Головна
>
Музика
>

22 найкращих українських альбоми 2022 року

22 найкращих українських альбоми 2022 року

LiRoom LiRoom
30 Січня, 2023

За 2022 рік в Україні вийшло близько 400 повноформатних та мініальбомів. Це більше, ніж в усі попередні роки, від 2014, з якого ми ведемо статистику.

Є помітна тенденція — все більше артистів звертаються до форми мініальбомів, а часто взагалі обмежуються синглами. Одразу кілька виконавців, скоріше за все, потрапили б у цей топ, якби випустили довгу форму (наприклад, хейтспіч).

Ще одна тенденція — у цьому топі ви не знайдете традиційних великих українських артистів. Не так багато з них випускали альбоми цього, це теж правда. Комусь просто не пощастило з моментом — як Антитілам, які випустили альбом наприкінці лютого і пішли воювати.

Попсцена ж намагалася віднайти себе в оновленому світі без російського ринку і з антипатією аудиторії до російської мови. Тіна Кароль відшукувала свої українськомовні пісні, і зібрала їх в альбом з промовистою назвою Українські пісні. Співачки, які ще вчора давали інтерв’ю російським медіа, перекладали свою творчість українською, як Lely45. Російськомовні попзірки почали віднаходити свою українськість, як Monatik, Polyakova та Dorofeeva.

Натомість ринок завалило новими артистами. Хтось із бекграундом в інших гуртах (як Енджі Крейда і Nazva), хтось ніби нізвідки (Структура Щастя, vioria), хтось уже давно був відомий у своїй локальній тусовці (Паліндром, КАТ, White Ward). Хтось злетів дуже швидко, як thekomakoma.

Цього року ми продовжили оцінювати альбоми за внутрішньою методикою. Під час оцінювання ми враховуємо три критерії: наскільки альбом є проривним з точки зору творчости, наскільки професійно зроблений, та наскільки суб’єктивно сильні емоції викликає. В оцінюванні взяли участь чотири експерти з редакції: Олексій Бондаренко, Артем Рісухін, Лєра Зданевич та Настя Ковток. Вони ж написали анотації до альбомів нижче.

Докладніше про музичні висновки за 2022 рік в Україні тут: Рік народження нової української музики. Музичні підсумки 2022 року

Читайте також: 

22. Енджі Крейда — LP Сію тобі в очі

Слухати тут

Олексій Бондаренко

Альбом Сію тобі в очі — це крайня мутація байрактарщини. Енджі Крейді вдалося записати низку абсолютно кон’юнктурних пісень (Враже, Байрактар, Залужний, кавер на Батько наш Бандера), але зробити це так, що вона не лише не бісить, а й викликає захоплення. Думаю, секрет полягає в підході й наборі інструментів. Енджі оперує баяном, клавішами й (дуже обережною) гітарою, а також нетиповими бек-вокалами. На виході ми отримуємо раптовий французький вайб і чітке відчуття, що слухаєш La Femme, які чомусь опинилися в Рівному.

Сама ж Енджі Крейда — музикантка древнього ска-панк гурту Брем Стокер, що взагалі не викупається, коли слухаєш її альбом. Тут борються три протилежності: підлітковий бедрум-поп (Наруто), неошансон (Краш) та ура-патріотичний поп (усе перераховане вище). Але дует ходить по лезу ножа, не завалюючись в кожен із жанрів з головою. А також має дійсно впізнаване звучання. 

Важко передбачити, куди це прийде, але це однозначно ледь не єдиний проєкт, який пасує як інді-сцені, так і виступам разом із Дзідзьо та Картою Світу.

21. Sheetel EP Fall

Слухати тут

Олексій Бондаренко

Антон Шитель постійно знаходиться у творчому пошуці. Що залишається стабільним — похмурий настрій більшості його робіт.

Fall вирізняється тим, що Антонові нарешті вдалося побороти головну ваду своєї творчості останніх років — розпливчатість форм і надто велику «джемовість» треків. Граючи з крутими музикантами, піаніста й вокаліста все більше несло в імпровізації, що врешті позначалося на фінальному результаті. На Fall усі три треки мають чіткий настрій, структуру і сенс.

What’s Left за гармонією взагалі відсилає нас до підзабутого, але легенадарного гурту VETO та їхнього Cannibal.

Варто ж звернути увагу й на цьогорічні сингли Sheetel, особливо його першу українськомовну роботу Невеселий. Можливо, ми бачимо момент, коли музиканту вдасться пробити андеграундну стелю і, на хвилі зацікавленості аудиторії в усьому українському, винести свою нуарну альтернативу на масовий рівень.

