«Держкіно vs Довженко-Центр»: хронологія культурної боротьби

Передача Довженко-Центру під керівництво Держкіно, реорганізація, обшуки, двічі непідписаний контракт із в.о. гендиректорки Довженко-Центру Оленою Гончарук — усі ці події вийшли за межі кіноіндустрії на загальнонаціональний рівень. Найактивніше обговорення та скандали тривають останні пів року. Утім все почалося ще в лютому 2020 року, коли на посаду очільниці Державного агенства з питань кіно призначили Марину Кудерчук.

Журналістка LiRoom Яна Ільків розповідає, як Кудерчук очолила Держкіно, із чого почався конфлікт, що відбувається із Довженко-Центром зараз та намагається зрозуміти кому це все потрібно.

Можливо, цей матеріал буде доповнюватися з розвитком подій, тож слідкуйте за оновленнями.

Пилип Іллєнко очолював Державне агентство України з питань кіно із серпня 2014 року. 19 серпня 2019 року він заявив, що йде з посади за власним бажанням. Іллєнко сказав, що його місія в ролі очільника завершена. А його рішення про відставку «дозволить новому уряду найближчим часом провести відповідний відкритий конкурс і призначити нового керівника галузі».

«Я не хочу перетворювати боротьбу за це крісло в трилер з елементами складного постановочного екшену, це точно не принесе користі індустрії», — Пилип Іллєнко.

Виконання обов’язків голови Держкіно взяла на себе Юлія Шевчук, яка до того працювала начальницею юридичного відділу Державного агентства України з питань кіно.

4 жовтня Кабінет міністрів оголосив перший конкурс на посаду очільника(-ці) Держкіно. Єдиною кандидаткою, яка пройшла кілька етапів конкурсного відбору, була Юлія Сінькевич, але у фіналі вона не набрала достатньої кількості балів за результатами співбесіди із представниками Національного агентства з питань державної служби (НАДС). А відтак не пройшла фінальний етап та вибула з конкурсу, тому що її визнали «слабким менеджером».

Юлія Сінькевич — співзасновниця Української кіноакадемії, членкиня Європейської кіноакадемії, Українського Оскарівського комітету, наглядової ради Українського Інституту, колишня генеральна продюсерка Одеського міжнародного кінофестивалю.

Представники кіноіндустрії були переконані, що співбесіда була нечесною і вимагали пояснень від НСКУ. Вони навіть влаштували в Києві акцію на підтримку Юлії Сінькевич.

Сама Сінькевич заявляла, що планує звертатися до Кабінету Міністрів та суду через результати конкурсу. А уряд оголосив новий конкурс.

На повторному конкурсі було 5 кандидатів. Після тестування на посаду очільника залишилося два претенденти — директор кінотеатрів Сергій Зленко та продюсерка Ольга Бесхмельницина (зараз вона очолює Українську кіноакадемію). Вони відомі в українському кіносвіті діячі, обидва набрали по 9 балів. На посаду разом із ними претендувала й Марина Кудерчук, яка набрала 7,71 бала.

Але після співбесіди в Міністерстві культури, 29 січня, тодішній міністр культури, молоді і спорту Володимир Бородянський заявив: «Уряд призначив Головою Держкіно Марину Кудерчук». Призначення Кудерчук кіноспільнота назвала грою в «Чапаєва» й «радянським рішенням». Із часом, за результатами співбесіди з Кудерчук, першою заступницею голови Держкіно призначили вищезгадану Юлію Шевчук.

Приблизно тоді все й почалося.

Кіноспільнота негативно відреагувала на призначення Марини Кудерчук очільницею Держкіно. Зокрема, через її бекграунд, чи-то пак, — його відсутність. На той момент, у порівнянні з іншими кандидатами, у неї було значно менше досвіду роботу в кіноіндустрії. То ким була Марина Кудерчук до того?

Пані Кудерчук — економістка за освітою, працювала в Держекоінспекції та Податковій адміністрації Запорізької області, а також — заступницею голови Запорізької ОДА з аграрних питань.

На співбесіді в Мінкульті головним своїм досягненням Кудерчук назвала розвиток Центрального запорізького кінотеатру (де працювала заступницею директорка й директоркою) та міжнародного фестивалю короткометражного кіно на його базі (йдеться про кінофестиваль ZIFF).

