Головний редактор LiRoom Олексій Бондаренко розповідає, чому, попри всю неоднозначність платівки Підорасіщєво гурту Криваве Забазарєво, такої музики має ставати більше.
Олександр Сердюк відомий передусім як учасник Інародного театру абсурду «Горобчик» та відповідної команди Ліги Сміху. Водночас у нього є альтер его — Євгеній Костянтинич. А у Євгена Костянтинича є гурт Криваве Забазарєво.
26 травня цей гурт у співпраці із гітаристом Євгеном Турчиновим (Жадан і собаки, Лінія Маннергейма) випустив альбом Підорасіщєво. Це агресивно-ліричний рок-шансон із текстами на соціальну й політичну тематику.
У своєму нещодавньому інтерв’ю Колмен (він же Олександр Сердюк) розповідав, що насправді все життя хотів займатися музикою, а в гумор попав якось випадково. І дійсно, це вже другий альбом Кривавого Забазарєва. Але перший був російською мовою, тож Сердюк, який всюди перейшов на українську мову, видалив його з усіх платформ. Тому будемо вважати Підорасіщєво дебютною роботою.
З шансоном українською мовою у нас історично не дуже склалося. З великих артистів за останній час можна згадати хіба Олега Винника, та й то, його музика більш естрадна й цілиться радше в жіночу аудиторію. Шансон із тюремними конотаціями робили ще Брати Гадюкіни, але з часом їх впевнено витіснили росіяни. А олди згадають, що ще з десяток років тому радіо «Шансон» було найпопулярнішою станцією в країні та локомотивом холдингу ТАВР.
Колмен же ніби народжує його наново, але з набагато цікавішим музичним супроводом — це розмаїтий рок, з цитатами Rage Against The Machine, синтами з 80-х, скрипками на промовах та навіть 808-ми хетами там, де їх взагалі не чекаєш. За саунд-продюсування відповідав Артур Данієлян і видно що працювати йому було в кайф. У жанрі від якого не чекають нічого особливого знайшлася можливість музично розгулятися.
Потужна робота тут у гітариста Євгена Турчинова. Так, багато в чому це звучить як сайд-проєкт Жадана і Собак. Та й сам Сергій Вікторович з’являється в епілозі, який так і називається Епілог від Кажана (плюсик за самоіронію). Альбом звучить стало й зібрано попри те, що кожна пісня зроблена в окремому стилі.
Проте головними є саме тексти. Колмен балансує між трагічним і комічним, і примудряється навіть найсерйозніші речі проговорювати без зайвої театральності чи надриву (привіт, Сергію Бабкін). Ці пісні дуже приземлені, але не тупі.
Багато відсилок на реальне життя і реальні події створюють відчуття, що ти сидиш зі старшим другом на кухні, а не слухаєш музику. Власне, на кухні в компанії друзів я б і радий послухати цей альбом — точно буде що обговорити.
***
На треці Цибуля Сердюк одразу підіймає проблематику: від домашнього насильства, неповаги до військових в тилу до нальотів на ЛГБТ-спільноту і цитування «Кому дзвонити, коли вбиває поліція».
Жаба-гадюку могла б вписатися в золотий фонд Братів Гадюкіних. Особливо чіпляє неочевидність персон, яких згадує Колмен — про Ципердюка я нічого не чув уже років десять. Ця пісня має стати саундтреком для таксистів з панчлайном про «Новоросія сос хуї сосі»
450 — пісня, яка стилістично продовжує політичну лірику Жадана кшталту Нова поліція або ж більш ранньої Інстаграм. Особисто я не фанат подібної політичної критики про «450 підарасів (читай депутати)», але впевнений, багатьом це відгукнеться.
Одразу три пісні присвячені росіянам або ж їхнім поплічникам. В тому купе (дуже сильно воняє гівном) стилістично нагадує гурт Пирятин. Думай, бидло — найбільш насичена відсилками пісня. Ти проросійський довбойоб — назва говорить сама за себе, а музично це старий-добрий ска-панк.
