Держкіно оголосило 19-й конкурс кінопроєктів. Що не так? (Все не так)

4 березня Державне агентство України з питань кіно повідомило про початок 19-го конкурсного відбору кінопроєктів. 

Що з цим конкурсом не так? Якщо коротко — все. Серед основних причин: нелегітимна Рада з держпідтримки кінематографії, яка оголошує пітчинги й затверджує результати, нецільове використання коштів та акцент на «документуванні воєнних злочинів». 

Редакторка Лірум Яна Ільків розібралася з передумовами проведення, а також дізналася у представників кіноспільноти, чому вони вважають, що цей пітчинг — профанація. 

Що таке пітчинг і чому це добре?

Пітчинг — це своєрідна презентація фільмів, яка має переконати чому стрічку варто фінансувати. Загалом такий формат відбору проєктів, на які скеровують кошти, — поширена практика у світі.

В Україні пітчинги Держкіно з’явилися в часи, коли відомство очолювала Катерина Копилова (2010-2014 роки). Раніше фінансування кіновиробництва теж було, але в менших обсягах і рішення, що саме фінансувати, приймалося «за закритими дверима». 

Окрім цього, плюси пітчингів в тому, що це дозволяло отримати кошти не лише на виробництво стрічки, а й розробку й просування. Держкіно сприяло участі в міжнародних кінофестивалях, підтримувало освітні проєкти чи фінансувало роботи дебютантів або студентів.

У 2011 році відбувся перший пітчинг за новими правилами. Був оголошений відкритий конкурс, проєкти прийшли технічний відбір, команди презентували фільми, тоді експерти виставляли оцінки й відповідно до них обирали переможців.

Згодом цю систему допрацював наступний очільник Держкіно Пилип Іллєнко (2014-2019 роки). Й за його часів на посаді процедура розподілення держфінансування вперше стала прозорою, а самі пітчинги транслювали в прямих ефірах.

Над групою експертів зʼявилася ще Рада з питань державної підтримки кінематографії. Експерти оцінювали й формували рейтинг, фінальне рішення було за Радою. А новий закон Про державну підтримку кінематографії в Україні чітко врегулював всю процедуру.

Коли у 2020 році очільницею Держкіно призначили Марину Кудерчук усе почало поступово змінюватися: засідання Ради перестали транслювати, а Держкіно не йшло на діалог з кіноспільнотою. Більше про призначення й діяльність очільниці можна почитати тут.

Останні пітчинги й оголошення нового конкурсу

У 2021 році Держкіно провело три пітчинги. Вони встигли відбутися до початку повномасштабного вторгнення. Чи отримали фінансування в повному обсязі переможці 15-го, 16-го та 17-го пітчингів — невідомо. Відповідь на це може дати лише Держкіно. Напередодні оголошення нового конкурсу «ліг» сайт і усі офіційна комунікація Держкіно відбувається через Фейсбук. Відтак немає можливості ознайомитися за звітами чи нормативними документами. Редакція звернулася до Держкіно за коментарем.

Оновлення від 12.03.2024: Редакція Лірум отримала відповідь від Держкіно щодо стадій фінасування проєктів-переможців попередніх пітчингів.

На 2022 рік було заплановано ще три пітчинги. У березні 2022 року Держкіно оголосило перелік проєктів, що пройшли технічний відбір на 18-й пітчинг і повідомили, що не проводитимуть пітчингів до завершення воєнного стану. 

У жовтні 2023 року голова Держкіно Марина Кудерчук сказала, що в січні-лютому 2024 року Держкіно все ж планує оголосити конкурси на знімання фільмів, щоб забезпечити контентом фестивалі, кінотеатри та телебачення. 

4 березня агентство скасувало 18-й пітчинг, результати якого так і не оголосили через початок повномасштабного вторгнення у 2022-му. 

Чи може Держкіно оголошувати нові конкурси, якщо не завершили попередні

Так. 

Кінооператор, продюсер й член кінооб’єднання Вавилон’13 Андрій Котляр у коментарі для Лірум каже: «У Держкіно є величезна заборгованість перед проєктами попередніх пітчингів.Вони можуть запускати нові конкурси, але це неправильно, непрофесійно і некоректно щодо тих проєктів, як перемогли раніше. І зараз Держкіно першочергово мало б фінансувати ті контракти, які запущені».