Уже після оголошення про нову посаду вона попросила скептиків судити про неї і її роботу за результатами, які, сподівається, «усі побачать найближчим часом».

Докладніше про перший рік Кудерчук, як очільниці Держкіно, писало видання «Ділова столиця». Повний текст можете прочитати за посиланням, але головний висновок — рік керування ознаменувався відчутним урізанням фінансування кіноіндустрії.

Тоді, заради створення стабілізаційного фонду для боротьби з кризою (через пандемію COVID-19), Кабмін радикально зменшив фінансування всіх напрямків діяльності Мінкультури. Зокрема — 750 млн грн забрали й у Держкіно.

Як писала «Ділова столиця», Кудерчук на це відреагувала дописом у фейсбуці, який згодом видалила:

«Ми всі вже жертвуємо. Впевнена, з розумінням поставляться до ситуації, коли ми будемо змушені тимчасово відмовитися від виробництва фільму заради будівництва лікарні або допомоги хворим і особливо лікарям. Але ми всі повинні чітко розуміти, де можемо економити, а що чіпати категорично не можна».

Того року не отримав плановане державне фінансування і Національний центр Олександра Довженка (далі — Довженко-Центр).

Довженко-Центр — найбільший кіноархів України, у якому зберігається понад 7 000 найменувань художніх, документальних, анімаційних українських та закордонних фільмів та тисячі архівних документів з історії українського кіно. Більше читайте за посиланням.

У 2020 році Довженко-Центр мав отримати фінансування за бюджетною програмою 3806030 «Державна підтримка кінематографії».

Держкіно ще підпорядковувалося Мінкульту, але виступало розпорядником грошей для кіногалузі. Для Центру Держкіно запропонувало бюджет на рівні трьох мільйонів, хоча потреба у фінансовій підтримці з боку держави становила 16 мільйонів на 2020 рік.

Утім, 28 травня інституція заявила про настання стану неплатоспроможності, бюджетними коштами покривалося лише 70% заробітного фонду Центру: у січні-лютому працівникам два місяці не могли виплатити зарплату, особовий склад перевели в простій, а дохід за березень і квітень спрямували на виплати заборгованості по зарплаті за відповідні місяці.

«Водночас Центр власним коштом здійснював сплату необхідних податків та зборів, оплату комунальних послуг та охорони, забезпечуючи збереженість фільмофонду, архівного та музейного фондів Центру», — йшлося в заяві колективу.

Того ж дня тодішній очільник інституції Іван Козленко повідомив, що йде з посади директора Довженко-Центру. Своє рішення Козленко пояснив небажанням «керувати ліквідацією» інституції. А в заяві — звинуватив у відсутності державного фінансування Марину Кудерчук, назвавши її некомпетентною. Згадав і про начальника управління економічного розвитку та фінансів Мінкульту Володимира Якубівського. У Довженко-Центрі пройшли обшуки, серед причин — проблеми з фінансуванням центру.

Іван Козленко працював у Довженко-Центрі на різних посадах 10 років. Він здійснив глобальну реформу інституції, взявши за основу влаштування і принципи кіноархівів світу та перетворивши промислове підприємство на заклад культури, ініціював низку серійних освітніх та популяризаційних проєктів, започаткував дистрибуційний відділ у структурі організації, що займається просуванням національного фонду фільмів в Україні та закордоном, організацією ретроспектив українського архівного кіно, представництвом України на кіноринках найбільших міжнародних кінофестивалів. Побудував Сцену 6, що підтримує незалежні театри, відкрив Музей кіно. Докладніше про роботу та ініціативи Козленка читайте за посиланням.

2 червня 2020 року Національна спілка кінематографістів України (далі — НСКУ) провела розширене засідання секретаріату. Туди для знайомства запросили й Марину Кудерчук. Першою виступала членкиня НСКУ Ганна Чміль: вона попросила Кудерчук не допускати зменшення фінансування Довженко-Центру й підтримувати кіноіндустрію. Кудерчук наголосила, що діє в межах закону та покинула засідання без пояснень. У НСКУ були обурені такою поведінкою й опублікували відкритий лист до президента та прем’єр-міністра з вимогою звільнити голову Держкіно. Та результату немає і досі.