Усе це хуліганське агресивне матюкливе місиво розбавляють два по-справжньому серйозних і глибоких треки: Let’s Go Home та Антиемігрант.
Перша — присвята тим, хто пішов. Для Колмена особливо болить Кузьма й Місько Барбара. Але тут же він ставить їх в ряд зі Стусом, Івасюком, Пелихом і, що особливо щемко для мене як для людини, яка була з ним особисто знайомою, Богданом Уцехою — концертним організатором, який помер у 2018 році.
Друга, якій передує довге текстове інтро Промова Костянтинича — звернення до людей, які виїхали, з закликом, чи то пак благанням, повернутися по закінченні війни. «Помре останній окупант, затихне шум ракет гармат, війна закінчилась, відкриті кордони, брати і сестри, повертайтесь додому». Ця думка не так часто проговорюється в культурі та медіа. Але мені здається зараз в кожній родині знайдеться хтось, хто виїхав з країни через війну. І тому цей трек особливо щемко болить навіть попри доволі просту форму.
***
На пісні В тому купе з’являється і єдиний запрошений гість — репер Гоня. І тут постає питання формулювань і толерантності. По-перше, слюр у назві все ж таки тригерить, навіть попри те, що шансон ніколи не славився чутливістю. А по-друге, ми ще й отримуємо відкритого гомофоба, який про це говорив в інтерв’ю і досі не розуміє, що ж не так з його висловами. Яким чином це метчиться із політичними уподобаннями самого Колмена, якщо він дійсно вважає, що бити ЛГБТ — це погано, для мене поки найбільша загадка.
Це б’є і по тематичній консистентності альбому, бо з одного боку Криваве Забазарєво виступає з напрочуд чіткими меседжами, що Росія — це гівно, бути проросійськи налаштованим — бути довбойобом, люди мають об’єднуватися заради світлих цілей, поважати одне одного, а після війни треба повертатися додому. Але водночас ігнорує очевидні правила толерантності, які закріпилися в суспільстві на сьогодні.
ОНОВЛЕННЯ: Після публікації цього текст Олександр Сердюк прокоментував цей блок у своєму фейсбуці і визнав, що це його пройоб:
«На рахунок Гоні, коли він писав цей шматок (а то майже рік тому), не знав що вилізуть такі подробиці. Сорі, не дивлюся інтервʼю старі, та і нові, якщо чесно, теж не дивлюсь). Але вже як є. Не підтримую його погляди від слова “взагалі”.
Як і назва альбому. То радше образливе слово сусідньої недодержави. Але мій пройоб і там і там. Тому несу цей хрест», — Олександр Сердюк
***
Загалом Підорасіщєво — це рок-шансон для дорослих людей. Як не дивно, у такій гіперболізованій формі дуже добре розкривається сама особистість Колмена — його музичні вподобання, політичні погляди, що йому болить і що його бісить. Якщо почитати інтерв’ю — все це він проговорює і у звичайному житті.
Це не та музика, яка претендує на вишуканість. Це можна назвати й батя-роком і блатняком. Таку музику я уявляю радше в Докер пабі, ніж на сценах хіпстерських фестивалів (хіба в метаіронічному угарі, в комплекті із ХЗВ). Але у цього точно є своя аудиторія, можливо навіть там, де її не очікуєш. Антиемігрант або Думай, бидло можуть залетіти людям, які від одного слова «шансон» будуть плюватися кислотою.
Найголовніше, що це музика для простих людей зі зрозумілими меседжами й чіткою патріотичною (а не ура-патріотичною, що важливо) політичною позицією та соціальним меседжем (окрім толерантності, про що вище). А це дуже добре для заповнення ніші, яка понад 30 років була заповнена виключно російськими приблатньонними мужиками (наприклад, Лепсом), які зараз радісно підтримують війну.
Читайте також: thekomakoma випустив Майбутній альбом
Розповiсти друзям
Допитливим
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: