слухати наодинці.

Лєра Пірус

14. Heinali – Iridescent

Відкриття року для мене. Атмосферний та багатошаровий ембіент, який слухається на одному диханні. Альбом складається з фрагментів студійних імпровізацій, записаних у 2016-2017 роках, які були перетворені на композиції. У Iridescent Олег Шпудейко експериментує з атмосферою, настроями та самою музичною фактурою, завдяки унікальному звучанню аналогових модульних синтезаторів. Для мене, Heinali – один з найцікавіших представників української електронної сцени.

Лєра Пірус

13. Христина Соловій – Любий Друг

Христина Соловій зробила сміливий крок, відійшла від образу «лемківської принцеси», відмовилася від послуг Мілоша Єліча як саунд-продюсера, зібрала новий склад музикантів та записала платівку майже власними силами. Результат дійсно відрізняється від попередньої роботи Жива Вода. Якщо дебютник був більше схожим на сайд-проект «вночі» тільки із жіночим вокалом, то Любий Друг – це сучасний поп-рок від співачки, яка шукає своє місце у світі.

З точки зору аранжувань, цей альбом – цікава робота, у якій поєднується поп-рок, відлуння фолк-музики, інді-поп та навіть електроніка. Певне найсильніший трек альбому Оченька мої чорні – містить усе із вищеназваного, це народна пісня із тріп-хоповими мотивами на кшталт Massive Attack.

> Читайте також: Христина Соловій: «Відповідати очікуванням людей – це найбільше, чого б мені не хотілося»

Утім, все одно візитівкою співачки залишаються тендітні пісні про любов, про що каже успіх двох хітів: Фортепіано та Шкідлива звичка. В українській поп-музиці, яка вирізняється або ж рафінованим естрадним звучанням, або ж аж надто експериментальним, платівка Соловій виглядає ледь не золотою серединою.

Льоша Бондаренко

12. Jamala – Крила

Статус неймовірної джазової вокалістки та однієї з найекстравагантніших співачок, перемога на «Євробаченні», суддівство «Голосу» – це, та багато інших факторів зіграли з Джамалою злий жарт. Від її нового альбому усі чекали «чогось самі не знаємо чого». Тому коли довгоочікувана платівка вийшла, у багатьох можна було помітити неприховане розчарування одноманітним альбомом.

Та якщо розбиратись, то Крила – не такий вже одноманітний. Складається враження, ніби співачка вирішила після нового етапу дорослішання записати альбом про відомі нам речі, але з висоти нового досвіду. Замість наївної історії про швидкі закоханості – поблажлива історія про швидкоплинність стосунків (Кохання), замість романтичного оспівування самотності – чесне визнання, що не так вже й просто бути самому (Незнайомець), замість оди чоловіку – заінтриговане очікування материнства (Крила).

Але найкраще на платівці – пісня Натовп. Не лише найкращий трек альбому, а й одна з найсильніших пісень у Джамали. Потужне аранжування та доросла лірика відкривають нам співачку, яка може говорити голосно про серйозне.

Катя Ятель

11. Small Depo – Дебильный

На своїй платівці Дебильный Small Depo нарешті роблять кроки якщо не вперед, то вбік, до концептуально нового підходу до аранжувань і продакшну загалом та залучає до створення треків несподіваних гостей (Курган, Антон Слєпаков). Це доросла платівка гурту, якому все ще важко вибратися із пост-панкової парадигми, але який нарешті намагається створити щось оригінальне.

Від екзистенційності до постійного руху. Від омажу буремному Олегу Мітасову до пронизливого, макабричного гітарного соло на Спать. На новій роботі Small Depo все ще звучить відгомін російськомовного року 90-х та 00-х, йому все ще бракує стилістичної широти. Але Дебильный – максимальне наближення до того, як має звучати російськомовний пост-панк у 2018.

Артем Рісухін

10. KAZKA – KARMA

Перераховувати усі досягнення гурту Kazka за цей рік стає подібним до представлення Дейенеріс Таргаріан незнайомцям.

У фразі «KARMA – це поп-музика, за яку не соромно» закладено все. Покоління, яке пережило розквіт гурту ВиаГра та у дорослому віці оцінило музичну та текстову цінність їх творчості, скучило за музикою про важку долі дівчини, яка зажурилась мов верба. Це ж покоління вже розбещене осучасненням народних мотивів, тож воно не могло пройти повз мікс українського та східного традиційного звучання. Так ще й фінальним штрихом стало те, що фронтвумен Саша напрочуд органічно підходить під ліричний образ героїні альбому. Таким чином уся платівка мимоволі сприймається чесною, щирою.

