Цього року ми знову використали систему оцінювання, яку ми вигадали в рамках редакції. Кожна платівка оцінювалася за чотирма критеріями: новизна для України, неординарність в контексті світової музики, якість запису та виконання, а також те, наскільки гурту вдалося донести музику своєму слухачеві. Звісно, до об’єктивності ці критерії нас не довели, але дозволили принаймні із лонглісту зробити шорт-ліст, а вже потім розставити місця в залежності із редакційними смаками.
Цього року вийде ще два підсумкових матеріали із «роздачею слонів». Це – перший із них. Топ 10 міні-альбомів від редакції LiRoom за 2018 рік.
Читайте також:
> 40 найкращих закордонних альбомів 2018 року за версією LiRoom
> 60 улюблених українських пісень 2018 редакції LiRoom
> Тест. Що трапилось в українській музиці цього року?
10. Idealism Addict – Hard Times
Проект Idealism Addict записав один із найбільш тендітних альбомів року, який водночас є одним із найважчих емоційно. Виконавиця передає жіночий досвід війни, розповідає про те, що ти переживаєш, коли знаходишся в епіцентрі подій, про відчуття, коли здається, ніби все завершилось, про очікування, коли ті, кого ти любиш, повернуться, про спустошення, яке наступає, коли вони не повертаються. Це не історія про патріотизм, гучні гасла та героїзм. Це історія про нас із вами.
> Читайте також: Лєна Ребрик (Idealism Addict): «Я буду грати те, що хочу сказати»
Лєна Ребрик неодноразово підкреслює – у неї немає музичної освіти. Усе, що вона робить, виходить скоріше на інтуїтивному рівні, ніж завдяки плануванню. Саме це і впливає на музику – у ній немає фальші чи відчуття прорахованості, натомість є простота, з якою і варто говорити про складне.
Катерина Ятель
9. Lucas Bird – I’m Seventeen
В Україні майже не заповнена ніша небанального, різноманітного та, водночас, наївного інді-попу. Lucas Bird раніше грав у інді-рок гурті Hiels. Згодом розпочав сольну творчість, записав пару DIY-пісень та зняв такі самі, самопальні, кліпи. Це були аматорські та напрочуд атмосферні роботи. Логічним результатом першого етапу роботи співака із Києва став дебютний альбом, який вийшов на лейблі Masterskaya.
Це щира, цікава, розмаїта та дуже світла робота. Lucas Bird не обмежує себе в інструментальному арсеналі, тому це не бардівський альбом під акустичну гітару. Це актуальна робота, що гідна порівнянь зі світовими музикантами цього жанру, які, до речі, цього року посіли дуже високі місця в топах багатьох видань.
Олексій Бондаренко
8. Omodada Gee – Tretiy
Мультиінструменталіст та саунд-продюсер Лесик Омодада займає особливе місце в українській музичній індустрії. Всередині тусовки його ім’я добре знають. Лесик працював із великою кількістю як андеграундних, так і широковідомих артистів: від Zapaska до Джамали. До того ж він грає в одному з найкращих інді-гуртів країни Tik Tu. Водночас, для широкого загалу це музика залишається поза медійними радарами.
OmodadaGee – це еталонний інді-поп із атмосферним продюсуванням, елементами психоделіки, світлою меланхолією в піснях і, що головне, впізнаваним стилем. Tretiy – ще одна платівка, яка підтверджує талант дуету з Тернополя, який явно заслуговує більшої уваги. Особливо враховуючи, що половина пісень на альбомі – українською.
Олексій Бондаренко
7. Braii – City of Nothing
Гурту Braii вдалося досягти того, що їхні пісні одразу передають той настрій, який у них закладено. Квартет під керівництвом Оксани Бризгалової не видумує нічого нового. В основі – стандартний бенд із гітари, басу та ударних. Але при цьому це щира музика, у якій зчитується любов до пост-панку, поп-музики та навіть відголоски гранжу.
> Читайте також: Braii: «Мы сознательно хотели потертости и сырости в песнях»
Оксана довгий час розвивала кар’єру естрадної співачки. Згодом все покинула, відкрила студію Istok та здійснила давню мрію – створила гурт Braii. Вже цього року команда поїхала в невеличкий тур Європою. Секрет криється у тому, що Braii не намагаються комусь сподобатися. Це творчий запал, який довго «лежав у шафі» і нарешті отримав музичну реалізацію.
Олексій Бондаренко
6. Jonathan Livingston – Під зеленими осокорами
Наприкінці 2017-го гурт Jonathan Livingston не лише дебютував. Він почав лірично-емоційний етап, який визначав його творчість впродовж року. Якщо слухати дебютний сингл, міні-альбом Під Зеленими Осокорами та фінальний сингл Любити на слова Ліни Костенко поспіль, можна прослідкувати історію, що поєднується не лише емоційно завдяки поєднанню віолончелі та вокалу, а й за образами, що будуються у кожній пісні. Цей міні-альбом є цілісною та завершеною робою, яку хочеться сприймати як єдиний витвір мистецтва.