Зараз складно сказати, чи гальмування фінансування дійсно було пов’язано з нестачею грошей через COVID-19, чи зі свідомим блокуванням роботи Довженко-Центру. Не виключено, що обидва фактори збіглися в часі.

Менш із тим, у липні 2020 новий (на той момент) міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко оголосив про відновлення фінансування Національного центру Олександра Довженка. 15 липня в Довженко-Центрі підтвердили, що на рік виділили 7,6 млн грн.

Водночас за словами Олени Гончарук, десь наприкінці 2020 року в Центр приїздив перший заступник Ткаченка — Ростислав Карандєєв. Він оглянув приміщення, фонди й локації, які використовуються Центром і висловив думку, що «це — забагато», а зберігати плівку взагалі недоцільно: варто все оцифрувати, а приміщення Центру використовувати якось інакше.

18 березня закінчувалася каденція Івана Козленка, а відтак, на початку місяця, Мінкульт оголосив про конкурс на посаду керівника Довженко-Центру. І тут теж не обійшлося без порушення законодавства: конкурсну процедуру оголосили за два тижні до закінчення каденції, хоча за законом мали зробити це за два місяці.

«Недотримання передбаченої законом процедури залишає можливість оскарження результату конкурсу в судовому порядку, зменшує його легітимність і відтак може негативно вплинути на весь комплекс робочих процесів Довженко-Центру», — наголошували в Довженко-Центрі.

Крім того, почали ширитися чутки про можливе переведення установи в управління Держкіно. В інституції вважали, що переведення Центру у сферу управління Держкіно є вкрай негативним. Тож колектив Довженко-Центру закликав Прем’єр-міністра, Міністра культури та Офіс президента продовжити каденцію Козленка до кінця року, провести конкурс без порушень та не допустити переведення Центру під управління Держкіно. Повний текст листа читайте за посиланням.

Станом на 23 березня колектив не отримав відповіді, але Івана Козленка таки призначили виконуючим обов’язків до оголошення результатів конкурсу.

3 квітня Мінкульт опублікував документи претендентів на посаду генерального директора Довженко-Центру. Ексочільник Козленко відмовився брати участь у конкурсі: «Зважаючи на політичні та інші процеси, що відбувалися навколо Центру за останній рік, моя присутність на цій посаді може радше зашкодити інституції, аніж допомогти. Цей безпрецедентний рік викликів, обшуків і кримінальних справ підштовхує до висновку про місце, яке наша інституція займає в теперішній архітектурі вітчизняної культурної сфери».

До конкурсу допустили 6 кандидатів: Тараса Босака, Олексія Душутіна, Дениса Калюжного, Ірину Колесник, Олену Лавренюк та Олену Гончарук, чию кандидатуру підтримав Довженко-Центр.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

За словами колективу Довженко-Центру, Гончарук підтримали, бо вона «добре розуміє наявні виклики та проблеми Центру, без вирішення яких неможливий розвиток інституції».

15 квітня, за результатами голосування конкурсної комісії, Олена Гончарук перемогла в конкурсі. Того ж дня міністр культури Олександр Ткаченко попросив комісію скасувати результати і провести повторне засідання. Це пов’язано з тим, що один з учасників конкурсу — Олексій Душутін — надіслав міністрові заяву, у якій поскаржився на «дискримінацію»: він був єдиним учасником конкурсу, який презентував свою програму через Zoom, а не особисто. Але порушення в цьому не було. Відтак голова конкурсної комісії Ірина Подоляк казала, що лист міністра можна інтерпретувати як тиск на конкурсну комісію, у ньому «імперативно вказується на необхідність скасувати результати конкурсу».

Втім, Мінкульт так і не підписав контракт із Гончарук. Вона залишалася виконувачкою обов’язків, а також була директоркою Музею кіно. І де-факто працювала на обох посадах. Докладніше про те, як керувати інституцією, не очолюючи її і про складнощі комунікації з Мінкультом у жовтні 2021 року Олена Гончарук розповіла в інтерв’ю LB.ua.

