Зорепад релізів. Найцікавіші українські кліпи та сингли травня

Головна

Рецензії

Лірум

Рецензії

Лірум

•

23 Червня, 2020

Якщо два перші місяці весни були схожі на пустелю, в якій перекотиполем прокочувалися один-два цікавих релізи, то у травні українських митців ніби прорвало. Купа яскравих кліпів та синглів потрапили до Зорепаду. Не від усіх ми в цілковитому захваті, але про більшість із них хочеться говорити. Тож ось на що радимо звернути увагу.

Кліпи

Folknery – Іванко

Олексій Бондаренко

Медитативне відео під медитативну мелодію та красиві види живої природи. Такі кліпи важко оцінювати в контексті попмузики або ж андеграунду. Це хороший саундтрек для роздумів та створення специфічної ведичної атмосфери. Якісно зроблено та чомусь нагадало мені гурт Shanti People. Річ у собі.

Ницо Потворно – Хуйня Рухома

Олексій Бондаренко

Сергій Гусак, який довгий час намагався відроджувати український поппанк у гурту Леді Джанк, забив на всі умовності, правила та традиції і почав робити абсолютно дику самопальну електроніку із речитативом та відповідними DIY-кліпамі. Виходить вражаюче.

«Камон блядь!» – звучить крутіше, ніж більшість панчів українських реперів, які претендують на визнання та рефлексію слухачів на тему їхнього тяжкого гангстерського життя. Життя Гусака, судячи з того, що він розповідає, доволі тривіальне. У цій розповіді про те, як він ніс пиво додому, набагато більше трушності й надриву, ніж у байках про респект від кєнтів на районі. Це сповідь людини, яка зневажає себе через свою пристрасть до алкоголю. І в цьому вкрай багато злободенності.

Shesha Kabo – Grateful

Олексій Бондаренко

Усі спроби робити хтонічну музику із дивними образами солістки так чи інакше призводять до порівнянь із Bjork. До Bjork тут доволі далеко, але це атмосферна пісня із прекрасними видами туманних Карпат та дуже цікавим аранжуванням. Вухо ріже зведення вокалу, він ніби вибивається із загального треку. Але загалом, це робота, на яку хочеться звернути увагу і якій хочеться вірити.

Dan Balan – #ВСЕПРОБАЧАТИ (feat. Oksana Mukha)

Олексій Бондаренко

У цьому кліпі є сукупність безпрограшних ходів, які завжди працюють на широку аудиторію: історія батьків та дітей, сльози, прадавня тема всепрощення і балканський колорит.

Звісно, це не нове слово в українській попмузиці. Бал(к)анщиною українців важко здивувати (особливо враховуючи, що українець Євген Гудзь вивів цей напрямок на зовсім інший рівень). Але це принаймні не пошло.

А саме вульгарністю грішать більшість українських естрадних релізів: від чергових мученицьких звивань на камеру Ольги Цибульської до сексистських текстів DZIDZIO.

Я впевнений, що моя бабуся б розчулилася ще на середині кліпу. А значить робота із ЦА проведена якісно.

ANAMUN – ПАНИКА

Олексій Бондаренко

Якісний продакшн, красивий кліп, який привертає увагу, чіпкий панчлайн у приспіві та невідворотна думка, що це проєкт, розрахований на успіх в Росії. Цю думку підтверджує й наявність ВК серед соцмереж під кліпом. Якби це звучало українською, то принаймні виділялося з-поміж сучасної радіопопси, на кшталт NaVsi100 та Івана Наві. Але російською воно просто губиться в тоннах російськомовних попхітів.

[O] – Золота Пора

Олексій Бондаренко

Карантинний кліп, який не виглядає як карантинний. І в цьому вже досягнення.

