Головна
>
Кіно
>

Війна, війна і молодь: п’ять найзнаковіших українських фільмів 2022 року

Війна, війна і молодь: п’ять найзнаковіших українських фільмів 2022 року

Спеціально для LiRoom кінокритик Ігор Кромф розповідає про п’ять, на його думку, найбільш важливих українських фільмів 2022 року. 

Замість вступу 

Зауважу, що обирав фільми лише з тих, які вийшли в прокат у 2022 році, за винятком короткого метру, який зазвичай, до прокату не потрапляє, але завжди вартий уваги глядача, який хоче розуміти генезу кіно. Очевидно, що головною темою українського кіно 2022 року стала війна. Гібридна агресія Росії, що триває з 2014 року та повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року — це те, що ще довгий час буде впливати на наш кінематограф. Тому чотири з п’яти обраних фільмів — про війну.

Наважуся обережно спрогнозувати, що наступний рік в плані кінопрем’єр буде значно насиченіший. Індустрія (як і вся країна) переживає не найкращі часи, але не сидить склавши руки. Наприклад раджу уже 26 січня відвідати першу українську прем’єру 2023 року — «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука. 

Фільм перший: «Стоп-Земля»

Попри те, що дебютна підліткова драма Катерини Горностай знята ще 2021 року і  навіть змогла того ж року отримати Кришталевого Ведмедя на Берлінському кінофестивалі, в широкий український прокат фільм потрапив у січні 2022 року. 

Ця стрічка стала цікавим експериментом режисерки, яка створила творчу лабораторію, де працювала з київськими старшокласниками, які згодом стали акторами цього фільму. «Стоп-Земля» у чомусь стала альтернативою уже наявним телевізійним проєктам про підлітків (серіали «Школа», «Секс, Інста і ЗНО» та «Перші Ластівки»), які фокусували всю увагу на гостросоціальній тематиці. «Стоп-Земля», хоч і встигла захопити увагою важливі соціальні проблеми, як то гендерна ідентичність, депресія чи війна з Росією, все ж фокусувалась більше на ностальгії та дорослішанні, створивши у майже двогодинному безсюжетному кіно дуже лапмповий вайб. 

Найбільш значущим для індустрії стало те як «Стоп-Землю» сприйняла публіка. Будьмо відвертими (і касові збори це підтверджують) – українці мало ходять на українське кіно в кінотеатри. Це одна з причин, чому їм дають так мало сеансів. Однак, «Стоп-Земля» раптом змогла зламати цю парадигму. Фільм заполонив соцмережі, глядачі вимагали додаткових сеансів, дебют Горностай обговорювали скрізь: від фахових кінокритиків до батьківських вайбер-чатів. Така «народна любов» до досить немейнстрімного кіно була неочікуваною, і говорить про те, що український глядач все більше готовий до авторського українського кіно. 

«Стоп-Земля» — стрічка про юність, про пошук та усвідомлення себе, про перший вибір і ще про ностальгію за всім цим. Вона вийшла за місяць до повномасштабної війни. Відлуння пам’яті про минуле, в якому залишилося безтурботне життя, до якого, сподіваюся, ми скоро зможемо повернутися. 

Фільм другий: «Клондайк»

Воєнна драма режисерки Марини Ер Горбач вийшла в прокат лише в листопаді, хоча говорити про неї почали ще в січні 2022. Фільм отримав одну з найбільших фестивальних історій останніх років. Спершу – приз за найкращу режисуру в секції World Cinema Dramatic на головному фестивалі незалежного кіно у США — «Санденс». Пізніше — приз Екуменічної ради в секції «Панорама» на Берлінському кінофестивалі, а також відзнаки на фестивалях у Сієтлі та Сараєво. Також фільм потрапив у лонг-лист цьогорічного «Оскару» у номінації «Найкращий іноземний фільм».

Фільм Ер Горбач – еталонна воєнна драма про людей, які живуть поруч з війною, сподіваючись, що вона їх омине. «Клондайк» неочікувано (після багатьох спроб інших режисерів) зумів донести до західного глядача, що таке взагалі ця наша війна. При чому встиг до повномасштабного вторгнення.

Читайте також: Притча про повороти долі. Огляд на фільм «Клондайк» Марини Ер Горбач

Фільм третій: «Снайпер. Білий Ворон»

Через російське вторгнення український кінопрокат вмер на кілька місяців. Не показували ні голлівудських, ні європейських, ні українських фільмів. Лише з кінця травня почали з’являтись перші нові картини. Прокат українського кіно повстав не феніксом, а «Білим Вороном» на День Незалежності. 

Стрічка Мар’яна Бушана — непоганий мікс воєнної драми, байопіка та бойовика. Історія про горлівського фріка-пацифіста, який втратив кохану дружину і зробив із себе ідеальну машину для вбивства росіян, заснована (хоч і не повністю) на історії горлівського екоактивіста Миколи Воронченка.  

«Снайпер. Білий Ворон» — це фільм, який зумів увібрати в себе всі переваги та хиби голлівудського блокбастера. З одного боку, тут хороша динаміка, класна операторська робота, захопливий сюжет. З іншого – повно кліше, стрілки пафосометра в окремих діалогах зашкалюють, а деякі сюжетні лінії підвисають.

