Чому музика та телепроєкти – це про зовсім різні речі

Чому оцінювати музикантів за участю в “Євробаченні”, “Голосі” або “Х-Факторі” – безглуздо, а критикувати їхні номери – нормально.

Зараз ми оглядаємо два масштабних українських телепроєкти, пов’язані із музикою – десятий сезон «Голосу країни» та Національний відбір на «Євробачення». В обох випадках музиканти виходять на сцену із засадничою ідеєю показати масовому глядачеві свою творчість та стати більш популярними й успішними. Звісно, граючи за правилами цих телешоу. Але.

Номер в телешоу – не дорівнює артистові. Телепродукт та музика – це дві різні площини, які, у випадку з «Голосом» та «Євробаченням» майже не перетинаються. Ба більше, вони часто протирічать одне одному. Тому сприймати критику цих номерів як критику творчості артистів – неправильно. Так само як самим артистам не варто ображатися, що до них ставляться як до розважального фону під вечерю.

«Євробачення» як Ліга Чемпіонів

Нацвідбір на «Євробачення» – єдиний період у році, коли масовий глядач та (що парадоксально) креативна молодь звертають увагу на нову українську музику. Так само як про збірну України пересічні любителі футболу згадують під час Чемпіонатів Світу та Європи, а про українські клуби – під час їхньої участі в Лізі Чемпіонів, новими музикантами цікавляться виключно в період нацвідборів. І кількість коментарів штибу «а хто всі ці люди?» під списком номінантів свідчить про вельми низький рівень залученості аудиторії.

Останні чотири роки для нашої редакції, наших читачів, так само як для редакцій інших музичних видань, майже жоден артист нацвідбору не стає несподіванкою. GIO? Так, пам’ятаємо, був на «Голосі». Марина Круть? Звісно, була в реаліті-шоу і випустила альбом Albino. Go-A? З 2014 слідкуємо. TVORCHI? Були на шоукейсі Много Воды. Khayat? Ось інтерв’ю. І так далі.

Для глядача СТБ або UA:Перший усі ці люди якщо не ноунейми, то принаймні не постійні представники інформаційного поля. Тому їхній номер стає визначальним для нової аудиторії. Вона його обговорює, оцінює, критикує. Телеаудиторію дуже важко здивувати. А якщо це і виходить, все одно думки будуть полярними: хтось стане фанатом, а хтось буде плюватися кислотою в коментах.

Варто подивитися на ситуацію з позиції артиста. Участь у телешоу – величезний стрес та ресурси. Потрібно знайти нормальний одяг. Навчитися ідеально грати принаймні одну пісню. І так, ідеально – це не просто класно грати, як на концерті, а саме ІДЕАЛЬНО. Зібрати команду піарників, фанатів, менеджерів. Бажано, зняти кліп та підготувати до виходу альбом. Запланувати тур. «Євробачення» буває лише раз на рік! Треба використати цей піар по максимуму!

Артист виходить на сцену. Показує все, у що він або вона вклали стільки зусиль, грошей, нервів. Щиро витрачає на це частинку свого життя. А потім приходить якийсь журналіст або коментатор в фб і пише «Якщо чесно, нудно…». І все.

Насправді, у цьому коментарі немає нічого образливого. Просто глядач не оцінює вас як артиста. Він оцінює те, що бачить по ТБ.

«Євробачення» – це розважальна передача. Не аналітична або освітня. Яким би глибоким не був артист, це все ще entertainment, навіть не infotainment. Оцінювати за цим виступом артиста – те саме, що оцінювати йогурт за рекламою.

«Голос» та «Х-Фактор» як вічна драма

Кожен другий учасник «Голосу країни» у передмові до виступу розповідає про те, що це шоу для нього/неї – можливість поділитися своєю творчістю зі світом, розкрити себе, запустити свою кар’єру. Із 40-50 учасників, які потрапляють у прямі ефіри, майже ніхто не випускає власну музику після шоу. З тих, хто все ж таки, продовжує створювати чи, принаймні, виконувати музику, можна виділити три категорії.

Перша – «серійні конкурсанти». Наприклад, Еліна Іващенко, яка, завдяки своєму талантові змогла виграти вже кілька конкурсів, але її перша авторська пісня не вразила ані журі «Євробачення», ані глядачів. Схожа доля й у Девіда Аксельрода, який виринає раз на кілька років у черговому реаліті. Подібним грішить й співачка Ассоль, яка кожного разу обіцяє перевинайти себе, і кожного разу її згадують за дитячою кар’єрою. Спогади про цих артистів бережуться в архівах пам’яті телеглядачів та виринають, коли артист або артистка в черговий раз йдуть кудись змагатися. Змагатися, а не творити.

Друга – промоутери кавер-гуртів. Це співаки й співачки, які приходить на талант-шоу із великим досвідом роботи на корпоративах. Як правило, колись усі вони пробували писати власну музику, але бізнес-модель себе не виправдала, на відміну від стабільних замовлень на переспіви. На «Голос» вони йдуть із незмінним мотто «От тепер я перестану грати чужу музику і почну грати свою!». І співають чужі пісні. Більшість з них після сезону повертається у свої гурти, які стають трохи більш відомими. Прикладів багато: від Галини Шкоди з Ultramarine Girls Band до торішньої зірки Вікторії Ягич, яку можна зустріти у київських пабах зі своїм бендом. У роботі кавер-бендів немає нічого поганого. Але є різниця між «Я прийшов/прийшла змінювати своє життя!» і «Я прийшов/прийшла підняти прайс свого гурту».