20. Nazva LP Nazva

NAZVA | Spotify

Слухати тут

Олексій Бондаренко

Nazva звучать як артисти театру Дах, які народилися в іншій родині. Це експериментальна платівка, яка поєднує в собі атмосферність та навіть химерність звучання контрабаса й віолончелі, а також бешкетництво самих артистів. Тут є чудова колискова Тихо-Тихо, ТікТок-хіт Сіґеле-міґеле, який базується на обіграші ритму Candy Shop від 50 Cent. Тут є ресторанна Ла-лу-лай.

Але порівнянь із Дахабрахою та Dakh Daughters не уникнути. По-перше, Дахабраха теж любить повеселитися в треках (одні тільки Тьолки чого варті). По-друге, навіть джерела натхнення у них схожі — на треці Донбас лунають ті ж рядки з вірша «Полум’я» Миколи Холодного, що та у треці Японське кіно Dakh Daughters, випуску 2019 року.

Те, що у нас з’являється все більше подібної неоетнічної постмодерністської музики, яка ще й залітає в тіктоці, — є прекрасним знаком щодо напрямів розвитку популярної музики в Україні.

19. Структура Щастя — LP Система Горя

Слухати тут

Настя Ковток

Черговий приклад того, як успішно вплинула дерусифікація на інді-артиста. Російськомовний поппанк не надто зайшов авдиторії, а от електроніку Структури зацінили. За кількістю прослуховувань альбом Смуга виявився для Лізи більш успішним, але редакції LiRoom сподобався саме мініальбом Структура Горя. 

У місткій роботі помістилися дещо меланхолійні треки, «збірка локальних жартів», яка звучить як дісс на колег по цеху та ремікс на безумовний хіт року Силуети. У досвідчених слухачів (Лєри Зданевич та мене — прим. Льоші) виникають питання до продакшену альбому, але молодь (Настя Ковток — прим. Льоші), спрагла до свіжої та небанальної для України музики, не вбачає в цьому проблеми та час від часу підіймає Структуру в чарти.

18. vioria  EP 6 причин закохатися 

Слухати тут

Олексій Бондаренко

18-річна віорія примудрилася за рік стати помітною співачкою і жаданою гостею музичних фестивалів. Її 6 причин закохатися — ідеальний підлітковий попрок, наївний, простий та щирий. І він неминуче зачіпає. Звісно ж, ніякого кітті-року не існує, і цей жанр є нічим іншим, як маркетинговим гачком. Але треба віддати належне менеджменту співачки, який добре відчуває кон’юнктуру і соціальний запит. Віорія зайшла з дуже серйозних тем про повернення додому і війну. Особливо варто врахувати, що сама дівчина — з Гостомеля. Це передмістя Києва вважається головним у битві за Київ, що розгорнулася в лютому-березні.

Не хочеться згадувати російських артисток, але очевидно, що віорія шукала натхнення саме там: в роботах Кис-кис та співачки Дори. Достатньо зайти на профіль її менеджера і засновника лейблу Black Beats Андрія Комара, який наповнений фотками з російськими музикантами. До 24 лютого він активно працював з російськими реперами. Власне, і назва платівки відсилає нас до 8 способов бросить дрочить — проривного альбому Пошлої Моллі (до речі, де вони?), які набагато більше належать російському культурному простору, ніж українському.

Менш із тим, це напрочуд харизматична і стильна музика, яка відгукується як в однолітків віорії, так і в аудиторії набагато старшої. Ця фраза вже стала затертою, але добре, що така музика з’являється українською. Нам правда не вистачало підліткового прямолінійного попроку з якісним продакшеном.

17. Ivan Humorezka  EP Смерть однієї амбіції 

Слухати тут

Настя Ковток

Ivan Humorezka — (не)типовий представник інді прошарку виконавців, які випускають музику, що здатна отримати належну увагу, але не дуже хочуть займатися її просуванням у маси.

На своїй інстаграм-сторінці Іван пише, що ці 4 пісні мали стати частиною великого альбому, але часи змінилися, і він випускає їх у форматі ЕР. І це відчувається: мініальбом немов незавершений. Попри все, не виділити Смерть однієї амбіціїї — важко.

Мій фаворит у цій роботі — Елегія друкарського верстата, у якому мелодія крутиться навколо звуків друкування. За словами автора, під звуки верстата він ріс і працював, тож цим треком виражає вдячність… власне верстату. В інших піснях чуємо відсилки до східної музики, а Нічний момент написана на вірш Миколи Бажана, чим і виділяється з-поміж інших. Самобутній, дещо гіпнотичний альбом, який хочеться послухати наживо.