Катерина Ятель
> Читайте також: Jonathan Livingston: «У музиці не може бути конкуренції»
а
5. Youra – Predictor
Є три версії, що трапилось у Юри Бардаша і як він прийшов до міні-альбому Predictor. Перший варіант: він посварився з дружиною (екс-дружиною?) Крістіною Бардаш, яка зрадила йому зі своїм басистом Сашею, і в результаті увесь внутрішній сплеск емоцій вилився у проект Youra. Саме тому на нього потрапив трек ZLOY, який за кілька днів після скандалу, з’явився у мережі і вже видалений. Саме тому тут є ODIN – агресивний трек про усвідомлення, що ти можеш бути або пластиліном, або «властелином». Саме тому тут є крутий діс GENSTA, в якому потенційно згадується той легендарний Саша, відомий також як Мыша.
Другий варіант, що трапилось: Юра Бардаш як геніальний маркетолог та володар хайпу продумав і мем-пост, і інтригуючі сторіс, і образ Злого Юри, і кожний трек цього міні-альбому. Третя версія: перші дві є правильними одночасно. Яка б відповідь не виявилось правильною, у результаті «батько» гурту Грибы повернувся у гру.
Катерина Ятель
4. Ptakh_Jung – Black Period
Один з найцікавіших електронних релізів цього року – Black Period, міні-альбом Антона Дегтярьова та Володимира Бабушкіна.
Чотири треки, які об’єднали в собі неокласику, космічний ембіент, пост-рок, нойз та щось від техно, звучать цілісно, перетікаючи один в одний, ніби розповідають історію з усіма складовими драматичного твору. У кожному релізі Ptakh_Jung відчувається кінематографічність, бажання доповнити музику візуалізацією.
Black Period чимось нагадав мені (дуже віддалено, це більш асоціативні відчуття) раннього Jean-Michel Jarre. Коли в дитинстві я слухала його на касеті, без світла в кімнаті, уявляючи, що подорожую просторами космосу. Ptakh_Jung повернули ці відчуття.
Лєра Пірус
3. Bluesbreaker – Palais Ideal
Міні-альбом Palais Ideal став першою платівкою одного з найстаріших хардкор-гуртів України, Bluesbreaker, після чотирирічного мовчання. Усі шість треків, за задумом музикантів, продовжують метафору автора Ідеального палацу Фердінанда Шеваля: супротив популярному поняттю успішності, намагання створювати мистецтво заради самого мистецтва.
Хоча, на відміну від Шеваля, Palais Ideal – не монументальна робота, на новому релізі Bluesbreaker створюють виважене та цілісне полотно. Музиканти відійшли від притаманного раніше прямолінійного хардкор-панку – Bluesbreaker додали пост-хардкор в аранжування та зробили Palais Ideal більш мелодійним (найяскравіше це ілюструє Marble). При цьому «тяжкість» в музичному концепті Bluesbreaker аніскільки не втратилась.
Звучання нової платівки щільніше та потужніше за все, що гурт робив раніше. З піснями, які не виходять за трихвилинний формат, київський септет не біжить за оригінальністю, складністю ритмів та аранжувань. Утім, виваженість та чіткість концепту роблять Palais Ideal одним із кращих українських релізів 2018 року. Та, найголовніше, – кращим релізом самих Bluesbreaker.
Артем Рісухін
2. Лінія Маннергейма – Де твоя лінія?
2018 рік видався дуже плодовитим для Сергія Жадана. На його роман вийшов фільм «Дике Поле», Жадан і Собаки продовжували гастролювати і випустили дві пісні, а новий гурт Лінія Маннергейма випустив два чудових EP. Для топу ми обрали дебютний міні-альбом Де твоя лінія?.
Проте Лінія Маннергейма – це не тільки Жадан. Це ще й Олег Каданов, засновник культового харківського гурту Оркестр Че, та Євген Турчинов, гітарист Жадана і Собак. Саунд-продюсером платівки став всюдисущий Дмитро Зінченко, барабанщик більшості відомих харківських гуртів, а також Stoned Jesus, Sophie Villy, INGRET тощо.
Лінія Маннергейма відрізняється від творчості Жадана і Собак. Це розмова зі слухачем, спроба серйозної рефлексії. Це речитатив покладений на фірмові аранжування Каданова, а також ще один проект у якому розкривається Олег і як поет, і як музикант. На відміну від затятого ска-панку «Собак», під Лінію Маннергейма хочеться не танцювати, а вслуховуватися. Окрім двох EP варто також згадати Колискову, записану разом із Кашей Сальцовою.
Олексій Бондаренко
1. The Unsleeping – Deviatve
Три місяці тому, після першого прослуховування альбому уманського гурту The Unsleeping, мені здалося, що це буде кращий реліз року. Так воно і сталося. На ниві міні-альбомів ця платівка і наприкінці року стоїть окремо.
Deviatve – це альтернативний рок із характерним бекграундом в інді. Тут можна знайти відлуння багатьох добре відомих поколінню 90-х гуртів: від Arctic Monkeys до Twenty One Pilots. Але головне те, що The Unsleeping вдалось все це трансформувати у власний саунд із харакерним, яскравим вокалом ті чіпкими аранжуванням, від яких не віє вторинністю. Їхні пісні хочеться співати, а гітарні партії – знімати. За ними цікаво спостерігати. Вони зняли атмосферний нуарний кліп на You Drive My Four Wheel Coffin, а згодом випустили DIY-відео на People All Around.
Поки що The Unsleeping лежать у папці Underrated, але це музика гідна великих майданчиків та багатьох шанувальників. Це чесна альтернатива, якої з кожним роком не вистачає все більше.
Олексій Бондаренко
Читайте також:
> 40 найкращих закордонних альбомів 2018 року за версією LiRoom
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: