10 найкращих українських альбомів жовтня

Прорвало – саме цим словом найкраще можна описати те, що трапилось з українськими музикантами у жовтні. Уперше за цей рік нам вдалося зібрати цілих 10 платівок для огляду. І це не все. Про платівку Луны вже розповів Олесь Ніколенко, а ще три окремі рецензії вийдуть згодом.

Fontaliza – Фірмові рухи
Олексій Бондаренко

Успіхи гурту Fontaliza йдуть синусоїдою. То про них нічого не чути, то вони виступають на «Олімпійському». То вони зникають з поля зору, то їх пісня потрапляє в гарячу ротацію на радіо.

Попередній альбом Born in a Cold Dust, про який ми розповідали тут, горлівчани писали близько до своєї батьківщини, на студії у Слов’янську. Альбом і концепція вийшли тематичними, але платівка пройшла майже непомітно для слухача. Із релізом Фірмові рухи гурт вирішив вчинити зовсім по-іншому.

Це перший повноцінний альбом гурту українською. У якості промо цієї платівки Fontaliza почала випускати нетипові для себе кліпи: спочатку витончене відео на Повільний рок-н-рол, а потім очевидно вульгарний кліп на Тварину. В інтерв’ю LiRoom (яке вийде згодом) Паша Холошев пояснював, що на цьому альбомі гурт знімає із себе всі рамки, робить все, що спаде на думку.

І дійсно – альбому бракує стилістичної цілісності, але в ньому є багато цікавих та нетипових для Fontaliza ідей. Наприклад, експериментальний трек, складений із газетних заголовків – 4:20. В інших треках – палітра стилів, які важко підігнати під альтернативу а-ля Nirvana та Muse, яку раніше грали Fontaliza.

Альбом писався вдома, тому особисто мене не вразило його зведення. Часто вокал тоне в аранжуванні. Загалом, ця платівка схожа на перехідний етап між альтернативним минулим і якимось майбутнім Fontaliza. За гуртом стало знов цікаво спостерігати.

7/10

Балдьож – Красивый букет
Олексій Бондаренко

Творчество группы Балдьож очень сложно оценивать по традиционным лекалам. С точки зрения общепринятого восприятия музыки, этот альбом – что попало. Тексты про большую жопу, песня про рецепт борща, аматорские аранжировки, вокал невпопад. Звучит как случайный набор слов.

Но все это чрезвычайно обаятельно. В русскоязычной музыке нынче в почете «новая искренность» в лице Гречки и Монеточки. Балдьож выводят эту «искренность» на новый уровень. Вся их музыка сделана через призму сарказма, но остается предельно серьезной. Они говорят о реальных переживаниях в leave me alone и диссе на мужчин. То что так режет слух и вызывает внутренне возмущение – это предельно прямолинейные тексты со странными метафорами и до боли плоским юмором типа «ты мне не нужен сто лет в обет, ты мне не нужен сто лет в завтрак».

В любом случае, слушать Балдьож – интересно. Красивый букет – это как путешествие по странному психоделическому мультфильму. Ты никогда не знаешь, что тебя ждет в следующей серии. Изначально вселенная картины кажется совершенно упоротой, но довольно быстро привыкаешь к персонажам и неписаным законам жанра, перестаешь сопротивляться и тебя затягивает.

7/10

Брудні – Київ
Олексій Бондаренко

Найсильніша сторона дебютного лонгплею Брудні – щира сирість. Це головне, що дует перейняв із панк-музики. Їм віриш. У їх текстах та агресивній музиці не сумніваєшся.

Найслабша сторона дебютної платівки Брудні – щира сирість. З музичної точки зору цей гурт дуже сильно нагадує Royal Blood. От тільки британський дует зробив звук настільки вилизаним та комерційним, що йому неможливо не піддатися. На Royal Blood працює потужна індустрія, яка допомагає знімати меметичні кліпи, а треки добивати до рівня поп-хітів від альтернативної музики. Усього цього немає у Брудні. Їхні рифи, загалом, нічим не гірші, але з кожною наступною піснею вони зливаються в один. Вокальних хуків також недостатньо, щоб наспівувати треки одразу після прослуховування.

Але в будь-якому разі, це яскравий і сміливий реліз, у якому заховано набагато більше, ніж здається на перший погляд. Тут є і чесна, навіть трохи наївна лірика на Чого достойна Ти, і самовіддана альтернатива на Орбіт. Тут є що слухати, а це – головне.

7/10

Зэ Джозерс – Сложные машинные биты
Катерина Ятель

Мені починає здаватись, що я тепер бренд-амбасадор Зэ Джозерс у редакції. Бо знову хочу лише хвалити.

Головний мотив, який лунає в Intro та червоною ниткою проходить через два заголовні треки, – вже достатня причина послухати альбом Сложные машинные биты. І таких мелодій на альбомі вистачає. У кожній пісні найсміливіші діти провінції встигають розігнатись до такого темпу, коли умовно визначений жанр постпанку розмивається, міксуючись і з електронною музикою, і з поп-звучанням. Та на це починаєш звертати увагу лише при повторному переслуховуванні.

Перше, що привертає увагу – емоція. Вона чітко відчувається і у вокалі Воронова, і в ліриці. Здається, немов гурт проходить через усі етапи прийняття неминучого: поступово розвиваючи заперечення на Сложные машинные биты, через гнів на Вон, депресуючи на Как быть с тобой, яку ми вже розбирали минулого разу, і завершаючи прийняттям дійсності на єдиному україномовному треці Хоча би ще раз.