Прийняття програми кандидата та укладання контракту є гарантією розвитку Довженко-Центру на найближчі пʼять років.

У коментарі для LiRoom Олена Гончарук розповіла, що непідписаний контракт напряму пов’язаний із тим, що впродовж уже трьох років Центру не підписують ні фінансові плани, ні стратегії розвитку. Це означає, що є якась інша «стратегія», але яка — невідомо.

Пані Гончарук також припускає, що якщо на Центр були майнові плани раніше, то очевидно, що конкурс мала виграти не вона:

«Оскільки потрібна людина в конкурсі не перемогла, то Мінкульт вирішив, що краще не ухвалити жодного рішення, ніж ухвалити те, з яким вони були незгодні. Чи це була тільки їхня ідея, чи хтось вище спонукав або тиснув на Міністерство — не знаю.

Очевидно, якщо контракт не був підписаний, цього не мало статися, а іншого рішення в Міністерстві не знайшли. Зрештою, Мінкульт, аби зняти із себе відповідальність, погодився передати всі інституції кіногалузі Держкіно».

У листопаді Держкіно вийшло з підпорядкування Мінкульту й фактично стало окремим відомством, яке звітує безпосередньо Кабінету міністрів.

26 січня Кабінет Міністрів своїм розпорядженням передав Довженко-Центр в управління Держкіно. У постанові йдеться, що мета ухвалення рішення — ефективне управління об’єктами державної власності, а також сприяння належному виконанню завдань, покладених на Держкіно.

У Довженко-Центрі повідомили, що Мінкульт не доводив до інституції жодних перспектив або «дорожніх карт», думка колективу та керівництва не була врахована. Вони також наголошували, що за останній рік серед «підвішених» Мінкультом питань опинилися: фінансування діяльності Центру, статус Державного фонду фільмів, не призначення Гончарук на посаду генерального директора, ігнорування чисельних запитів та питань, що мають вирішуватися органом управління тощо.

30 червня Довженко-Центр офіційно перейшов у пряме підпорядкування Держкіно, про що було підписано відповідний акт приймання-передачі майнового комплексу.

Олена Гончарук із таким рішенням досі не погоджується:

«Довженко-Центр займається спадщиною, а в Держкіно немає відповідних фахівців і компетенцій, у цьому напрямку орган управління мало обізнаний і не може нами ефективно управляти. Крім цього, Держкіно переважно зосереджене на фінансуванні кіно, а Центр є важливим гравцем загалом в українській культурі».

У серпні Держкіно видало наказ про реорганізацію Довженко-Центру. Згідно з наказом Держкіно, усі фільми з колекції та майно Довженко-Центру мають бути передані Державній установі «Науковий центр кінематографії України», публічна інформація про який відсутня. Повний текст наказу можна прочитати за посиланням.

«Де-факто це означає ліквідацію національного архіву, оскільки відповідати за унікальну кінематографічну спадщину України Держкіно доручає «сплячій» установі», — зазначала команда Довженко-Центру.

Суть наказу — розділити Центр на три шматки: всю фільмову колекцію передати існуючій лише на папері установі, права на мультфільми вилучити й на їхній основі створити (в умовах війни і скорочення фінансування у сфері кінематографії) анімаційну студію, а те, що залишиться від Довженко-Центру, у деформованому вигляді продовжить своє існування.

6 вересня Держкіно дало згоду на приватизацію двох корпусів Довженко-Центру загальною площею майже 9 тисяч квадратних метрів. Ці будівлі приносили в державний бюджет надходження від оренди та повністю вкладалися в розвиток інституції.

Громадська рада при Держкіно та культурні інституції закликали скасувати наказ, а петиція про скасування реорганізації зібрала понад 25 000 голосів. 10 жовтня на сайті Кабінету Міністрів України опублікували відповідь на петицію. В Уряді вважають, що Довженко-Центр — не приносить прибутку і його витрати перевищують обсяги державного фінансування, саме тому реорганізація йому необхідна.

Така відповідь обурила представників Довженко-Центру, вони заявили, що у відповіді повторені всі маніпулятивні тези Держкіно.

28 жовтня Довженко-Центр повідомив, що подав у суд на Держкіно з вимогою визнати незаконним та скасувати наказ про «реорганізацію».