У KAZKA були всі козирі на руках і в результаті з’явився альбом, який однаково може сподобатись різним категоріям людей, увійти в ротацію на телеканалах і при цьому знайти своє місце у плейлісті на стрімінгу.

Катя Ятель

9. Blooms Corda – Fog Lavender

Один із моїх найулюбленіших релізів року – напрочуд романтичний, ніжний та відвертий, водночас, грувовий та фанковий. Fog Lavеnder – одна велика історія зі своїм затишним звучанням та приємним вокалом. Хоча більшість інструментальних партій записував сам фронтмен гурту Данило Галико, сесійні музиканти, під час живого виступу змогли також підхопити цей фірмовий грув. Це той випадок, коли гурт цікаво слухати як в записі, так і на концертах.

Лєра Пірус

8. Stoned Jesus – Pilgrims

Для кожного музиканта дуже важливо залишатись собою. Попри жанри та образи. Для свого нового альбому Pilgrims, Stoned Jesus вирішили відійти від прив’язки до стилістичних очікувань фанатів та вже протоптаного жанрового шляху, зробивши цю платівку максимально рефлексивною. Іронічно, що цей “стрибок” гурт зробив для першого релізу на великому лейблі Napalm Records: відполірований, більш комерційний звук та інтимність текстів Ігоря Сидоренка.

Утім, окрім надриву та більш виваженого звучання, Pilgrims приголомшує своєю незібраністю. Разом із вражаючими треками на кшталт Distant Light, Hands Resist Him та Water Me, альбом впадає у крайнощі з нудністю ню-метала Thessalia та передбачуваними ходами на Excited. Формула з прогу, пост-хардкору та стоунеру розвалюється – на Pilgrims Stoned Jesus наче самі не можуть розвинути жодну музичну тему, яку чіпляють на платівці. Між прямолінійністю подачі та цікавими мелодійними ходами немає балансу. Pilgrims – це вимушена спроба бути собою та перезагрузитись.

Гурту ледве вдається не розгубити свою щирість в расфокусі та хаосі – завдяки трьом-чотирьом трекам та потужному звучанню альбом розкривається рівно настільки, щоб стати неоднозначною, але важливою віхою як для самих Stoned Jesus, так і для важкої музики в цьому році.

Артем Рісухін

7. Cepasa – Dark Beauty

Dark Beauty – новий етап у творчості Павла Ленченка. Це відчувається в усіх треках платівки – настільки вони не схожі на попередні роботи музиканта. Dark Beauty – суміш музичних форм: тут і красиві гітарні рифи, і ламані ритми, і техно, і тріп-хоп, і навіть симфонічні партії. Але, попри різноплановість, альбом сприймається як цілісний музичний твір.

Попри відмінність від попередніх робіт виконавця, стиль Dark Beauty впізнається із перших тактів, що, на мою думку, є найбільшою похвалою для музиканта.

Лєра Пірус

6. Вагоновожатые – Референс

Довгоочікуваний альбом, записаний абсолютно у форматі Вагоновожатих. Це захоплива гра слів – відгук про сьогодення – у поєднанні з крутим аранжуванням та електронними бітами. Референс – десять пісень, які цікаво переслуховувати та кожен раз знаходити щось нове. Усі вони звучать цілісно та більш концептуально, навіть у порівнянні з попереднім альбомом Wasserwaage.

У Референсі немає нічого зайвого – це виважена, об’ємна арт робота талановитих музикантів.

Лєра Пірус

5. Ingret – Не спи

Ніхто не знав, чого чекати від INGRET. З одного боку – перед нами яскрава, артистична та трохи дивакувата співачка. З іншого – продюсерський центр Mozgi Entertainment, який прекрасно вміє догодити масовій аудиторії, але вже давно не згадувався в контексті самобутньої музики. Тому на альбом Не спи ми чекали із цікавістю, але попереднім скепсисом.

Результат перевершив усі очікування. Ingret заручилася допомогою прекрасних харків’ян Дмитра Зінченка (барабанщик тисячі гуртів, серед яких Stoned Jesus) та саунд-продюсера Артема Алтуніна (співпрацював із SunSay, Pur:Pur і не тільки) та написала одну із найцікавіших поп-платівок за останні роки.