Після Євробачення [O] ніби змінили ракурс своєї творчості. Дивакуваті аранжування з акцентом на незвичні бас-партії залишилися, але з’явився літній вайб, атмосфера свята й карнавалу, яка підтримується духовими в кульмінаційних моментах. Таке враження, ніби гурт перестав намагатися всім довести, які вони видатні музиканти, та почав просто грати у своє задоволення. А від цього й слухач починає отримувати відчуття легкости. Світлий, приємний, літній кліп.

Ingret – Dance Alone

Катерина Ятель

Ми давно слідкуємо за Ingret як за однією з найперспективніших молодих виконавиць. У неї є все, що потрібно для успіху: впізнаваний вокал, стиль, потужна піар-команда, підтримка лейблу та пісні, які цікаво слухати. Головна проблема співачки – нерегулярність релізів та систематична відсутність в медійному просторі.

> Читайте також: Інтерв’ю зі співачкою Ingret

Кліп до Dance Alone навіть не можна назвати повноцінним музичним відео. Він немов зібраний з окремих роликів для TikTok у рамках флешмобу, де користувач_ка регулярно змінюють образи вдома. Проте майстерність його виконання та робота стилістів і візажистів виносять його з рівня посереднього DIY до професійної роботи.

> Читайте також: Українські музиканти в TikTok. 12 артисток та артистів, які завойовують соцмережу

У самого треку потужні початок та кульмінація. Проте пісню вбиває циклічність прийомів та самоповтор. Міжжанрові переходи між електронною музикою, речитативом та ліричними вставками – не новаторство, але на тлі інших релізів – достойна заявка на успіх.

Alyona Alyona – Рятувальний круг (feat. Kyivstoner)

Катерина Ятель

Ідея бодіпозитиву, яку активно просуває реперка Alyona Alyona, – це важливий соціальний меседж. Можна по-різному артикулювати проблему: як серйозними аналітичними постами чи ліричними відео (як це робить, наприклад, Lizzo), так і гумористичними кліпами. Суті це не змінює.

Іронічний жанр, обраний для кліпу Рятувальний круг, працює. Це метод від зворотного, коли ти змінюєш місцями пригнічену групу із панівною, аби показати, який дисонанс ідея викликає у людей. Щось подібне, наприклад, робить художник Олександр Грєхов у спецпроєкті «Чоловічий порадник».

Мені у цій відеороботі не подобається лише естетика. Мені здається, що Alyona Alyona та Kyivstoner вийшли на той рівень мейнстріму, коли більше не потрібно говорити «в лоб», аби бути почутими. Трошки менше прямолінійності, трошки більше натяків. Було б класно мати кліп, який ти розбираєш не лише на сенси, а й на пасхалки.

Окрема подяка за можливість почути українськомовного Kyivstoner!

Ragapop – Гордості

Катерина Ятель

Зрозуміло, що цей реліз потрапив у підбірку не через відео. Уточнення, що кліп є карантинним, дає надію, що авторки проєкту прагнули зняти інше відео, складніше за своєю формою та суттю.

Але від дебютного треку Ragapop я у захваті. Мені подобається ідея осучаснення класичних творів мистецтва. Необхідність популяризувати нашу культуру, навіть таку, здавалося б, мейстрімну як Іван Франко, є. Це місія, яка не завжди дає швидкі плоди, але лишається актуальною.

> Читайте також: Альбом, що одразу стає класикою. Рецензія на «Air» від Dakh Daughters та враження з презентації

Руслана Хазіпова має один із найпотужніших флоу на нашому ринку. Це особливо було відчутно у пісні Ганнуся Dakh Daughters, студійну версію якої ми навряд вже дочекаємося. Хочеться вірити, що у наступних релізах, проєкт використає це ще потужніше.

> Читайте також: Інтерв’ю з гуртом Dakh Daughters

Freel – Санітайзер

Катерина Ятель

Український хіп-хоп постійно хочеться лаяти. За вторинність, нераціональну прив’язку до олдскулу, використання неправдоподібних образів ґанґста, відірваність від реальності.

Freel – один із приємних винятків. Починаючи із політичного Спалах і аж до його карантинних релізів у слухача не виникає питання, чи болить йому сьогодення, чи він просто хоче зачитати про власну крутість. І це добре.