Третя – артисти, які дійсно хочуть популяризувати власну творчість. Найбільш рідкісна і авантюрна категорія. Як правило вони не виграють в талант-шоу. Ви навряд згадаєте, хто такий Антон Копитін (переміг у «Голосі» 2015-го), але напевне чули про TAYANNA (зайняла друге місце того сезону). Переможець 2017-го року Олександр Клименко запам’ятався хіба що тим, що він протоієрей, а от Інгрет, хай і з перемінним успіхом, але вперто намагається будувати кар’єру на лейблі MOZGI. Ніхто не знає, куди поділася Віталіна Мусієнко, яка так відчайдушно виконувала Тараса Петриненка у переможному для себе фіналі «Голосу», зате ми знаємо гурт YUKO, що був у тому ж сезоні, але навіть не дійшов до фіналу. А ще там же був LAUD, який стабільно намагається пробиватися в топи української естради.

Із «Х-Фактором» ситуація схожа. Більшість артистів зникли з радарів, натомість Без Обмежень планують зібрати «Олімпійський», а Монатік, якого колись розвернув Серьога, вже зібрав. 

Іноді шлях заносить артиста у кожну з трьох категорій. І я в жодному разі нікого не засуджую. Я просто хочу, щоб в Україні створювалося якомога більше нової музики, а люди робили те, що обіцяють робити. Своя музика – це важко і неймовірно ризиковано, всі ми це розуміємо.

Чесність цінується в усьому

Сторітелінг відіграє напрочуд важливу роль у сучасній музиці. Особливо на «Євробаченні». Ніхто не хоче слухати пісні про все й ні про що. Люди хочуть драму та ідею. І дійсно, майже кожен артист, який цього року бере участь у нацвідборі, заклав принаймні якийсь посил у свій номер. Jerry Heil пропагує веганство, Еліна Іващенко зачепила тему насильства проти жінок, CLOUDLESS закликають ніколи не здаватися тощо.

Щоправда, розповісти потужну історію за три хвилини майже неможливо. Це вдалося Джамалі із 1944 – через близькість теми співачці, використання кримськотатарської мови та грамотної  постановки номеру. Абстрактними ж фразами типу «Вставай та йди!», «Ти все зможеш!» важко когось здивувати. Та й віри їм нема, якщо цьому посилу не передувала якась потужна історія, розтиражована в ЗМІ. Як, наприклад, із хворим серцем Сальвадора Собрала.

Так само, не ймеш віри артистам, які заявляють, що от тепер вони запустять свою кар’єру і прийшли показати свою музику світові, але до участі в телепроєкті не випустили жодного треку. А після участі випускають один-два та зникають.Не дарма Віталій Дроздов дорікнув співачці GARNA, що, навіть попри бажання щось про неї дізнатися, неможливо знайти навіть її сторінку у фейсбуці. Так само, невідомо куди поділася співачка VILNA. 

ТБ як інструмент

У нещодавньому інтерв’ю Женя Галич з гурту O.Torvald розповів, що, якби була можливість, він не їхав би на фінал «Євробачення». Ціллю гурту було просто засвітитися на Нацвідборі, використати його як безкоштовне промо на ТБ, але він і сам розумів, що це не той, гурт, який зможе щось виграти на основному конкурсі.

У O.Torvald сім альбомів. Їхній виступ на «Євробаченні» жодним чином не розкриває ані музику колективу, ані сценічну майстерність. Проте масовий слухач тепер знає Галича саме як «того чувака, що програв на Євро».

Дуже хочеться вболівати за KRUTЬ, TVORCHI, KHAYAT, Jerry Heil, бо протягом всього попереднього року ці артисти випускали музику, намагалися щось сказати, пробивали стіни, пробували щось нове, часто помилялися і, очевидно, ще далекі від того, щоб стати мільйонерами. Так само в новому сезону «Голосу» хочеться підтримувати Юру Самовілова, який з 2017 року намагається перевести свою творчість на новий рівень всіма доступними йому засобами. Але далеко не всіх них хочеш бачити на сцені в Роттердамі.

Номери на талант-шоу нічого нам не кажуть про цих артистів. Щоб зрозуміти, хто така KRUTЬ треба слухати її повноформат, який потрапив до топу СЛУХ минулого року. Щоб оцінити TVORCHI варто подивитися їхній близький до геніального, як на бюджет у сто баксів, кліп. Щоб скласти враження про Jerry Heil варто дістатися не тільки «Охрана Отмєна», а прослухати весь альбом, а ще, бажано, подивитися її кавери на ютубі та послухати дебютний альбом, який випускав VIDLIK.

Так слухач може скласти враження про артиста та справді оцінити його/її музику. «Євробачення», «Голос», «Х-Фактор» – це інструмент, можливість, промо для цих проєктів, але аж ніяк не самоціль. Тож і сприймати їхні виступи варто як агітку, не більш. Один квиток на концерт чи ж повністю прослуханий альбом – набагато цінніший за смс-ку відправлену в ході голосування. І артисти це знають, просто про це не прийнято казати з телеекрану.

Бо музика і телепроєкти – то про зовсім різні речі. Цілі й правила гри в них теж різні. 

Фото: сайт національного відбору на “Євробачення”