Це той фільм, який уже багато часу потребувала українська індустрія і який максимально вчасно вийшов у прокат. Простий екшн зі зрозумілою патріотичною ідеєю, який не тхне нафталіном, а має стильовий голлівудський, в чомусь схожий до Клінта Іствуда, лоск. Хороше кіно з правильним сенсом для широкої глядацької аудиторії. Найкраще, що може вийти на День Незалежності. 

Фільм четвертий: «Маріуполіс-2»

Найсильніший документальний фільм, який був знятий цього року в світі. Посмертна робота литовського кінодокументаліста Мантаса Кведаравічюса, який завершила його наречена Ганна Білоброва. Кведаравічюс створив поетично-пейзажний, але від цього не менш документальний нарис про те, як жив Маріуполь під час боїв з російської армією у лютому-березні 2022 року. Самого режисера росіяни взяли в полон при спробі виїхати з міста, та, після тортур, розстріляли.

«Маріуполіс-2» — це чи не єдине документальне кіно, яке показує, як жив Маріуполь під час війни з ракурсу цивільних жителів (існує ще документальна стрічка прес-офіцера полку «Азов» Ореста Козацького про оборону Азовсталі). Кведаравічюс намагається фіксувати з одного боку нехитрий побут та клопоти протестантської громади, що живе в підвалі власної церкви, а з іншого – показувати пейзажі Маріуполя. Сувора краса нічного міста в поєднанні з какофонією нескінченних вибухів та «прильотів» роблять з цієї документалки майже середньовічну баладу про опір незламної фортеці проти диких орд загарбників.

Безумовно, це найкращий документальний фільм, який взагалі знімали в 2022 році. Так, там немає широкого спектра технічних можливостей чи великої кількості експертних коментарів, однак там є те, що має значно більше цінність для документалістики — унікальні кадри історичних подій, які більше ніхто і ніколи не зможе зняти. Дуже сильне кіно, яке має побачити кожен. 

Читайте також: Світло крізь темряву та звуки канонад. Рецензія на документальний фільм «Маріуполіс-2» Мантаса Кведаравічюса

Фільм п’ятий: «Літургія протитанкових перешкод»

Фільм, який не вийшов в широкий прокат, тому що це короткометражне кіно, яке рідко виходить в широкий прокат, а якщо виходить, то зазвичай в складі якого кіноальманаху. Це документальна робота Дмитра Сухолиткого-Собчука, чий повнометражний ігровий фільм «Памфір» почнуть показувати в кінотеатрах уже 26 січня. «Літургія протитанкових перешкод» має свою непогано фестивальну історію: відкривала кінофестиваль у Сараєво, її показували у Києві на DocuDays та Київському міжнародному фестивалі короткометражок, також фільм братиме участь у головному фестивалі незалежного кіно у США — «Санденс». 

Сухолиткий-Собчук знаний майстер короткого метру. Його робота «Борода» з альманаху «Україно, goodbye!» та «Штангіст» мали успіх у глядацької аудиторії. Однак, це були ігрові роботи, тоді коли «Літургія протитанкових перешкод» — документальна стрічка. В центрі цієї дванадцятихвилинної роботи майстерня скульптора, який в часи російського вторгнення перекваліфікувався у майстра з виготовлення протитанкових «їжаків», які використовували для укріплення оборони українських міст. Протитанкові «їжаки» стали символом готовності України до оборони. Камера Сухолиткого-Собчука фіксує як серед покинутих з довоєнного періоду скульптур Ісуса та козаків народжуються скульптури українського спротиву. Неймовірно захопливий та поетично довершений кінонарис, який в 12 хвилинах встигає показати глядачеві, як кардинально змінилось життя українців після 24 лютого 2022 року. 

Замість висновку

Український прокат 2022 року — це переважно воєнне кіно. Які часи — таке й кіно. Однак, на фестивалях показували й інші фільми, які вийдуть чи можуть вийти в прокат у 2023 році. Серед них «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука, «Я і Фелікс» Ірини Цілик, «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіча. Також на різних стадіях готовності є «Довбуш» Олеся Саніна, «Кого ти любиш?» Тоні Ноябрьової, «Я, “Побєда” і Берлін» Ольги Ряшиної, «Демони» Наталки Ворожбит — та ще багато фільмів, які не пов’язані (принаймні напряму) з військовою тематикою. Дуже важливо, що українські режисери знімають на різні теми, а не тільки про війну (як це сталось з кінематографом колишніх югославських республік), адже війна обов’язково завершиться перемогою, а життя матиме багато різних вимірів і про кожен із них треба розповідати історії.


Читайте також: Скандали, фестивалі та невмирущість: яким був 2022 рік для українського кіно

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Кіно
Ukraїner випустив документальний фільм про святкування Маланки на Буковині
Марічка Максимець Марічка Максимець
9 Січня, 2024
Плейлисти
Різдвяно-новорічний плейлист української музики
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
22 Грудня, 2023
Кіно
Закінчилася серія «Культурних понеділків». Що це і які проєкти перемогли?
Марічка Максимець Марічка Максимець
21 Грудня, 2023