> Дивіться також: Інтерв’ю з Freel у шоу «Ріс на Біс»

Санітайзер – не найкращий трек. У ньому немає вдалого приспіву чи едлібів, мало крутих і несподіваних образів, та й біт простуватий. Але пропрацьованість образів у кліпі (від поліцейських, що бігають гідропарком, до вежі Саурона на місці Лаври) та вдалі панчі («підскочив до чєловєчка, шоб вопросікі обкашлять», «не ходіть за гаражі, якщо не хрещені») – це хороший аргумент «за».

Our Atlantic – Час розваг/Момент

Катерина Ятель

Про те, як Our Atlantic змінили напрямок руху і від цього тільки перемогли, ми розповімо у матеріалі про найкращі альбоми місяця. Зараз скажу лише, що перехід на українську та пошуки музичних референсів у фанку та ВІА 70-х – це цікаве рішення. І Час розваг та Момент – яскраві тому приклади.

> Читайте також: Our Atlantic розповідають про перший альбом українською

Ми взяли у підбірку релізів обидва кліпи. Час розваг, який перегукується із кліпом Дещо Коли Дао Парк, – це розмисли про силу (часто страшну) телебачення. Момент – візуально значно цікавіший. Він балансує між відсилками до радянської естетики та загальним вайбом другої половини XX століття, при цьому не вдаючись у безглузду ностальгію. Обидві роботи хороші, але мені не вистачає у них сенсової поєднаності. Було б цікаво подивитися на те, як гурт формулює власну впізнаваність не лише музично, а й образно.

Kalush – Тіпок/Йобаний вірус

Артем Рісухін

Для цього «Зорепаду» ми обрали одразу два кліпи Kalush. Чому? По-перше, чому б і ні — ви просто не бачили тієї травневої навали кліпів, які б краще не виходили ніколи. По-друге, це дійсно роботи, які хочеться слухати та дивитися знову.

Тіпок продовжує стилістику Kalush, задану в попередніх відео: візуально і музично. Цей трек заходить на територію гурту Грибы та обережно його цитує. Ба більше, він заграє з тією самою аудиторію і схожими образами. Трек, що «качає», навіть коли ти не розумієш тексти.

Дуже дивно читати від колег закиди щодо того, що тексти Калуш дуже важко зрозуміти. Мені важко зрозуміти тексти німецьких реперів. Але від цього тексти гіршими не стають. Так само і з Kalush.

Наприклад, у Йобаний вірус є такі рядки: «Хоронили люди тих, з ким з дитинства все життя». Тому коли я читаю, що «Kalush нічого сказати» – мене це дивує. Звісно, ці тексти складніше сприймаються через манеру читання, але чи не краще копирсатись у фонетиці Kalush, аніж шукати сенси у фразі «пі-пі-пі-пісюн» гурту Курган&Агрегат.

Kalush не вистачає розвитку образів, які вони створили. Навіть кліп Йобаний вірус, створений в ізоляції, можна було зробити гострішим. Він занадто безсюжетний, безцільний. Однак, цей кліп — те, на що ми заслуговували в травні.

TVORCHI – Мова Тіла

Артем Рісухін

Можливо, колись TVORCHI повноцінно перейдуть міст, що поєднує живі виступи та студійні роботи. Тому що зараз це наче два різні гурти: перший не витримує критики за вокал, другий – прекрасний, харизматичний дует.

Мова Тіла – естетична насолода. У ньому збалансовано все. Навіть без сюжету та складного концепту, він виглядає та звучить так, як має виглядати та звучати танцювальний літній трек. І додати особливо нічого. Хочеться просто побажати гурту нарешті допрацювати свої помилки під час живих виступів.

Дао Парк – Дещо Коли

Артем Рісухін

Дещо Коли – вдалий приклад того, як використовувати ностальгію правильно: як естетичний елемент, а не самоціль. На перший погляд може здатися, що Дао Парк не надто заморочились зі стилизацією: просто накинули фільтр з 90-х, телевізійні плашки та рухомий рядок. Але в тому й краса – у lo-fi простоті, що не перенасичує враження.