Що не так із фінансуванням пітчингу?

За планом держбюджету на 2024 рік, Державне агентство України з питань кіно має отримати 618,3 мільйона гривень. З них 589,6 мільйона гривень — на державну підтримку кінематографії. Здавалося б, що так новина має потішити представників української кіноспільноти, але натомість вони написали відкритого листа до президента Володимира Зеленського, уряду та Верховної Ради з вимогою перенаправити бюджет Держкіно на потреби Сил оборони. У відкритому листі підписанти висловлюють недовіру до керівництва Держкіно через «системний непрофесіоналізм та недоброчесність».

Крім того, розподіл коштів та обмеження на фінансування для 19-го конкурсу Держкіно встановила нелегітимна Рада з питань державної підтримки кінематографії.

31 березня 2023 року теперішній склад Ради з державної підтримки кінематографії за законом мав скласти повноваження. Втім Кабмін продовжив каденцію чинного складу. на термін до кінця воєнного стану та три місяці після нього. Детальніше про це можете почитати за посиланням.

Національна спілка кінематографістів України подала судовий позов, аби домогтися переобрання складу Ради й 2 листопада 2023 року Київський окружний суд першої інстанції скасував повноваження Ради з державної підтримки кінематографії. Але Кабмін й Держкіно подали апеляцію. І поки триває апеляція — члени Ради можуть й надалі приймати рішення. Але також важливо розуміти, що будь-яке рішення Ради з часу, коли вона стала нелегітимною, може піддаватися сумнівам.

Андрій Котляр припускає, що саме тому все й відбувається поспіхом: Держкіно і Рада хочуть встигти провести пітчинг до рішення суду.

«Цим людям надто сильно хочеться освоїти державні гроші поміж своїми. В чому небезпека цього конкурсу? В тому, що це чергові потьомкінські села, і проводитиметься конкурс приблизно в такий спосіб, як і “конкурсна програма” щойно створеного кінофестивалю “Cinema for Victory” від Держкіно»,  — пише режисерка Ірина Цілик.

Що не так із напрямами пітчингу?

19 конкурсний відбір виділив три напрямки. Серед них — документування воєнних злочинів та про героїзм служб, які захищають, забезпечують/підтримують життєдіяльність суспільства, країни під час війни, а також героїзм людей різних професій та волонтерів. 

У відомстві уточнюють, що мається на увазі знімання «неігрових (документальних) фільмів/телефільмів/телесеріалів, в яких фіксуватимуться реальні події та факти щодо війни Росії проти України». З таким самим формулюванням було затверджено фінансування Держкіно в державному бюджеті.

Втім, є різниця між документальними фільмами й «документуванням воєнних злочинів». Останні мають порядок належного документування й відповідні вимоги. Зрештою, цим займаються не кіноматографісти, а Офіс Генерального прокурора й правозахисні організації. Тобто йдеться про маніпуляцію термінами. Оскільки документальні фільми можуть розповідати про воєнні злочини, але не документувати їх.

Голова гільдії режисерів Жанна Максименко-Довгич питає: 

«Чи це означає, що по фінансування тепер можуть звертатися ті, хто насправді документує воєнні злочини? Скажімо, Центр громадянських свобод, Харківська правозахисна група (ХПГ), Truth Hounds, Українська Гельсінська спілка з прав людини чи The Reckoning Project: Ukraine Testifies, які, поруч зі збором свідчень воєнних злочинів, направду роблять і документальні фільми, які потім демонструють у різних міжнародних інституціях як інструмент впливу, частину імпакт-кампанії з привернення уваги до воєнних злочинів, скоєних росіянами? І ще одне питання: що Держкіно збирається робити з задокументованими свідченнями воєнних злочинів? Направляти до Генпрокуратури України й Міжнародного кримінального суду в Гаазі? Чи які подальші плани?». 

Інші два напрямки:

• Фільми про історичні постаті в державотворенні України, сучасних героїв українського народу та про події, що висвітлюють історію України.
  