> Читайте також: INGRET: «Все пишут о любви, о дружбе, а о каком-нибудь шкафе – нет»

Якщо музика спочатку може здатися дещо хаотичною, то згодом розумієш що INGRET чудово відчуває мінімалістичний характер свого стилю. Її аранжування дуже чисті, у них немає зайвих звуків. Тексти ж, які спочатку здаються інфантильними та наївними, з кожним прослуховуванням розкриваються з новою силою. Одна тільки фраза «А если мы все закрутимся-завертимся и забудем что такое любовь» – попередження поколінню міленіалів, які постійно зайняті чим-завгодно тільки не фундаментальними питаннями.

Льоша Бондаренко

4. Курган feat. Агрегат – С.Ш.Р.

Курган і Агрегат – це дивовижний кейс, як із стьобного, відверто карикатурного проекту три пацани із села Близнюки змогли вирости в один із головних гуртів українського хіп-хопу. Це може бути смішно, може бути сумно, це можна любити або ненавидіти, але важко заперечувати – Курган пише хіти. Так, це не хіти рівня Плакала, але це напрочуд меметична музика, яка розростається, як не дивно, серед міської молоді.

Пострижись як в прошлий раз – один із головних андеграундних бенгерів цього року. Футбол 2000 – одна із найсильніших небанальних ліричних пісень. С.Ш.Р. вивів Курган на принципово новий рівень. Так, це все ще звучить по-аматорські і смішно. Але тепер це не якісь чуваки з ютубу, а реальні гравці українського ринку, не схожі більш ні на кого.

Сольний міні-альбом Кургана Бібліотека странних знаній, який вийшов наприкінці року, – це перехід із сфери гумору у зовсім інший вимір. Це все той же суржик, але тепер він використовується не тільки для стьобу над провінційною реальністю, а для цілком серйозних та важливих висловлювань.

Льоша Бондаренко

3. YUKO – Dura?

На своєму новому альбомі YUKO зробили ставку на гостросоціальну тему патріархату та домашнього насильства. Від трагічності SYROTYNA до головного треку альбому Dura – YUKO крізь призму обрядових пісень та електроніки будують проникливу картину, створюючи сильний концепт. І, попри мелодійні самоповтори та зайві загравання з 8-бітним саундом на PJU PJU, вокальна подача Юлі Юріної миттєво затягує в атмосферу альбому. Занадто банальний трек SORRY (крок вбік у прірву) та відчутне позичання в Adele на BUVAITE ZDOROVI підкошують концепт альбому.

У будь-якому разі DURA? звучить цілісно, як життєпис пронесений крізь сторіччя та накладений на сьогодення із його електронним хаосом та важкими ритмами. Один з найсильніших альбомів цього року.

Артем Рісухін

2. Cape Cod – Echoes

Один із найважливіших електронних українських альбомів цього року. Echoes – це комплексна та багаторівнева робота в плані звуку та пісенної творчості. Якщо дебютний альбом нагадував музичний шоукейс Максима Сікаленко та Constantine, Echoes – концептуально завершене полотно. На ньому танцювальна музика пливе між жанрами, стилями та настроями від треку до треку, поки Сікаленко вміло вплітає р’н’б нової школи, соул та хіп-хоп у треки та доводить до звукового оргазму свою любов до диско-хаусу.

Cape Cod звучить однаково впевнено як на фітах, так на цілком інструментальних композиціях (пронумеровані інтерлюдії Echo звучать не просто як спейс-холдери, але допомагають будувати концепт платівки). Echoes не та платівка, що “зайде” з першого разу. Її потрібно переслуховувати та відкривати нові грані знову і знову.

Артем Рісухін

> Читайте також: O.Torvald, YUKO и Cape Cod про самые значимые концерты в своей истории

1. Vivienne Mort – Досвід

Це геніально. Vivienne Mort вдалося акумулювати свій досвід, уміння, силу та пристрасть, щоб випустити комплексний, яскравий та абсолютно унікальний альбом. Кожна із пісень – це вивірене висловлювання, щира розмова Заюшкіної із слухачем.

Vivienne Mort неможливо вимірювати категоріями популярної музики. Вони грають набагато складнішу музику за поп, але залишаються під прицілом широкої аудиторії. Таким чином їм вдається вирішити одвічну дилему музикантів, яких кидає між творчістю і комерцією. Vivienne Mort підлаштовують світ під себе. І все це завдяки постійному пошуку, самовдосконаленню та безкінечній роботі, яку цей гурт здійснював протягом останніх більш ніж 10 років.

Гурт Дани Заюшкіної – це не про сьогоденний хайп. Це історія вистражданого та заслуженого тріумфу. І Досвід зараз є піком їх шляху. Скоріше за все, не останнім.

Льоша Бондаренко