> Читайте також: Дао Парк розповідають про дебютний альбом

От чого дійсно не вистачає, так це розвитку у самій пісні. Занадто репетативна, із однаковими акцентами, які не дають ані динаміки, ані емоції. І так, Дао Парк вміють у R&B, але цього не достатньо: замало просто брати стилістичні елементи та складати їх у коло. В якійсь момент кліпу, Дещо Коли просто впадає у фоновість, попри цілісне аранжування та вокал.

Різні.Рівні

Артем Рісухін

У своїй статті наш головний редактор Олексій Бондаренко вже підіймав питання залученості музикантів у соціально-політичне життя країни. Різні. Рівні – саме про це, про гострі та важливі питання рівності, якої немає. Сильний меседж та яскрава кампанія про толерантність. Єдина проблема, з якою стикаються майже всі мультизіркові пісні – це не зовсім про музику.

Музикально — цей трек не запам’ятовується, він дуже плаває за цілісністю композиції. Але головне — через велику кількість зірок, кліп не доносить ідею рівності так, як міг би. Він виглядає наче новорічна ялинка, прикрашена всім, що вдалося знайти на горищі.

Різні. Рівні не вистачає більше «звичайних» людей, для яких питання толерантності — це те, з чим вони щодня прокидаються. Втім, звісно, і карантин, і хронометраж пісні накладають певні обмеження. Цей кліп — лише частина кампанії. Просто, навіть цю частину можна було зробити сильнішою, такою, що пробирає.

Pokruch – Танго/Ци

Артем Рісухін

Цього місяця у нас незвично багато тандемів у Зорепаді. Ось, тепер і Pokruch. Почну з того, що гурту вдалося зробити круто з Ци – концепт. Так, звісно, він не новий, звісно, він трохи пафосний – про інфошум та соціум, про реальну людину. Втім, він повноцінно і нетривіально реалізований, навіть попри тематику.

Pokruch намагаються експериментувати з аранжуванням, а Віктор Придувалов з відео. І ось тут починається погана частина. Тому що і режисер, і гурт впадають в хаос по-своєму. Придувалов намагається знімати артхаус, а виходить презентація на 300 слайдів. Pokruch замість спрощення, донесення ідеї, гублять сторителінг та динаміку. Але навіть у цьому хаосі, Ци – це чи не найкраща спроба українських музикантів вийти за шаблони у травні.

Там, де Ци губилось у хаосі візуального ряду, Танго знаходить себе у простоті та стає пронизуючою роботою. Проста на перший погляд, як спалах спогадів. Однак, багатошарова. Танго – не кліп. І це водночас грає на руку – тому що є час сконцентруватись на музиці, але і створює проблему – тому що після Ци та Сад (що не потрапив до «Зорепаду»), хотілося б отримати хоч щось схоже на візуальну завершеність.

Щодо самого треку, то Танго розкривається у другій частині. Розкривається аранжуванням, емоцією. Але чи не запізно? Pokruch шукають щось. Що ж, хай вже нарешті знайдуть, бо вони на правильному шляху.

Koloah – Elysium

Артем Рісухін

Elysium – улюблений кліп нашої редакторки Лєри Пірус. І якщо до треку нема питань – альбом Koloah, один із найкращих релізів травня – то до відео питання є. Так, це красиво. І монтаж, і патерни, і динамічність відеоряду. Але посмак Elysium – це відчуття відсутності концепту, коли його тільки-но тицяли тобі в обличчя. Зняті з дрону рельєфи, корекція кольору – це вражає, але кліп не додає нічого. Можливо, в цьому і є задум. Із сильним інструментальним треком, дуже важливо не відтінити музику. Якщо так — то Elysium виконав свою місію. Це атмосферна, чудово спродюсована електроніка. Ще один milestone в кар’єрі Koloah.