16. Casa Ukrania  LP Habal Garmin 

Слухати тут

Олексій Бондаренко

Неофолк-дует з Одеси продовжує вражати глибиною власних експериментів. Ната Гриценко й Леонід Жданов уже майже 10 років ідуть своїм шляхом — створюють музику глибоко концептуальну, багато в чому приречену на андеграунд.

Habal Garmin — вишколене полотно, яке буквально некомфортно слухати. Це розповідь про геноцид євреїв в Одесі під час Другої світової, розказана мовою музики із симфонічним відтінком. Це аудіовистава, картинку якої слухач формує собі в голові сам.

До таких альбомів варто додавати лібретто перед прослуховуванням. Інакше зрозуміти, чому з наближенням до фіналу тобі стає так страшенно сумно і моторошно — дуже важко. Знаючи ж, що кульмінаційна Dalnyk названа на честь села, в якому винищили кілька тисяч євреїв, багато чого стає зрозумілим.

Звісно, не можна не провести паралелі із сьогоднішньою війною. Одесити відрефлексували досвід 80-річної давнини, і результат перевершив усі межі похмурості. Не факт, що їм так швидко вдалося б змалювати горе українців у 2022, але і ця картина, на жаль, цілком вписується у контекст.

Загалом же у Casa Ukrania достатньо потенціалу якщо не змагатися з Хансом Ціммером, то принаймні стати помітними авторами саундтреків в усьому світі.

15. Space Of Variations LP IMAGO

Слухати тут

Артем Рісухін

Металкор, електроніка, реп і нестримна лють. Другий альбом виводить вінницький гурт на абсолютно нові орбіти. Я не пригадую, коли востаннє український металкор звучав так цікаво та свіжо. І так, IMAGO не ламають якихось скрєп жанру — навпаки, вони просто модернізують його, як це роблять, наприклад, Architects. До речі, між новим релізом останніх IMAGO є багато паралелей, головна з яких — його постапокаліптичність, фокус на медіа й суспільстві. І в побудові консистентного концепту крізь всі 14 треків альбому, Space of Variations роблять все на 9 з 10.

Загалом, IMAGO звучить так, як має звучати металкор у 2022. Напористо, концептуально мелодійно, з цікавими ідеями й аранжуваннями. Це беззаперечно один із найкращих альбомів минулого року, який звісно можна було стиснути до 10 треків, щоб уникнути відчуття повторюваності, але все ж.

Окремо варто сказати за фіти на цьому альбомі. Їх тут три, але які! Поява Деніса Стоффа з Asking Aleksandria на треках IMAGO й 1M Followers і alyona alyona на ULTRABEAT, на перший погляд, виглядають як спроба додати альбому хайпу. Але фіт з Альоною — це неймовірно вдале рішення (першочергово для самої Альони, яка вже, здається, почала губитись в одноманітності своїх треків). Деніс же додає динаміки вокальним партіям — і, без сумніву, прикрашає головний трек альбому. Не оминають на альбомі й теми війни з кліпом на DNA molecule in a million of dimensions.

Втім, хотілося б ще зупинитися ось на чому. З початку повномасштабного вторгнення, гурт чітко висловив свою патріотичну позицію стосовно війни, ба більше, у березні хлопці робили збір для вінницького ТрО. Але що ближче до виходу альбому і туру на його підтримку, тим ставало більше питань.

Так, IMAGO вийшов на відомому лейблі Napalm Records. Великій кількості поціновувачів металу він знайомий, зокрема і тим, що на нього зараз підписані Jinjer та Motanka. Перші — відомі своєю неоднозначною позицією стосовно війни (у 2022 вони свою позицію скоригували, але питання лишаються) і бажаним туром в Росії, який наламався після 24 лютого. Взимку 2022 Space of Variations відправилися в тур по США разом із Jinjer (що не є гріхом, але такий собі red flag), отримавши від Міністерства культури дозвіл. Цей тур має на меті просувати українське мистецтво за кордоном, привертати увагу до війни, та підсилювати підтримку України.

Коментуючи про свій тур Європою і США, гурт проговорив дуже правильні меседжі: про ціль туру для підтримки України, про відправлення частини коштів з туру на допомогу постраждалим від війни (хоча яку частину і куди, знайти не вдалось) та про важливість промоції української музики.

Втім, що Jinjer, що Space of Variations на своїх сторінках здебільшого не згадують в комунікації війну, не пропагують підтримку України та засудження росії. Їхня комунікація, окрім фото з прапором, нічим не демонструє, що цей тур хоч якось відрізняється від довоєнного. Звісно, може за лаштунками Space of Variations і проводять волонтерську діяльність, як, наприклад, їхні колеги по лейблу Motanka. Або між піснями проводять лекції про російську агресію в Україні. Але дуже хотілося би бачити це в онлайн-комунікації Space of Variations. Це важливо. Особливо від гурту, який випустив «один із найважливіших українських альбомів 2022».