• Фільми з тематикою патріотичного виховання дітей та молоді на українській історії, культурі, традиціях та цінностях для формування ціннісних орієнтирів та почуття патріотизму.

Про те, що таке «патріотичне кіно» можна лише здогадуватися. Чи це кіно, зняте українцями про українців, чи це кіно, що зарекомендує себе на фестивалях, чи фільм, де на перших хвилинах з’явиться чоловік у вишиванці — достеменно невідомо. 

Місця короткометражним фільмам в конкурсі не знайшлося. Але водночас вони фінансуватимуть телевізійний контент.

Як пояснює у коментарі для Лірум продюсерка, співзасновниця Української кіноакадемії та голова Наглядової Ради Українського інституту Юлія Сінькевич, у Держкіно немає перепон, щоб не підтримувати телевізійний контент, але це вкотре свідчить про ігнорування реальності й потреб фахової кіноспільноти.

«Останні майже п’ять років був абсолютно не зрозумілий вектор й стратегія розвитку галузі. Була спроба розробити Стратегію, але вона не була обговорена у фаховому середовищі. У тому документі дійсно фігурувало те, що надалі левова частка підтримки Держкіно буде спрямована на розвиток телевиробництва. І це не відповідає думці й баченню фахової спільноти. А відтак це знову про ігнорування фахівців і задоволення потреб якогось вузького кола зацікавлених осіб».

Участь в пітчингу — зрада?

Окрім Держкіно на українські фільми ніхто коштів не виділяє й навіть для копродакшену потрібно хоч якесь фінансування з українського боку. Тож бойкотування насправді є важким і болісним рішенням для української кіноспільноти.

Андрій Котляр каже, що Вавилон13 бойкотуватиме пітчинг і не подаватиме проєктів. За його словами, на пітчинг все одно подадуться великі медіагрупи, втім найбільш помітних і видатних прізвищ в українському кіно серед заявок на цей конкурс — ми не побачимо. 

Режисерка й сценаристка Марина Степанська у коментарі для Лірум каже, що попередні роки «діяльності» Марини Кудерчук на посаді очільниці майже стовідсотково гарантують, що цей конкурс — димова завіса для непрозорого розподілу державних грошей між лояльними до керівництва особами. Відтак вона легітимізувати подібні схеми своєю участю не готова.

«Я б не поважала себе, якби взяла участь у конкурсі, організатори і виконавці якого практично хакнули всі демократичні процеси в кіноіндустрії, ведуть шкідницьку діяльність і саботують ініціативи спільноти з залучення міжнародної підтримки в цей час, словом відкрито зневажають кіно і тих, хто його створює».

Замість висновку

У підсумку ми маємо:

• Нелегітимну Раду з державної підтримки кінематографії, яка опікується конкурсом й розподіляє кошти. Оскільки каденція Ради завершилася, всі її рішення можуть бути оскаржені в суді будь-ким.
• Некоректне формулювання й підміна понять. Адже «документування воєнних злочинів» та «документальний фільм» — це абсолютно різні поняття і Держкіно не  має права чи повноваження здійснювати документування воєнних злочинів.
• Ігнорування фахової спільноти. Станом на 6 лютого 2024 року понад 700 дієвців культури та 13 організацій підписали відкритий лист до української влади із закликом не виділяти кошти Держкіно й переспрямувати цьогорічний бюджет на потреби Сил оборони. У цьому ж звернені вони  висловлюють недовіру очільниці відомства Марині Кудерчук, Раді з підтримки кінематографії й закликають розробити у прозорому процесі новий проєкт Стратегії розвитку кіно за участі громадськості.

Юлія Сінькевич каже: «Рішення провести 19-й пітчинг — є черговим етапом небезпечної й шкідницької політики Держкіно, яку воно проводить послідовно з 2020 року абсолютно нівелюючи думку професійного середовища й переслідуючи свої цілі».

---

Проєкт «Strategic Media Support Program» реалізує Львівський медіафорум за фінансової підтримки People in Need (PIN) та Pioneer Foundation.

Читайте також: Чому варто подивитися мелодраму про ув’язнених жінок «Цензорка»? Розповідають критики