Сингли

Олег Скрипка – Two colors

Олексій Бондаренко

Олег Юрійович завжди вмів балансувати на межі між геніальністю та «це взагалі що за дічь?». І ось знову. У цьому релізі настільки багато абсурду, що не розумієш як його сприймати. Достатньо одного лише Скрипки в образі вкраїнського Боно на фоні вишиванки та градієнту родом з дизайну кінця 90-х.

Сама ж пісня – доволі талановитий обіграш Двох кольорів у роковому стилю притаманному ВВ. Ну, і вокал із нарочито сильним акцентом. Колись Скрипка розповідав, що українські народні пісні в роковій обробці виявилися безпрограшним номером для виступів за кордоном, через це вони набагато частіше почали з’являтися в репертуарі ВВ. От щодо цих «Двох кольорів» є серйозні сумніви, що вони зможуть зрівнятися за потужністю із Їхали козаки.

The Gitas – Mass Shooter

Олексій Бондаренко

Саша Чемеров бере доволі стандартну гармонію, завертає у м’який постгранжевий звук у стилі ліричних Audioslave і з меланхолійним надривом співає про жахи масшутінгу. Здавалося б, усе просто і робилося сотні разів, навіть ось ці віолончелі на фоні та кульмінація на акордах в кінці (привіт Foo Fighters). Але ж все одно працює.

Чи це zeitgeist, чи це геніальність в простоті, але ця пісня мене зачепила до самих кісток і змусила переслуховувати її разів зо п’ять поспіль.

Юрій Бондарчук – Арсен Аваков

Катерина Ятель

У мене завжди була суперечлива позиція щодо творчості Юрія Бондарчука. З одного боку, у нього є власна естетика та стиль, він тримає руку на пульсі, достатньо освічений, аби робити відсилки до порядку денного, сучасної маскультури та класики одночасно, добре працює із рефлексією. З іншого ж, у нього жахливий флоу. На жаль, манера читки Бондарчука радше відштовхує слухача, а не приваблює його. Мені подобається сенс цієї пісні, але це не той трек, який хочеться скинути друзям.

> Читайте також: Хто з музикантів вийшов на протести проти Арсена Авакова

Трек Арсен Аваков – вже виправдав свою необхідність. На протестах проти чинного міністра внутрішніх справ протестувальники вмикають його із гучномовців. Він лишає слід в історії, за яким можна буде потім скласти цілісну картинку.

Шкода лише, що усі ті круті треки, які пише хороший лірик Бондарчук, не мають потужну обгортку. Можливо, це один із тих випадків, коли музиканту варто задуматися про сонграйтерство та продюсування, а не власну творчу амбіцію.

yurii.bondarchuk · Юрій Бондарчук ‒ Арсен Аваков

Жадан і Собаки – Кокаїн

Катерина Ятель

Жадан і Собаки важко назвати гуртом із позитивним мисленням. Вони співають про прокурорів, однакові обличчя у політиці, жлобство, розбій, соціальну несправедливість та таку темряву, що тішити себе надіями тяжко. Але настрій, із яким вони доносять ці ідеї, рятує.

Кокаїн, по суті, ні чим не різниться від попередніх пісень. Особливо він перегукується із синглом Натаха. Нагадаю, що там ліричний герой «любив цю країну навіть без кокаїну». За кілька місяців гурт змінює настрій та каже, що «від наших проблем Сатана впадає в кому» і тішаться тому, що нам завезли «гуманітарку» у вигляді того ж самого кокаїну.

> Читайте також: Рецензія на альбом «Мадонна» гурту Жадан і Собаки

Такі релізи дуже нагальні та потрібні. Водночас вони звучать так, ніби десь вмирає надія.

Жадан i Собаки · Кокаїн

The Unsleeping – Припустим

Катерина Ятель

Кожен трактує зміст співвідносно до контексту, в якому перебуває. Ця пісня – це перший відкритий протест зі сторони The Unsleeping. Історія про Ікса, якого через помсту та «гнів народів» застрелили, дуже резонує із наростаючим невдоволенням суспільства.