14. Blooms Corda  LP Найдорожчі речі у світі

Найдорожчі речі у світі - Album by Blooms Corda | Spotify

Слухати тут

Валерія Зданевич

Найдорожчі речі у світі заведено в першу чергу згадувати, як «місток у довоєнне життя». Зокрема ми теж про це розповідали у рецензії на альбом. Проте це не бездумно романтизована ностальгія за часом, коли можна було гуляти вночі, а війна була обʼєктивно далі від свідомостей більшости українців. Платівка швидше являє собою зліпок того буття, без особливих прикрас.

Тут багато рефлексії часів, коли ми залишились сам на сам із собою в часи актуальності пандемії та стали більше звертати увагу на свої психоемоційні стани. Та війна наклала свої трагічні контексти на альбом, через що пісня про вантажівку із солодощами для дітей в першу чергу нагадує про гуманітарні катастрофи в окупованих містах, а Київський Вокзал стає алюзією на мовчазне переживання втрати.

Та все ж поза цим неспокоєм, який здебільшого додумується до роботи слухачем, тут є місце чомусь теплому та ностальгійному. Данилу Галику напрочуд добре вдається передавати атмосферу і змушувати слухача повертатися до попередніх емоційних станів. Згадувати ті самі найдорожчі в світі речі, які речами й не є. 
Вічно варитися у теплому коконі спогадів платівка теж не дає — наприкінці нам усе одно треба пройти кульмінаційний момент напруги (Спірічуал) та повернутися до тями. Врешті, просто жити за можливості. Бо це звичайне рутинне життя, є таким швидкоплинним привілеєм у сучасному контексті, що його моменти варті цілих од.

Наостанок додам, що Найдорожчі речі в світі вийшли надзвичайно вчасно та стали одним з перших великих «довоєнних» релізів українських артистів, які вийшли уже під час великої війни і дали змогу відпочити від конвеєра байрактарщини, який тоді виходив на максимальні оберти.

13. Latexfauna  LP Senbernar 

Слухати тут

Олексій Бондаренко

Latexfauna записала альбом, у якому 11 пісень Latexfauna. Так, вони всі звучать дуже схоже. Але цей гурт уже довів, що в їхньому випадку стилістична одноманітність — радше фіча, а не баг. Змирився, та почав вичавлювати з цього максимум. 

Найсильніший бік гурту — це тексти. І на Senbernar Дмитро Зезюлін проходить «шлях героя». На найпершому ж треці він рефлексує своє життя на цей момент, зокрема відмову від алкоголю. Далі ж починається екскурс в дитинство й молодість, від гри у Третіх Героїв до аналізу свого глибинного зв’язку з рідним регіоном Черкащини та віднаходження власної сексуальності (Bohun). 

Водночас на середині альбому можна й знайти кілька цікавих музичних експериментів, і зазвичай їх протягує гітара Іллі Случанко. Найбільш помітне — алюзія на класичне соло Pink Floyd наприкінці Kentavr. Пісня Vulkan — теж зовсім нетипова для гурту. Її можна порівняти з Орденами ОЕ з точки зору музичного відхилення від канону.

Загалом же Senbernar — це комплексна платівка, у якій добре поєднуються тексти, аранжування, хітовість та позитивна легковажність.

12. Cepasa  LP Niby Chaiky

Слухати тут

Олексій Бондаренко

Якби Ніколас Джаар почув українську народну і стару естрадну музику та спробував зробити на неї ремікс — вийшли б Niby Chaiky. Так, я розумію, що порівняння Cepasa з Джааром затерте до неможливості, але що ти зробиш, якщо всі ці пісні досі так чи інакше нагадують Mi Mujer або ж доробок Darkside?

У будь-якому разі, це не погано. Альбом вийшов напрочуд вчасно, у серпні, і показав українській музиці, роз’ятреній та пошматованій байрактарщиною, що патріотичне звучання може бути набагато тоншим, цікавішим і вишуканішім. Повномасштабна війна дала карт-бланш на використання фолку, який останнім часом здавався заюзаним з усіх боків. У цьому ж випадку варто врахувати, що Cepasa вже точно не хотів би порівнянь з Onuka, враховуючи спільне минуле з Натою Жижченко у гурті Tomato Jaws.

Дійсно, Niby Chaiky не схожі на Onuka і не схожі на байрактарщину. Це інтелігентна електроніка, у яку дуже обережно і красиво вписані народні й естрадні мотиви.