2 листопада Олену Гончарук відсторонили від виконання обов’язків в. о. генеральної директорки. Вона залишилася на посаді керівниці Музею кіно Довженко-Центру. Натомість виконувати обов’язки директора призначили кінологиню Юлію Каждан.

10–11 листопада в приміщення Довженко-Центру з обшуками прийшли правоохоронці: працівники поліції, прокуратури та СБУ. За словами працівників Центру, шукали документи, повʼязані із забудовником. Вилучили печатки й бухгалтерські документи. Крім того, залишаючи будівлю, силовики не надали працівникам установи копії протоколу обшуку.

15 листопада Держкіно повідомило, що дія наказу щодо реорганізації інституції призупиняється до завершення експертної оцінки колекцій Центру, проведення повного аудиту його діяльності та обрання нового керівника. Утім офіційно Довженко-Центр про це повідомлений не був і наказу про «призупинення» не отримав.

17 листопада Юлія Каждан написала заяву про звільнення. Замість неї призначили кінокритика Андрія Алферова. Культурна спільнота була здивована рішенням Алферова прийняти пропозицію. Сам кінокритик казав, що хоче врятувати інституцію. Втім, до виконання обов’язків Алферов так і не приступив.

21 грудня Держкіно оголосило черговий конкурс на посаду керівника Довженко-Центру.

На посаду керівника(-ці) цього разу було п’ять претендентів — Вікторія Водка, Кирило Жаровський, Сергій Слєпак, Олексій Пантелєєв та Олена Гончарук. Остання вдруге перемогла в конкурсі.

• 

• 

• 

• 

Напередодні засідання конкурсної комісії, 2 лютого, до Головного управління Національної поліції від Держкіно надійшла заява зі звинуваченнями щодо Олени Гончарук. У документі йдеться, що Олена Гончарук нібито зловживала владою та службовим становищем.

15 лютого в Довженко-Центрі провели черговий обшук. За словами працівників, приводом стала відкрита справа на Олену Гончарук, а чому залучена саме СБУ — незрозуміло, адже господарські справи — не юрисдикція Служби. У ході обшуку, попри заперечення співробітників Довженко-Центру й адвоката, були вилучені оригінали всіх наказів із 2021 по 2023 рік, що стосуються кадрових питань, та договорів оренди.

21 лютого був фінальний термін підписання контракту із переможницею конкурсу. Але цього знову не сталося. В інституції зазначають, що до останнього дня Держкіно не надавало контракт на ознайомлення.

«Наріжним каменем розбіжностей стали пункти контракту, що зобов’язують Олену Гончарук виконати реорганізацію та виділ частини колекції, а також упродовж 15 днів внести в реєстр новий статут Довженко-Центру, докорінно змінений Держкіно.

Це не лише унеможливлює реалізацію програми розвитку Центру, яка перемогла в конкурсі й основним завданням якої значиться «забезпечити недоторканність Національного центру Олександра Довженка та основу для його сталого функціонування», а й суперечить умовам оголошеного конкурсу — конкурс оголошувався на Довженко-Центр у його нинішньому статусі, як кіноархівної та кінодослідної інституції, діяльність якої має некомерційний характер», — розповідають у Довженко-Центрі.

Наразі сторони домовилися розглянути контракт і обговорити зміни. А 7 березня відбудеться наступне засідання в справі про оскарження наказу Держкіно щодо реорганізації Довженко-Центру.

Чому з боку Держкіно відбуваються постійні «атаки» на Довженко-Центр, а призначення Гончарук систематично саботують — питання відкрите. Конкретної причини не може назвати ані Олена Гончарук, ані наші джерела в кіноіндустрії. Існує версія, що будівлі та земельна ділянка Довженко-Центру цікавлять девелоперів, втім наразі це лише чутки.

«Здавалось би, зараз час, коли інституції, що стоять на захисті української ідентичності, мають перебувати під максимальною протекцією держави. У випадку Довженко-Центру, що опікується єдиною у своєму роді колекцією кінематографічної спадщини, і Міністерство культури, і Держкіно воліють закривати очі на існування колекції, знецінюючи й саме зібрання, і роботу тих, хто з ним працював», — резюмує Олена Гончарук.