Круто, що The Unsleeping експериментують із темами, про які їм хочеться висловлюватися. Якщо перший мініальбом був пронизаний темою самотності та ескапізму, сингл Ptakha Fred – про сірість побуду, то Припустим має соціальний контекст.

> Читайте також: «Музика поза політикою?». Українські артисти про те, чи потрібно висловлюватися на резонансні теми

Рок-музиканти (на рівні із реперами) завжди були серед перших артистів, які висловлювали непокору. У Припустим я бачу значно кращу форму волевиявлення, ніж, наприклад, у їхніх старших колег по сцені O.Torvald. Сингл Ненавиджу вас всіх та загальний настрій першої частини платівки Diller Kaifu – передає ту ж суть, але більш абстрактними метафорами. Класно, що наші митці взагалі говорять про речі спільні, а не особисті. Було б ще краще, якби усім вдавалося так, як вдалося в The Unsleeping.

The Unsleeping · PRYPUSTYM

Христина Соловій – Колискова

Артем Рісухін

Чому талановита Христина не може бути настільки щирою у своїх інших піснях, як вона є на Колисковій? Без надлишкової знемоги, без вимученої пристрасті? Христина відчуває Колискову краще за свої пісні, можливо тому, що вона нагадує їй про дитинство. Це трек, під який хочеться зупинитись, та насолодитись моментом. Бо цей момент вже наступної миті щезне. Так проходить життя. Чарівне аранжування, що пробирає.

> Читайте також: Інтерв’ю із Христиною Соловій

Khrystyna Soloviy · Колискова

PTMP – Who Is Aware of My Dream?

Артем Рісухін

Чому ми взяли цей реліз? Тому що на фоні травневих синглів, тут є натяк на концептуально нову ідею. Окей, розберімося, Who Is Aware of My Dream? – це сиро, і загалом погано. Це той випадок, коли хаос та нездатність довести непогані ідеї приводять до претензійного, але пустого треку. Він періодами то впадає у цитування Glory Box, то не може довести до ума глітчевість, то жахає англійською. Who Is Aware of My Dream? — міг би звучати інакше, більш цілісно, якби Ptmp не розплескали свій креатив, а хоч трохи попрацювали над формою та подачею.

PTMP · Who Is Aware Of My Dream

Zvarych – Satellite (feat. Evan McLoud)

Артем Рісухін

Якщо відверто, то мені важко оцінювати Антона Зварича. З однієї причини – він дійсно любить те, що створює. І це відчувається. Він талановитий музикант та продюсер. І це відчувається. Що також відчувається, йому іноді не вистачає вектора.

Так само як на дебютному EP відчувалось, що Антон намагається намацати стилістичні грані своєї творчості, так і на новому Satellite, він наче стримується. Але це стримання не заважає писати щиру музику.

Чи можна було обійтись без запрошеного саксофону? Так. Але скільки ж кольорів цей саксофон додав треку. Багато відсилок до 00-х, вокальні мелізми в дусі ранніх Talk Talk. Satellite застав Zvarych у моменті пошуку. Дуже хочеться, щоб Антон знайшов сміливість для ідей, які пробиваються тут і там у його піснях. Пора вже цьому satellite відірватись від орбіти.

Kulshenka feat Misha Propal – Воїн

Артем Рісухін

Здається, тільки тссс… Іра Кульшенко знаходить свій стиль на новому треку Воїн. Разом із Misha Propal (Михайло Бурлаков), Іра нарешті вийшла за рамки трагедії та меланхолії минулих релізів. Агресивний електропоп Воїна звучить наче гімн для сильних особистостей. Наче заклик до дії. Іра звучить впевненіше, поза зоною комфорту. Звісно, їй трохи бракує подачі, але Воїн – це цікавий крок у щось незвичне, нове. Хочеться подальших метаморфоз.