11. Новий твій  LP Хто я?

Слухати тут

Настя Ковток

Наступник Олексія Дьячкова серед зумерів — Василько з «Автономної Республіки Сихів Львівської області» — ще в травні тихесенько виклав на стрімінги свій 50-хвилинний альбом Хто Я? і пішов далі чілити, не переймаючись за маркетинг. Справжній андер. Якби не форс треку Ключиці в тікток, то не знаю, чи почула б цей альбом узагалі. Достойний синтпоп-електроклеш альбом з роздумами про своє життя, стосунки та мрії.

10. Антон Слєпаков, Андрiй Соколов  LP warнякання

Слухати тут

Валерія Зданевич

Про цю роботу (адже це несхоже на альбом у класичному розумінні) важко сказати щось таке, чого не сказали досі. Антону Слєпакову вдалося віднайти слова для опису подій навколо під час найболючіших днів березня 2022. Він бере на себе роль відстороненого спостерігача, який документує події, відчуття та спільні поняття, які зʼявилися 24 лютого. 

Світ warнякання складається з деталей. Це пес з Ірпеня, хрести зі скотчу на вікнах, каримати та надто солодкий чай у волонтерських штабах, шум мотоциклів, схожий на дрони, неможливість планувати життя, комендантська година, — це усе оточувало чи оточує нас на різних етапах проживання війни. 

warнякання — доволі детальний щоденник відчуттів, які у вас точно були. Ось у цій точці ми віримо, як війна закінчиться за умовні два-три тижні, а ось тут вже почалася українська народна олімпіада зі срачів у фейсбуці. Це не той альбом, який планується як «слова, до болю близькі кожному українцю» (передаю привіт безлічі листів з бездарним музичним паразитуванням на “актуалочці”, що складу́ються на нашій та інших редакційних поштах), але той, який таким по факту стає.

Хочеться зазначити, що цей проєкт не існує у вакуумі, а досліджує воєнні досвіди різних людей наживо, зокрема у турі деокупованими та прифронтовими містами «Контур».

Загалом це видатна робота, яка вирізняється від інших альбомів про війну своєю хірургічною точністю, вмінням втрапити у джерело болю та вибором простих, проте зрозумілих слів для опису складних почуттів.

9. Somali Yacht Club  LP The Space

Слухати тут

Артем Рісухін

Нарешті львівське тріо намацало своє звучання після більш як неоднозначного (але не менш очікуваного) альбому The Sea. Третя платівка SYC The Space — це напрочуд вдала спроба розхитати постметал у масивність і пейзажність гармоній. На заміну трохи рафінованому звучанню попередника, SYC презентували альбом, що захоплює масштабністю звучання і красою рифів.

Шість треків, пронизані відчаєм, самотністю й прийняттям. Альбом буквально починається із прощання з цим життям на пісні Silver і вихором продирається по шугейзу, постметалу, психоделії й думу. Після епічного завершення Obscurum, платівка зривається в один із двох найсильніших треків альбому — Echo of Direction. Другий — це один із найбільш похмурих треків гурту, Momentum. Дві довгі, монументальні роботи, які тримають не тільки цей альбом, але й новий формат SYC в цілому.

ISIS та Moccasin у творчості Somali Yacht Club поступово залишаються позаду. Що не залишається позаду — так це відчуття «джем-сейшена», в якому гурт народжує пісні. Не можна сказати, що цей підхід не працює — навпаки, це йому ми маємо бути вдячні за появу неймовірних соло на альбомі. Втім, саме він і трохи підриває консистентність звучання. Тож після закінчення Momentum залишає слухача бажати або другої частини альбому, або наступного релізу.

The Space — не стільки про космос, скільки про простір, про відчуття себе в ньому. Про відчуття себе в часи, коли все ще є — це зараз: «The past controls the future The future holds today».

8. Паліндром  LP Придумано в черзі

Слухати тут

Валерія Зданевич

Паліндром дуже раптово для себе став голосом покоління для людей, які шукають в українській музиці нестерильних сенсів, позицій і зануреності в український контекст. У цьому він дещо схожий на постать Otoy, але якщо Дрофа прямо комунікує свої наміри стати репером «про серйозне та важливе», то Паліндрома заносять у цю нішу слухачі. Такі моменти дуже видно на лайвах, коли Паліндром банально не знає, що робити два дні підряд з майже тисячею людей у залі та, як здається, не зовсім усвідомлює, що ці всі люди прийшли слухати саме його. 