Я люблю та ціную концептуальні, цілісні альбоми, які хочеться не лише послухати, а й обговорити. І Зэ Джозерс одні з тих, хто не боїться і пробує розповідати не просто особисту історію, а й гратись із сенсами, лишаючи наприкінці лише питання: це все правда чи чергова гра у постіронію?

8/10

> Читайте також: 11 фактов про альбом «Сложные Машинные Биты» группы Зэ Джозерс

Blooms Corda – Fog Lavander
Артем Рісухін

Те, як Данил Галико підходить до створення своїх альбомів, зачаровує. Від барабанного “болеро” першого треку kolo, крізь фанк та психоделік-поп до фортепінної балади sapphire (feat. Kaspars Tobis) з мінімалістчним аранжуванням та до кульмінаційного hto pryide (feat. sophistication) з вокалом чарівної Софії Швагер, про альбом якої ми розповідали тут. Рітмічна основа робить коло та повертається все до тієї ж лініі першого треку.

Незважаючи на те, що тематично Fog Lavender – це нариси про самотність, кохання, гедонізм – він концептуально цілісний завдяки музичній складовій та динаміці альбому. І в плані аранжувань, і в плані подачі, ця платівка – найсильніша робота Blooms Corda.

8/10

Quiet Observer – Blocks of life
Артем Рісухін

Головна проблема альбому Blocks of Life проекту ужгородського драмера Дениса Фурсова Quiet Observer – він намагається охопити настільки багато музичних ідей, що впадає в розфокус та стає технічним відтворенням запозичених звідусіль елементів: від класичного прогроку до металу та спейс-ембієнту. Звісно, цей стилістичний мікс ідеально вкаладається в канву концепту “блоків життя”. Але занадто невинахідливо, з шоукейсами барабанної майстерності та передбачуваними аранжуваннями і ходами.

Цей альбом міг би стати прекрасною концептуальною роботою, але губиться у сумбурі.

6/10

Ptakh_Jung – Black Period (EP)
Артем Рісухін

Ptakh_Jung дуже важко сприймати без візуальної частини їх творчості. Тому що проекту вдається робити напрочуд кінематографічні треки. Black Period в цьому сенсі міг би стати ідеальним саундтреком. Тут і динамічність Black Period, яка набирає обертів, щоб зірватись в прірву ембіенту та темряви Object. Наче об’єкт, що підійшов до горизонту подій чорної діри. Тут і несподіване техно Monika, і електронна різнобарвність Encounter. Навіть коли альбом занадто поринає у семпли та тягнеться з боку у бік жанрами, Ptakh_Jung вміло тримають наратив пластинки. Один з найатмосферніших релізів жовтня.

7/10

Maru – POMPIDOU
Лєра Пірус

Maru – супергрупа супермузикантів, для яких музика – це професійна діяльність. Навіть коли гурт намагаєтсья продемонструвати почуття та емоції, це виходить аж надто раціонально та музично досконало. Через що виникає відчуття деякої штучності. Кожна партія, кожен акорд – виважені та продумані. Тут ви не почуєте зайвих нот, та і яскравих емоцій, якщо зовсім по правді.

Разом з тим, POMPIDOU вийшов якісним та цілісним. Його цікаво слухати, навіть, в якості мануалу до написання комерційної поп-музики. Найкращими в альбомі виявилися пісні, які були презентовані до виходу релізу – Nezemne, Коли Ти Є та Manifest. Таке враження, що музиканти саме на них робили акцент.

Коли ти є – виконана у незвичній манері, яка дуже відрізняється від попередніх композицій гурту: цікава вокальная партія та електронний саунд створюють пульс та задають тон релізу. Неземне – своєрідна данина моді на 90-і: щось від Цоя, щось від молодої Табули Раси та синтерезатора Жан Мішеля Жара. Маніфест одразу привертає увагу – з перших нот зацікавила басова партія, виконана на синтезаторі Moog Sub Phatty і вже одразу починаєш відчувати вайб, про який співє Ольга Лукачова.

8/10

King Imagine – Femininho
Лєра Пірус

Цікавий реліз, який безумовно заслуговує уваги. По-перше, альбом вийшов одразу на вінілі лімітованою партією у 150 екземплярів. По-друге, у платівці змішано одразу кілька музичних стилів: від основи – ембіенту – до idm, noise, трип-хопу та навіть future jazz, що робить її цікавою та різнобарвною.

Я б назвала його альбомом-саундтреком до нуарного чорно-білого кіно. Композиції поєднують меланхолічні партії живих інструментів, електроніки та розміреного вокалу. Хоча у вокальній партії трохи бентежить акцент та якість запису – дуже вже він вибивається із загального звучання. Загалом, Femininho достатньо неоднозначна робота, але точно не для одного прослуховування.

7/10

Єгор Грушин – Ritorno (EP)
Лєра Пірус

Неокласика – не дуже популярний стиль музики серед наших слухачів. Частіше такі твори використовують для кінопродакшну, аніж сприймаються як самостійний витвір мистецтва.

Так і з альбомом Єгора Грушина Ritorno. Під час прослуховування, мимоволі починаєш домальовувати образи в уяві. Але це той випадок, коли ніщо не відволікає тебе від занурення у власну фантазію, оскільки якість виконання, мелодійність партій та, безпоседредньо, сам продакшн не викликають ніяких запитань.

Мені хотілося б думати, що цей міні-альбом може стати чудовим саундтреком до будь-якого візуального мистецтва.

9/10

Незабаром ми випустимо рецензії на ще три цікаві українські альбоми, які вийшли у жовтні, а також підбірку найкращих кліпів та пісень «Зорепад релізів». Поки що можете подивитись, що цікавого ми знайти у наш дайджест на першу половину листопада «Шокудапочьом» або прочитати про альбом Луны.