Придумано в черзі наближає артиста до статусу культового уже зараз. Як і попередній лонгплей, Стіни мають вуха, це строката робота, де Степана гойдає між стилями. Тут є натяки на джаз, соул, блек, класичні уже для нього синт-поп, тріп-хоп і звісно ж, всеосяжна ностальгія за музикою юності. У цьому альбомі вона набирає форм каверів на Зеновія Гучка (Черемхова віхола) та культовий львівський гурт Лесик band (Рекет). 

Паліндром усюди говорить, що цей альбом — про проговорення різного штибу травм. Постколоніальний спадок совітів, Львів його дитинства, де не пахне вилизаним туристичним містом з філіжанками і коліжанками, Скнилівська трагедія, яка зачепила чи не кожну сімʼю в місті, сьогоднішня війна, стосунки з творчістю та людьми. Врешті, й ембріон з черги людей на обкладинці можна розглядати як травму відкладеного життя, родом із радянщини.

Степану вдається на платівці говорити водночас про давно минуле, актуальне, і суто українське водночас. Він не ховається за стерильними текстами про все і ні про що водночас (хіба що заграється з максималізмом несправжнього життя у Пластику 2), а досліджує локальний контекст. Так, неідеальний, з обісцяним снігом у забутому богом місті та рваними носками пілотів у гуртожитках. Проте щирий та правдивий. Адже без чесного погляду у минуле та рефлексії над ним неможливо будувати майбутнє без жлобства, совка у головах та меншовартості.

7. Otoy  EP Околофронт 

Слухати тут

Валерія Зданевич

Otoy — артист дуже претензійний і від початку своєї музичної карʼєри впевнено рухався до статусу репера з позицією, який читає про суспільно важливі речі. Тому дивно було б очікувати від нього іншої реакції на велику війну і бачити в цьому релізі виключно відсутність слів «байрактар», «джавелін», «ЗСУ» та інших маркерів конвеєрного контенту про війну. Хоча Околофронт як раз і працює на ниві, яку намагається монополізувати новостворена байрактарщина.

У Околофронті немає складних чи неочевидних тем, які б ніхто не підіймав до цього. Новий воєнний побут, який змінив життя буквально кожного українця, де або їбашиш на фронті, або для фронту, ненависть до окупантів та повічна вдячність воїнам, які боронять країну. Чи нові і унікальні ці теми у теперішньому контексті — ні. На кожну тезу попереднього речення можна скласти цілий плейлист. Чи зроблено це на голову вище від абсолютної більшости треків про війну — так. І в цьому головна цінність альбому, він бере і показує: ось, бачите, так можна було — зачитати про війну і при цьому не скотитися в ура-патріотичний угар.

Такі пісні не пишуться людьми, які відсиджуються там, де війна — це щось далеке. Музиці OTOY віриш, бо він знає, про що співає — з 24 лютого він або волонтерить, або фандрейзить на фонд AGOV, який допомагає Патронатній службі АЗОВу, або допомагає з упізнанням тіл загиблих бійців, або готується і сам до того, щоб піти на фронт. До того ж Мій брат — не абстрактний боєць, який «без упину їбашить», а цілком реальна людина — Дмитро Лисень, двоюрідний брат репера, з яким обірвався звʼязок у квітні і який вважається зниклим безвісти. І саме таке особисте зіткнення з війною робить Околофронт живим і щирим.

6. Ship Her Son  EP Alles Wird Gut

Слухати тут

Валерія Зданевич

Усе буде добре/Alles Wird Gut — зустрічає «по одежі» цей альбом слухач. «Я хочу вбивати росіян голими руками під цей саундтрек» — проводжає. І цим платівка значно відрізняється від попереднього лонгплею Essen. Essen був пристанищем постіронії, мемасів та кєків, загорнутих в обгортку міцного постіндастріала. Чого були варті хоча б Kunst (пісня, зроблена з коментарів під трансляцією фестивалю Інтерсіті.Live) чи Gott (створена навколо цитати «Бог наказує нас за шось») чи Vier Liter Wasser, де текст пісні — це рецепт борщу. З попереднього альбому Ship Her Son виднівся як артист, який чуствує, викупає і може гратися з багатошаровістю та іронією.

Нині ж ми бачимо, як озлобилася і зачерствіла мистецька душа з очевидних причин. Alles Wird Gut — уже не простір веселих мемчиків чи прикольних концептів. А якщо тут таке і є, то це ще спроба абстрагуватися від болю, який завдає світ навколо. Еспешлі болю від сусідньої країни-мразі, чий образ зʼявляється на альбомі двічі явно (Union та Alles Wird Gut) і постійно незримо, наповнюючи музику люттю та тривогою, що особливо артикулює автор.

На платівці є місце особистим рефлексіям з приводу вікової кризи, коли у 30 здається, ніби ти нічого не досяг, і нічого вже й не буде, намагання вирвати з себе ностальгію за огидним і нездоровим, але ж «смаком дитинства» (чого хочеться побажати захисникам Skinhate з нещодавніх срачів), і нагадуванню, чим же був насправді совєцький союз і його спадкоємиця нині.

У цього альбому є лиш один мінус, як на мене. На стрімінгах присутня лише частина досвіду, який надає споживачеві Alles Wird Gut. Бо Ship Her Son — артист, якого треба бачити в лайві. Кожна пісня має яскравий відеоряд, який допомагає відкрити нові сенсові прошарки роботи. Тому читачам сего топу пораджу звернути увагу на афіші свого міста та відвідати це аудіовізуальне явище за можливості.

5. Тонка  EP Знов молодість не буде 

Слухати тут

Валерія Зданевич

Цьому гурту вельми не пощастило випустити альбом як раз тоді, коли усій країні вмить стало не до музики, а сплеск інтересу до українських артистів ще не майорів на горизонті.

Було б натяжкою сказати, що на EP Знов молодість не буде Тонка робить щось дуже експериментальне у контексті власної попередньої творчости. На тогорічному ЕР Плач, який теж не був обділений місцем у нашому топі року, було усе практично те ж саме. Інтелігентна попмузика, за яку не соромно (або індіпоп), і чіпкі мелодії, і знову ж звернення до українських поетів XX століття. Та, як не дивно, це працює. Як тоді, так і зараз.

Музика Тонки стає цікавіше та складніше з кожним великим релізом у межах визначених гуртом напрямів. Особливо хочеться хвалити Птаху, де саундпродюсерська майстерність Ярослава Маяка змогла розгулятися на повну та вийти за межі звичного електропопу. Також гурт експериментує з українською поезією, якої тут дві пісні: Знов молодість не буде на вірші Олександра Олеся та У полі тиша авторства Миколи Хвильового. Ігри з поезією небезпечні, оскільки на фоні текстів глиб української літератури можуть губитися власні. Але якщо в минулому альбомі очевидним фаворитом був трек Плач на вірші Вінграновського, то на Знов молодість не буде вірші уже не грають ролі центрального стрижня, а вплітаються у загальну канву, яка не програє поезії.

Мені особисто завжди подобались випадки пошуку музикантами натхнення в літературі. Коли це зроблено з розумінням та повагою до оригіналу, а не у термінових спробах пошуку у собі крихт українства зі шкільної програми (сподіваюся, Надя Дорофєєва з Артемом Пивоваровим пишаються своєю лінивою карикатурою на Шевченкові «Думи»).

Практично кожен трек — тримає у напрузі та обіцяє яскраву розвʼязку. Кожен — дивує професійністю та витонченістю звучання. Кожен — бере слухача на гачок і засідає в голові надовго. І кожен є ностальгійним нагадуванням про часи, коли слово «сміливість» для більшості наших земляків було ближче до «самовираження», аніж до теперішніх воєнних понять. 

4. КАТ  LP Поклик 

Слухати тут

Артем Рісухін

Поклик — знаковий альбом харківʼян. Випущений у перший місяць повномасштабного вторгнення росії, побудований на люті і якомусь неймовірному, трагічному передчутті. Вчасний реліз, на якому гурт вперше перейшов на українську та зробив ще один крок від постхардкору, який вже став затісним для творчості КАТ. 

Поклик, хоч і позиціюється продовженням попередньої роботи Это случится с тобой, насправді він звучить більш як діалог із роботою Герника (2017). Так само як і Герника, на якому КАТ рефлексують про війну, що роздирає Україну з 2014 року, Поклик — це відображення ще більш кривавого сьогодення. Поклик з перших же треків нагадує про інший, неймовірно важливий для української альтернативної сцени альбом — Як перестати хвилюватися і полюбити війну гурту oh, deer!. Тим іронічніше, що Юрій Бондарчук — запрошений вокаліст на треку Заздрість

Українською КАТ звучать ще не до кінця впевнено, але попри це — аж ніяк не втрачають щирості та наративності, навіть поетичності. Так, Цвях частково був навіяний віршем «Незакінчений хрестовий похід» польського поета Рафала Воячека.

Що не грає альбому на руку — це його музична одноманітність. Так, КАТ намагаються вибудовувати динаміку між піснями, але і вокальні партії, й ударні не дають альбому розширити цей мелодійний діапазон. Проте Поклик вже вписав себе у новий музичний ландшафт країни та ще раз допоміг розділити все на до 24 лютого, і після. 

3. white ward  LP false light 

Слухати тут

Артем Рісухін

Третій альбом одеського блек-метал гурту White Ward — це найбільш експериментальна робота хлопців. І експериментальність тут не тільки у поєднанні жанрів (а тут вам і американа, і дарк-джаз, і постпанк), скільки у заграванні зі слухачем тим самим «фальшивим світлом». А також найбільш успішна їхня робота. Альбом посів сенсаційну 45 сходинку на меломанському сайті rateyourmusic, а гурт уже запросили виступити на легендарному Hellfest.

False Light суттєво відрізняється за звучанням від попередніх робіт, в ній більше акустичності, більше динаміки й мелодійності. Альбом буквально «прориває» собі сцену грандіозним 13-хвилинним Leviathan, щоб поринути у похмуру камерність Salt Paradise. Так само лють Phoenix контрастує із нуарним джазом Echoes in Eternity. Створюючи платівку, White Ward надихались Коцюбинським, Керуаком і Карлом Юнгом. Наративність False Light така ж епічна й різноманітна, як і атмосфера пісень на альбомі.

Готичні нариси, які White Ward створюють, проносять наскрізною партією саксофона, розкочують текстами — це і є те примарне світло, в якому ми всі живемо. Єдине, чого дійсно не вистачає — це відчуття завершеності релізу через меланхолійний спокій останнього трек Downfall. Та напруга, яка проходить крізь альбом, просить не коди, а кліматичності. Втім навіть її відсутність не заважає альбому бути одним із найкращих цього року.

2. Krutь LP Літепло 

Слухати тут

Олексій Бондаренко

Марина Круть — заручниця формату. Вона всюди мусить використовувати бандуру. Але саме в обмеженнях часто народжуються найцікавіші трансформації. Літепло — вершина творчости Круть на цей момент. Це амбітна, по-хорошому пафосна і надзвичайно мелодійна платівки, під яку хочеться плакати від краси, яка на тебе накочує ледь не в кожному треці.

Більшу частину альбому спродюсував Михайло Клименко (Adam) — і його роль тут виразно відчувається. Драматичний розвиток штибу Ханса Ціммера, майстерне комбінування електронних елементів, оркестру й бандури, підкреслення часто такого тихого вокалу Марини, Михайло впорався на 10 із 10. Особисто мій фаворит — Чи то мій сон.

Літепло — це справжня, серйозна музика, достойна артистки, яка претендує на статус уже не інді-перлини, а цілком собі топової артистки. І величезний інтерес до Марини на Нацвідборі це підтверджує.

1. thekomakoma — ЕP наївний альбом

Слухати тут

Олексій Бондаренко

Якби у нас був рейтинг артистів, які найбільш стрімко злітають, thekomakoma посів би там перше місце. Ще на початку минулого року це був дивний фрік, який випускав коматозні альбоми по 6 хвилин (що не заважало їм потрапляти в наші топи). Сьогодні він — один із найпотужніших музикантів країни, аудиторія якого варіюється від підлітків і школярів до музичних естетів за 40. 

Можна сказати, що Наївний альбом не має того шаленого темпу, вайбу та угару, які були на двох попередніх. Але саме це і є найголовнішим в ньому. thekomakoma примудрився вирости за півтора релізу і написати одну з найщемкіших платівок про війну, ту війну майже не згадуючи. Цей альбом дійсно наївний. Але наївний не через те, що автор чогось не розуміє. А саме через те, що він все прекрасно розуміє, і саме тому звертається до найпростіших, аж іноді дитячих конотацій.

Наївний альбом — це naїve art в музиці, але зроблений набагато складніше, ніж може здатися на перший погляд.

Ще на попередніх треках було зрозуміло, що thekomakoma дуже тонко відчуває музику і вміє поєднувати застільний вайб 90-х із дорослою електронікою. Аранжування тернополянина — це осмислене міксування жанрів із чіткою стилізацією, а не просто експерименти на тему синтпопу. 

Окремо варто зазначити тексти, у яких thekomakoma вдалося знайти напрочуд прості слова на позначення надзвичайно складних речей. Одна лише фраза «Один в каное знайде свій дім» пробиває до кісток, хоча здавалося б… Здавалося б, як міг альбом на 10 хвилин стати найкращим за рік?

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Музика
Від The Maneken до sucilna_nevdacha.exe: як звучить Донеччина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
10 хв. тому
Анонси
Гід сценами фестивалю V`YAVA Єднання: плейлісти усіх локацій
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
1 день тому
Новини
Як звучить Харківщина: плейлист від Люка та Ліруму
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
25 Квітня, 2024